Олександр їхав на дачу, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив його найкращий друг Андрій, що дуже здивувало Сашка, адже друг зараз на побаченні. – Сашко, ти де? Ти мені терміново потрібний, – почув Олександр, коли підняв слухавку. – Я до дачі під’їжджаю, а ти звідки дзвониш ще й схвильований такий? Начебто в тебе побачення? – відповів Сашко. – Виручай, приїжджай у парк, ти мені терміново потрібен. Прошу тебе, виручи, га? – тривожним голосом просив Андрій. – Гаразд, чекай хвилин через п’ятнадцять, – відповів Сашко. Але чоловік навіть уявити не міг, що сталося у його друга

Після робочого дня Олександр з Андрієм вийшли з офісу разом і попрямували кожен до своєї машини. Ще на робочому місці Андрій розповідав другу про свої пригоди минулих вихідних і поспішав завершити свою розповідь.

– Познайомився я з жінкою, підвіз її до будинку, вона голосувала на дорозі, це коли я повертався від дочки. Жінка самотня, сорок два роки, одразу дала зрозуміти, що від знайомства ближче не відмовиться. Дала свій номер телефону і ось домовились, у п’ятницю зустрічаємось. Сам розумієш, Олександре, у вихідні не можу, дружина та дача.

– Слухай, Андрію, не пора тобі зав’язувати зі своїми пригодами? Не молодий таки п’ятдесят вже. Ну як ти крутишся перед дружиною, я навіть не можу уявити, як зрадити свою дружину, – дивувався Олександр, дивлячись на свого друга.

– А тобі й не зрозуміти, ти глибоко сімейна людина з молодості, тож і не уявляєш. Або переживаєш через дружину, – сміявся Андрій.

– Ні, я не переживаю, а люблю і поважаю свою половинку, я добрий і вірний чоловік.

– Ну прямо так ніколи і не дивився на бік, жоден чоловік не пропустить повз красуню – і навіть ти, в цьому я повністю переконаний, – впевнено говорив Андрій.

– Ну дивитися, це інша справа, а ось як ти зраджувати дружині, цього не можу собі дозволити. Я своєю сім’єю дорожу. Та й твоїх помилок мені вистачає. Скільки ж у тебе проколів було, твоя Ліда коли-небудь все-таки розлучиться з тобою. У тебе дбайлива та симпатична дружина, а ти? Все на сторону дивишся, де що погано лежить, і вона відчуває це, – намагався надоумити друг.

– Ех, Олександре, ми з тобою з різного тіста зліплені. Ти ось такий весь сімейний та домашній. А я ні, мені чогось не вистачає. Щоразу ходжу по тонкому канату, Ліду свою не хочу втрачати. У мене гарна дружина, мене все влаштовує, а з собою нічого вдіяти не можу. Скільки разів я мало не розлучався з дружиною, але якось все обходилося. Затихну, сиджу вдома, а потім хтось мене знову штовхає на подвиги.

Колеги роз’їхалися додому. Олександр всю дорогу думав про свого друга, якого знає з часів інституту. Ось скільки років вони знайомі, стільки років не втомлюється дивуватися він невгамовній енергії Андрія. Він і в інституті перебрав не один десяток дівчат, ну такий ось він велелюбний. Думав, що одружиться, розсудливим Андрій стане, діти підуть, сімейні справи та проблеми. А йому хоч би що.

– І живуть душа в душу Андрій з Лідою вже багато років, дружину свою обожнює, доньку виховали, тепер ось онуки вже, а він ніяк не вгамується. Як це йому вдається приспати пильність дружини, розуму не докладу, – під’їжджаючи до свого під’їзду, роздумував Олександр.

Наступного дня у п’ятницю, Андрій повідомив:

– Ну друже, я з обіду відпросився у шефа у сімейних справах, а сам зустрічаюся з Іриною, про яку я тобі вчора розповідав.

– А я й дивлюся, ти весь у костюмі й пахнеш, ну і ну, гаразд, давай Ромео, ні пуху, ні пера, лети до своєї голубки, — сміявся слідом Олександр.

Андрій відлетів на крилах кохання, сяючи. Сьогодні п’ятниця, в офісі скорочений на одну годину робочий день. Олександр ще вранці з дружиною вирішили, що після роботи він заїде до магазину «Садівник», придбає новий розпилювач, старий зламався і поїде на дачу. Дружина приїде в суботу, бо має на роботі невеликий бенкет з приводу дня народження колеги.

Олександр по дорозі заїхав до супермаркету, прикупив дещо з їжі, потім заїхав до магазину з товарами для саду і зі спокійною душею подався на дачу. Раптом задзвонив його телефон, висвітлилося «Андрій», дуже здивувався, адже в того побачення. Відповів і почув схвильований голос друга:

– Сашко, ти де? Ти мені терміново потрібний.

– Я до дачі під’їжджаю, а ти звідки дзвониш ще й схвильований такий? Начебто в тебе побачення?

– Олександре, не час запитувати, ти один чи…

– Один, дружина завтра приїде на дачу.

– Сашко, виручай, приїжджай у парк, ну наш міський, там біля воріт я тебе зустріну, ти мені терміново потрібний. Прошу тебе, виручи, га? – тривожним голосом просив він.

– Гаразд, чекай хвилин через п’ятнадцять, – відповів Сашко і розвернувся у зворотний бік.

Під’їхав до паркової брами, але друга не побачив, раптом хтось відчинив дверцята машини і застрибнув до нього на сидіння. Якийсь дивний запах, чоловік у дуже брудному одязі, вже хотів було виставити, але придивившись, впізнав Андрія.

– Андрію?! Це ти, що з тобою? Уффф, як тягне від тебе, що це за одяг. Що трапилося?

– Трохи Ліді з іншою жінкою не попався, ледве пішов. Мені потрібні гроші, допоможи Сашко.

– А гроші навіщо? – поцікавився друг. – Ми ж лише вчора отримали зарплату та премію.

– Ну, слухай розповім, тільки виручай.

Андрій призначив Ірині побачення у міському парку, це далеко від його будинку, сподівався, що знайомих не зустріне і дружині ніхто не доповість. Місце гамірне, людне, але там є затишні куточки, поспілкуються на природі, а потім сподівався, що вона запросить його до себе. Зустрілися. Андрій вручив квіти та невеликий подарунок. Сіли на лавочку під кущем, майже біля паркану, він обійняв Ірину за талію, спілкувалися. Спостерігали через паркан за потоком машин, що йшли повз парк.

Раптом Андрій побачив сріблясту машину «Шевроле». Ну точнісінько, як у його дружини Ліди, сам купував їй цю машину. Попереду перед лобовим склом іграшка – маленький песик бовтається, а за кермом жінка з короткою стрижкою та темним волоссям, копія Ліда. І головне уважно дивиться у їхній бік. Як йому здалося, навіть трохи пригальмувала в потоці, але він розумів, що зупинитися не зможе, а доїде до воріт і припаркується.

Не здогадався на номер машини подивитися, але був певен, що це дружина, тільки чому вона тут, йому було незрозуміло. Андрій швидко розрахував, скільки часу дружині знадобиться дістатися сюди в кінець парку пішки, думав, що робити?

– Адже бачила Ліда нас. Дивилася так уважно, кинеться стосунки з’ясовувати. Хвилин десять-дванадцять їй знадобиться. Якщо я зараз сховаюся, тільки гірше буде. А на місці залишатися теж не можна, – по спині пробіг холодний піт, а Ірина дивиться на нього нічого не розуміючи.

У стресовій ситуації рішення з’явилося швидко. Андрій раптом побачив чоловіка біля урни, підлетів до нього:

– Слухай, допоможи, я тобі грошей дам. Давай поміняємося одягом ненадовго, хвилин на п’ять, а потім назад. Посидь на лавці там із жінкою замість мене, а то дружина застукає мене з іншою…

Той дивився на нього, ніби Андрій якийсь дивний. Але коли побачив у руці гроші, швидко погодився. Перевдяглися вони за кущем. Все відбувалося поспіхом, показав він тому чоловіку лавочку, на яку той має сісти поряд з жінкою. А сам стоїть за кущем у брудному та рваному одязі. Але через кущі лавочку не видно, а вийти переживав, раптом Ліда вже підходить. Побачить іншого чоловіка і зрозуміє, що помилилася, так думав Андрій.

Стояв і просив Бога, щоб усе обійшлося.

– Господи, зроби так, щоб дружина нічого не дізналася. Обіцяю тобі, це востаннє, більше дружині зраджувати не буду і дивитись у бік чужих жінок теж. Врятуй і збережи мене, Господи. Моя Ліда найкраща дружина.

Минуло трохи часу, Андрій думав, що той чоловік сам підійде до нього. Коли йому набридло стояти за кущами, він вийшов зі свого укриття, а на лавці нікого не було. Ірина мабуть пішла, він розумів, що будь-яка жінка так вчинила б на її місці. Того чоловіка теж не було, озирнувся довкола, нікого немає.

І тут його осяяло, що він одягнув безхатька у свій дорогий костюм, а в кишені ще й гроші. Гаразд хоч дорогий смартфон тримав у руках.

– Ось до тебе додзвонився, – говорив Андрій другові. – Допоможи…

Олександр зарулив на стоянку біля торгового центру і промовив:

– Добре, що картка у мене з собою, додому не заїжджав і не переодягався.

Купили вони костюм Андрію такий самий, добре він пам’ятав, що не так давно з дружиною тут же купували той. І блакитну сорочку, а ось краватки такої не знайшли.

– Добре, скажу дружині, що на роботі кудись засунув краватку. Слухай, Сашко, я тобі всі гроші поверну, ти не переживай. У мене в офісі у сейфі є заначка, премію дружині не віддав, вона не знає про неї. Ось у понеділок і поверну. Дивись, ти їй якось не проговорися. Дякую друже, виручив, – просив Андрій.

А найцікавіше було попереду вдома. Він якось ненав’язливо вирішив розпитати дружину, куди вона їздила вдень.

– Лідо, а ти де була вдень?

– Ой, Андрію, я забула тобі сказати. Вранці відвезла машину до автосервісу, щось застукало у мене ще вчора. Зайди завтра до хлопців, спитай, що там у мене з машиною. Хоча стривай, ми ж завтра з тобою на дачу поїдемо ось і заїдемо. А вдень я вдома була, нікуди не їздила.

– То ти нікуди не їздила?

– Я ж сказала вранці, відвезла машину на ремонт, ти чим слухаєш, Андрію?

Андрій після цього розгубився. Виявилося, що дарма підняв паніку, подарував костюм із сорочкою незрозуміло кому та Ірина пішла ображена. А в тій машині була зовсім інша жінка.

У понеділок Андрій віддав борг Олександру і сказав:

– Все друже! На цьому я закінчив свої пригоди щодо інших жінок. Вдома кохана дружина чекає, а я, такий-сякий… невдячний. Я зрозумів, це мені покарання! Там у кущах я обіцянку дав, що більше зраджувати дружині не стану, треба тримати слово. А то не дай Боже…

Олександр із цим твердженням сперечатися не став і так видно, що Андрій на сторону більше ні ногою.