Галина помітила якісь дивні зміни у поведінці свого чоловіка Романа. А вже через два тижні той вирішив зробити несподівану заяву. – Збирай речі! – раптом сказав чоловік Галині. – Квартиру ти маєш, а діти у нас дорослі. Та можеш узяти все, що захочеш. Мене не буде аж три дні. Я сподіваюся, що ти звільниш квартиру за цей час. Ключі залиш у коридорі… – Романе, коханий, ти чого?! – ахнула Галина. – Як це так? А як же ж діти, внуки? Як ти їм поясниш? Галина дивилася на чоловіка і не розуміла, що це таке відбувається

Почав сивіти Роман в сорок чотири роки. Він був високий шатен, а сивина ще тільки почала з’являтися.

Спочатку чоловік прискіпливо оглядав свою шевелюру, забираючи кожну білу волосинку, що з’являлася.

Це помітила його дружина Галина:

– Сивина прикрашає чоловіка.

– Що тут красивого? – Роман себе дуже любив. – Що? Стирчить біле, жорстке волосся. Ні, це негарно. Скоро я схожий на старого стану.

– Ти згадай скільки тобі років. Ми не молодшаємо. У нас онук уже є й другий на підході.

– Це донька винна, рано вона мене в діди записала. Ні! Так не годиться!

Роман швидко зібрався і вийшов. На першому поверсі будинку була перукарня, куди він і попрямував. Прийшов він уже без сивини.

Сивина то зафарбувалася, а ось біс у ребро…

У перукарні він зустрів своє перше кохання, Тетянку. У випускному класі він закохався у неї. Таня погуляла з ним, і поїхала вчитися в місто, і навіть не згадала жодного разу.

І ось тут така зустріч, скільки ж років минуло? Роман намагався загадати, але так і не зміг.

– Ромко! Невже це ти? Яку стрижку робитимемо?

Таня вся сяяла, намагаючись догодити клієнтові.

– Таку як у мене, але коротше. І сивину прибрати. Колір мій, але без цього білого блиску.

Таня спритно взялася до роботи. Де треба підрівняла, пофарбувала. Вийшло чудово.

– Ну тепер хоч одружуйся. – пожартувала вона.

– А що? Ось на тобі б і одружився. Розбіглися ми тоді, стільки часу минуло. А я тебе не забув. Може зустрінемося після роботи? Коли ти звільнишся?

– О п’ятій останній клієнт. Значить о пів на шосту. Зайдеш?

Увечері Роман пішов, сказавши дружині, що йде з друзями в кафе.

Майже одразу Галина помітила зміни у його поведінці, і зрозуміла, що чоловік завів коханку. А через два тижні він сам заявив, що хоче розлучення.

– Збирай речі. Квартиру ти маєш. Діти у нас дорослі. Можеш узяти все, що хочеш. Мене не буде три дні, сподіваюсь ти звільниш квартиру за цей час. Ключі залиш у коридорі.

– Романе, ти чого?! Як це так?! А як же ж діти, онуки? Як ти їм поясниш? – Галина дивилася на чоловіка і не розуміла, що відбувається.

– Самі зрозуміють. Подивися хто ти і хто вона!

– А хто я? Ти мені ще таке говоритимеш?! Як ти низько опустився, Романе. Ти ще пошкодуєш.

– Я чоловік, який відбувся. Обійдуся без твоїх порад. Я шкодую лише роки, які витратив на тебе. Мені пора.

Двері зачинилися. Тільки зараз Галя заплакала. Свою слабкість вона не любила показувати нікому, навіть чоловікові.

Але тепер, залишившись сама, вона дала волю сльозам.

Три дні, тільки три дні… Квартира належала Романові, велика трикімнатна. Звільнити…

Розмірковуючи, що взяти, Галя поступово заспокоїлася.

– Про таких навіть шкодувати не треба, – вирішила вона.

Вона зібрала свої речі, абсолютно всі, щоб нічого не нагадувало йому про її присутність. Усі квіти в горщиках стояли в коридорі. Роман дуже любив квіти, але доглядала їх Галя.

Галі пощастило, що мешканці її квартири з’їхали, а нових ще не знайшлося.

Меблі їй не були потрібні, та й не такі вони нові щоб їх ділити. Ще розваляться по дорозі.

А ось великий телевізор та кухонну техніку вона запакувала.

Загальних рахунків вони не мали. Галя заробляла добре, майже стільки ж отримував Роман.

Ось вона й переїхала, забувши про сльози. Довелося робити ремонт у квартирі, але це дрібниця.

Галя все вміла сама, та й працювала вона у фірмі з ремонту. Можна попросити будь-кого, допоможуть.

Ремонт залишився позаду, меблі куплені нові. І ось воно розлучення, завтра засідання суду.

А тут і чоловік згадав, подзвонив.

– Якщо ти про суд, то я знаю. Звичайно буду. Чекаю з нетерпінням. Ні, мені не потрібна твоя квартира.

– Я з іншого питання. Ми з тобою кредит платили на машину навпіл. Завтра саме платіж, надішли мені на картку.

– Що надіслати?

– Гроші.

– А де тоді моя половина машини?

– Давай по-доброму, по-людськи.

– Ти їздиш, ти й платиш. Машина мені не потрібна.

– Але ж ми брали її в розрахунку на дві зарплати. Мені жити не буде на що. А ще квитанції прийшли, що мені робити з ними?

– Ти ж чоловік, який відбувся. Розберешся. Успіхів.

Галя завжди все оплачувала сама. Роман не знав, де, що і як. Навіть не думав про це.

У суді Роман подав на поділ майна. Чомусь йому здавалося, що кредит на машину треба поділити. Він їздитиме, а кредит навпіл із колишньою дружиною. От тільки суд вирішив інакше. Машина його, кредит теж його.

Від решти Галя відмовилася. Ділити вилки та ложки це було низько.

Про розлучення, звичайно, дізналися діти, але батько був упевнений у правильності свого вчинку, і їх не слухав.

…Тетяна переїхала до Романа, і почалося їхнє нове щасливе життя. Вони ремонтували квартиру. Звичайно, за рахунок Романа.

Після цього у нього почалися проблеми з кредитом. Він просто не платив. Все зайшло так далеко, що Роман втратив машину.

А згодом він раптом вирішив продати свою квартиру. Ні дружина, ні діти там не були прописані.

– Навіщо своя квартира – можна винайняти, – переконала його Тетянка.

Переконала, а гроші вони витратили на подорожі, відпочинок.

Звичайно Тетяна приховала трохи для себе коханої і зникла.

Зникла, напевно, вже назавжди. Шукати її, заяву писати? А на кого, вони навіть не одружені! Та й прізвище її він тільки дівоче знав, а вона ж заміжня була.

Скінчилося його прекрасне закохане життя, сивина полізла з більшою швидкістю. Чомусь зафарбовувати її вже не хотілося…

Народився вже другий онук, якого дід ще й не бачив. До дітей йти було соромно. Він же ж гордий. Гордий і ображений життям.

Він часто згадував Галю, навіть почав вітати її зі святами. А вона мовчала…

Навіщо йому давати шанс? Він же ж чоловік, що відбувся, впорається.

Вона ж з усім впоралася…