Марина та Андрій повернулися з дня народження друзів. Зайшли у квартиру. Дочка прибирала на кухні, молодший син сидів за ноутбуком. Зайшли до своєї спальні. – Не думав, що ти така! – раптом почав чоловік. – Яка я? Ти про що? – одразу ж перепитала дружина. – Марино! Не прикидайся! Я все бачив! – не витримав Андрій. – Що ти бачив? Я тебе не розумію! – Марина здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що він має на увазі

– Марина, привіт! – пролунав у телефоні радісний голос подруги.

– Привіт, Лідо! Як ми з тобою давно не бачились!

– Ось і я про це. Завтра моєму Павлу сорок п’ять виповнюється. Чекаємо на тебе з Андрієм.

– А діти…

– Марино, – пролунав сміх. – Скільки твоїм дітям років?

– Молодшому – дванадцять.

– А старшій?

– Вісімнадцять, – сказала Марина, наче тільки зараз згадала про це.

– І середньому – п’ятнадцять, – продовжувала подруга з іронією. – Як вони без тебе цілий вечір проживуть?

– Лідо, я навіть не знаю, – голос став мрійливим. – Я поговорю з Андрієм.

– Коротше, погода похмура і завтра така сама буде. Іти вам нікуди не треба. Чекаємо на вас о першій годині дня. Згадаймо нашу молодість.

– Тоді нам по двадцять із невеликим було.

– А зараз по сорок із невеликим, – оптимістично зауважила подруга. – А в душі ми так і лишилися молодими.

– А хто буде?

– Сестри Павла з чоловіками. Вони наші ровесниці. Ми й ти зі своїм.

– Все, Лідо! Я побігла домовлятися із чоловіком.

***

– Що ти така щаслива? – На кухню зайшов чоловік. – Хто дзвонив?

– Ліда.

– Що це вона згадала?

– У Павла завтра день народження, сорок п’ять виповнюється, – дружина зробила паузу, що інтригує. – Нас запрошують.

На обличчі чоловіка з’явилася ностальгійна посмішка:

– А що, Марино, давай сходимо? Молодість нашу згадаємо.

– І вони про це говорять.

– Тобі за подарунком іти, – розвів руками чоловік.

– Пішли разом. Ти краще за мене знаєш, що йому сподобається.

– Ну пішли!

– Андрій, а мені сукню купимо?

– Доведеться.

***

Марина весь вечір і весь ранок була в турботах – треба було і зробити манікюр, і зачіску.

– Христино, дивись за братами! – говорила вона дочці.

– Мамо, вони вже вищі за мене.

– Ти старша, повинна бути розумнішою за них.

– Мамо, все буде нормально, – говорила їй у відповідь дочка. – Веселись і не дзвони через кожні п’ять хвилин. Краще зовсім не дзвони. Коли повернетеся – тоді й повернетесь.

***

Якщо Марина з подругою та її чоловіком зрідка зустрічалися, то сестер іменинника бачила лише пару разів у юності, востаннє на весіллі подруги, а їх чоловіків – не бачила ніколи. Але всі були одного віку, і кожен передчував майбутні веселощі.

Подарунки подаровані, всі сіли до столу. Перший тост, другий, третій…

***

Десь за годину одна із сестер весело гукнула:

– Досить, просто так сидіти! Лідо, включай музику! Згадаймо нашу молодість.

Схоже, молодість згадати всі були не проти. Андрій відразу запросив на танець цю сестру іменинника. Павло – одразу Марину. Кого йому ще запрошувати? Інші родичі. Час полетів із величезною швидкістю.

На відміну від чоловіка, Марина сідала за стіл і помічала, що її благовірний, під час танців, веде себе занадто вже розкуто. Іноді зникає зі своїми партнерками на хвилину-другу, чи то на кухні, чи то на балконі.

А під час чергового танцю з Павлом відчула, що і той скромністю не відрізняється, але роздратування це зовсім не викликало.

І раптом… її на танець запрошує чоловік, а на обличчі чомусь незрозуміла посмішка. Андрій нахилився над її вухом і злісно прошепотів:

– Поводься скромніше!

– Що? – одразу Марина навіть не зрозуміла.

– Я все бачу, як тебе Павло оглядає – теж…

– Це ти мені кажеш? – Не витримала дружина. – А ти на себе глянь! Після кожного танцю зі своїми напарницями кудись зникаєш.

– Що не можна вже вийти на кухню, попити води?

– На столі стоїть. Ось і пий її!

– Не забувай, що я твій чоловік! І мені це не подобається, – закінчив Андрій.

– Ти теж не забувай, що я твоя дружина і все бачу. І припиняй вимовляти тости з кожного приводу… і без.

Музика замовкла і була чергова команда винуватця урочистості:

– За стіл!

– Марино, пішли, мені на кухні допоможеш! – Попросила господиня квартири.

Коли залишилися самі, подруга запитала:

– Ти що така зла?

– Та, ну його.

– Через чоловіка? – із сарказмом запитала Ліда. – Але ж і ти з моїм Павлом танцюєш не на відстані витягнутої руки.

– Я…

– Розслабся, подруго! Звичайна вечірка. Тримай! Зараз чай питимемо, – і простягла їй піднос з солодким пирогом. – І посміхнись! Ти не на поминках.

Марина зайшла до кімнати, оглянула всіх гостей. Справді, всі почувалися не як на поминках. Тільки її чоловік, відразу прибрав усмішку з обличчя, і від цього стало чомусь ще образливіше.

***

Пили чай.

– Андрій, пішли додому! – Запропонувала Марина чоловіку, як можна спокійніше.

– Ходімо! – несподівано легко погодився чоловік. – Зараз таксі замовлю.

– Ви вже йдете? – спитав іменинник.

– Павло, вже час, – твердо промовив Андрій.

– Ми теж підемо, – сказала одна з гостей. – У нас діти вдома, а час уже дев’ята.

***

Додому доїхали мовчки. Біля під’їзду на лавці з друзями та подругами сидів їхній середній син. Кивнувши на вітання молоді, Андрій спитав у сина:

– Де решта?

– Вдома. Тату, я ще трохи погуляю.

– Півгодини, – дозволив батько, глянувши на годинник.

Зайшли у квартиру. Дочка прибирала на кухні, молодший син сидів за ноутбуком. Зайшли до своєї спальні.

– Не думав, що ти така, – першим почав чоловік.

– Яка я? – одразу ж перепитала дружина.

– Ти поводилася…

– Я не ховалася з іншими чоловіками в інших кімнатах та на балконах. Ану, скажи, чим ти там займався, зі своїми напарницями?

– Просто стояли, – чоловік понизив тон свого голосу.

– Ах, просто стояли?

– Ну все! Завелася.

– Ні, це ти завівся

Здавалося великої сварки не уникнути, але до кімнати зайшла дочка:

– Ви, що сваритеся?

– Христино, не твоя справа, – суворо промовив батько.

– Ви ревнуєте один одного? – Усміхнулася дочка.

– Христино, – насупилась мати.

– Тату, мамо, ну, якщо ви ревнуєте, то любите. Це просто криза середнього віку.

Марина не витримала і розсміялася, уткнувшись у плече чоловіка.

– Багато ти розумієш, – суворо промовив батько.

Але й він, не витримавши, засміявся і обійняв свою дружину.