Життя

-Олег, а це чий конверт? – запитала Марина у новоспеченого чоловіка. -Який? – поцікавився він. -А ось цей, красивий, рожевий.

Дбайливо складаючи в сумку розсипані по підлозі карамельки, Уляна Василівна висловлювала невдоволення: -Що ж це за пакети такі? Навіть жменю

– Я б не повірила, якби хтось сказав. Але я сама бачила: це його дружина. І діти до нього побігли,

Маленький сільський магазинчик навпроти сучасного супермаркету був переповнений. Черга вишикувалася від прилавка до самих дверей. Але це нікого не зупиняло,

– О, які люди! – з нacмiшкoю простягнув чоловік, побачивши стару знайому. Жінка здpигнyлacя і впустила з рук упаковку морозива.

“Що ж він так дивиться”, – думала Віра, – може неправильно щось роблю, – її руху сповільнилися, пакет не виходило

– Коли за другим? – невинно посміхнулася Олена Іванівна. – Марійці, вже чотири роки.Вже велика! На кухні перестала шуміти вода,

Він дивився на зграйку усміхнених дівчат і тепло розливалося по душі, серцю і всьому тілу. З усіх він виділяв одну,

-Ну і йди, скупердяй! – крикнула йому блондинка модельної зовнішності в коротенькому атласному халаті. Двері зачинилися. “Знову натрапив на шукачку

Марія виховувала дітей можна сказати одна. П’ятеро, один за одним народилися, між старшим і другим два роки різниця, а решта