Роман повернувся додому з роботи. – Віра, я вдома! – одразу гукнув він з коридору. Але дружина не вийшла його зустрічати і навіть не відгукнулася. Чоловік заглянув на кухню – Віри не було! Зайшов у спальню і здивувався. – Ти чому не відповідаєш? І куди це ти збираєшся? – сказав він, побачивши, що Віра складає свої речі в сумку. – Дівчинка, – спокійно відповіла Віра. – Що дівчинка? – перепитав чоловік. – У нас буде дівчинка! Тому нам треба розлучитися! – раптом сказала Віра. – Як розлучитися? Віра, ти про що? – Роман здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Сімейне життя Віри та Романа не склалося з самого початку.

Коли дружили, здавалося, що щастю не буде кінця, а за підсумком вийшло навпаки.

Рутина і побут обтяжували Віру, а Роману сімейне життя припало дуже до смаку.

По дому він зовсім не допомагав і Вірі доводилося тягнути на собі весь сімейний побут.

Роман же вважав, що гроші, які він приносить у будинок, достатній внесок у щасливе спільне життя.

Віра сподівалася, що згодом Роман зміниться і зрозуміє, дружина не хатня робітниця, але згодом зрозуміла…

Цього не станеться!

Через два роки Віра розлюбила чоловіка, але розлучається з ним означало знову переїхати в батьківську квартиру, де, крім батьків, жила ще й старша сестра Віри зі своїми двома дітьми.

Втратити хорошу квартиру і гроші, які приносив до будинку чоловік, Віра не хотіла, тому доводилося терпіти витівки чоловіка…

Незабаром обстановка в сім’ї погіршилася ще більше, а все через те, що Роман заявив дружині, що хоче сина.

Неодмінно сина!

На відміну від чоловіка, Віра дітей зовсім не хотіла.

Вона, як могла, намагалася донести до Романа свою думку, але він навіть слухати її не став, заявив категорично.

Йому потрібний спадкоємець!

А якщо Віра не хоче дітей, то значить їм не по дорозі!

І тоді Віра зрозуміла, що як не крути, але матір’ю їй стати доведеться…

На велике невдоволення Віри і на велике щастя Романа, завагітніла вона досить скоро і буквально відразу зрозуміла всі плюси свого становища.

Тепер чоловік здував з неї порошинки.

У квартирі одразу з’явилася помічниця у господарстві, а Вірі Роман заборонив навіть готувати.

Тепер для неї було все тільки найкраще і Віра зрозуміла, вона була не права.

Дитина-це її шлях до хорошого, безбідного життя.

Вагітність давалася Вірі легко, єдине про що вона переживала так це про те, щоб у них народився хлопчик. На дівчинку Роман був категорично не згоден.

Він і заявив Вірі.

– Буде дівчинка, залишайся в пологовому будинку! Мені потрібен хлопчик та крапка!

У день, коли вони мали дізнатися стать дитини, Романові терміново знадобилося виїхати на роботу.

Засмучений він був не на жарт, а Віка навпроти видихнула з полегшенням.

Звичайно Рома просив її відкласти візит до спеціаліста, але вона відмовилася і поїхала без чоловіка.

Вердикт спеціаліста чекала схвильовано, а коли усміхнений узист повідомив їй стать малюка, Віра застигла.

Дівчинка! Сто відсотків, дівчинка!

Віра йшла до машини не відчуваючи землі під ногами, вона не знала, що чекає на неї далі, але припускала, що нічого хорошого.

Поки їхала додому, думала як повідомити Романа, що ніякого сина в нього не буде.

Принаймні зараз…

Спочатку Віра хотіла обманути чоловіка, сказати, що у них буде хлопчик, але зовсім несподівано для себе зрозуміла, що не хоче обманювати Романа.

Їй чомусь стало абсолютно байдуже, що скаже чоловік.

Вона була готова зібрати речі і поїхати до батьків, хоча б на деякий час, а там, Віра сподівалася, що зможе якось викрутитися зі становища.

Віра раптом зрозуміла…

Вона любить свою дитину і їй все одно хлопчик це чи дівчинка!

Роман дзвонив кілька разів, але Віра сказала, що всі новини розповість йому, коли він приїде додому.

Чоловіка Віра зустріла на зібраних валізах.

– Що це? – Роман здивовано глянув на дружину.

– Дівчинка, – спокійно відповіла Віра, – У нас буде донька, Романе… Тому, як я розумію, у цій квартирі нам місця немає.

Віра встала і взялася за ручку валізи.

Несподівано для неї Роман розсміявся, та так що Вірі стало трохи непособі.

– Віра, ти серйозно? – трохи просміявшись спитав Роман, – Ти зараз серйозно?

– Як ніколи! – відповіла Віра якомога спокійніше, – Адже ти сам казав, що дочка тобі не потрібна, потрібен тільки син!

– Віро! Казав! Мало, що я казав! Не розумний був, от і казав! Та зараз мені абсолютно все одно, хто в нас буде! Хлопчик, дівчинка… Віра це наше маля і я його вже дуже люблю!

Віра дивилася на чоловіка і бачила того Романа, яким він був до весілля.

Доброго, дбайливого та люблячого.

– Боже, – подумала Віра, – Яка я нерозумна! Уваги їй захотілося! Допомоги! А те, що чоловік працює до сьомого поту, їй байдуже! Ну і нерозумна ти, Віра!

Вона підійшла до Романа і міцно обняла його.

– Романе, я тебе дуже люблю! Чесно! А сина… Син у нас обов’язково буде! Це я тобі обіцяю!

***

Минуло п’ять років.

Віра сиділа в кріслі і заколисувала новонародженого сина.

Поряд Роман грав із їхньою донечкою.

Віра дивилася на свою сім’ю і думала про те, що вона найщасливіша жінка на світі.

Про те, що було в минулому, Віра воліла не згадувати.

Мало, що було раніше!

Головне те, що зараз!

А минуле?

Минуле має залишатися у минулому.