Віра поправила квіти. Ще раз подивилася на фото. По щоці покотилася скупа сльоза. Ось вже рік, як її Андрійка немає. Віктор стояв позаду дружини. Він також дуже сумував. Вони постояли ще годину в тишині, і поїхали додому. – Мені треба тобі щось сказати, – несміливо почав Віктор. Віра мовчала. – Я дуже винен перед тобою та перед нашим сином. Я дуже сподіваюся, що ти зможеш мене колись вибачити, – раптом сказав Віктор. Віра здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, до чого він хилить
Віра поправила квіти, щойно покладені її материнською рукою. Ще раз подивилася на фото. По щоці покотилася скупа сльоза. Як би
Read More