Катя приїхала в село провідати тітку Марію – матір її покійної подруги Віри. – Тітко Маріє, здрастуйте! – зайшла вона до старенької. – Ой, Катю, ти?! – зраділа тітка Марія. – Вирішила вас провідати, – сказала Катя. – І до Вірочки на могилку сходити… Ви сама? – З правнучками! – сказала старенька. – Он вони граються. – А їхні батьки, Олексій з Наталкою, де? – запитала Катя. – Поїхали подорожувати… Вони підійшли до дівчаток. – Господи, як виросли! – тихо сказала Катя. – Вони ну копія Сашка, обидві в нього пішли… – У якого ще Сашка?! – ахнула тітка Марія. – Може – в Олексія? Старенька не розуміла, що відбувається

– Тітко Маріє, здрастуйте! – у двір зайшла жінка, яку старенька не одразу впізнала.

– Ой, Катю, ти, чи що? – зраділа тітка Марія. – Яким вітром? Ой, як я рада тебе бачити! Пострункішала як! Шість років не з’являлася, відколи мою Віроньку поховали, царство їй небесне…

Тітка Марія перехрестилася.

– Та ось, вирішила вибратися, щось ваші смачні яблучка згадала і вирішила приїхати. Та й до Вірочки на могилку треба сходити, подружка все ж таки… А ви одна?

– Та ні, з правнучками. Он вони – біля сараю у своєму надувному басейні плескаються. Хороші дівчата, хоч цим двійнятам тільки чотири роки, але бабу слухаються, ласкаві, клопоту з ними не буває.

– Ой, дівчата у вас? А Олексій з Наталкою де?

– Ай, поїхали на місяць десь подорожувати. Кажуть гроші за подорожі заробляють. Людям на відео показують різні країни…

Ось, вже другий рік іноді на мене дівчат залишають, а самі їздять. Гроші, щоправда, хороші залишають, не скаржусь. Та й мені веселіше, аніж одній по двору тупцювати…

– А давайте до дівчат підійдемо, давно їх не бачила, хоч подивитися.

Підійшли. Дівчатка ввічливо привіталися, але не впізнали колишню сусідку Катю.

– Господи, як виросли! – тихо сказала Катя. – Вони ну копія Сашка, обидві в нього пішли…

– У якого ще Сашка?! – ахнула жінка. – Ти хотіла сказати – в Олексія?

Тітка Марія дивилася на Катю, не розуміючи, що відбувається.

І тут Катю осяяло! Тітка Марія нічого не знає, що дівчатка не рідні діти Олексію! Як із такої ситуації вибратися?

– Ой, в Олексія, я перепрошую! Щось свого чоловіка згадала, він мене знову нервує, сказала невпопад.

– Ну, я думаю, на Олексія вони не дуже схожі, скоріше – в Наталку пішли, але щось від Олексія в них є, іноді помічаю. Ех, доведе ця Наталка мого онука, якась вітряна, на одному місці всидіти не може.

Та й Олексій недолугий – спочатку дітей зробив, потім одружився, все якось не по-людськи у них вийшло. Колись це не віталося! Та й зараз, я вважаю – ганьба!

…Ох, знала б усю правду тітка Марія, але, мабуть, Олексій постарався приховати її від строгої бабусі.

Вірочка зрозуміла б свого сина, а тітка Марія – ні.

Вірочка була подругою та сусідкою Каті, коли Олексію було ще тільки 8 років.

Подружилися, всі свята разом, та й будні теж. Вірочка виховувала Олексія одна, чоловік пішов до іншої, а Катя з чоловіком Олександром нещодавно переїхали.

Подруги іноді приїжджали з міста у село до тітки Марії – матері Вірочки, строгої, але досить доброї жінки.

У неї в саду такий сорт яблук – смакота, ніде таких нема!

Олексій ріс слухняним і чуйним хлопчиком. Ще з дитинства у нього був нерозлучний друг Сашко – вони, як брати, весь час разом.

Спочатку обидва ганяли на велосипедах по двору, потім на мотоциклах. Обоє з 16 років працювали, збирали на свою мрію і ось уже в молоді роки у них з’явилися дорогі мотоцикли, але Вірочка цьому не була рада.

– Переживаю я, – казала Вірочка. – Ганяють, аби не трапилося б чогось…

Але трапилося з Вірочкою… Заслабла вона несподівано і сильно…

Не стало її шість років тому, поховали на селі.

Олексій горював, тітка Марія горювала, але що вдієш?

Сашка поряд з Олексієм тоді не було, він у від’їзді був, тож тітка Марія його так і не побачила. Олексій ходив сам не свій, але він ще не знав, що ще одне потрясіння його чекає попереду – за рік із лишком і Сашка не стало. Їхав тим самим мотоциклом і сталося те чого всі давно побоювалися… Опинився на узбіччі…

Він був із багатодітної неблагополучної родини, грошей там не було, тож ховали його друзі.

Олексій збирав гроші і все організував, хоч самому йому було тяжко.

– Тітко Катю, у мене немає тепер нікого, окрім бабусі, – скаржився Олексій, коли сусідка заходила його провідати. – Сашко був для мене більше аніж брат! Я згас разом із ним…

– Не здавайся, Олексійчику! – просила його Катя. – У тебе все ще попереду.

– Але є ще одна річ. У Сашка була наречена Наталка. Чесно кажучи, вона мені дуже подобалася і зараз подобається, але я не смів навіть у її бік подивитися, щоб не образити Сашка. І ось його поховали, а Наталка виявилася вагітною. Я не знаю що мені робити…

– Може це доля, знак згори? Скажи Наталі про свої почуття. Вона має рідних?

– Тільки батька з мачухою, але там у родині не все гаразд.

– Значить, це доля. Зізнайся Наталі, я думаю, що їй зараз не легше, аніж тобі.

– А чи не буде це зрадою по відношенню до друга? І як відреагує Наталя? Та й чи зможу я потягнути чужого малюка?

– Чому чужого? Ти ж сказав, що Сашко для тебе був більше, аніж брат!

– Добре, я подумаю.

А трохи пізніше в квартирі Олексія з’явилася тендітна дівчина з досить великим вже животиком.

Жвава така, на одному місці не всидить, незважаючи на вагітність. Молоді розписалися – просто сходили в ЗАГС без жодного святкування. А потім з’явилися двійнята. Начебто радіти треба за сім’ю, але Олексій ходив якийсь похмурий, вічно сонний.

– Втомлюєшся, Олексійчику? – запитала у нього Катя. – Ти що, як сонний ходиш?

– Даремно я це все затіяв, мабуть, – відповів Олексій. – Я за одну дитину переживав – чи потягну, а тут одразу дві дівчинки. І зворотного шляху немає, і важко мені. Наталка стала якоюсь плаксивою, сваримося часто…

Катя відчула і свою провину – адже вона тоді підвела Олексія до такого рішення.

– Потерпи, Олексію, треба звикнути. Дай Бог все буде добре. Це спочатку все складно, а потім буде легше. Стерпиться – злюбиться.

За стіною Катя чула то галас дітей, то сварки подружжя і якось щулилася.

Їй здавалося ось-ось сім’я розпадеться, а Олексій платитиме аліменти. Треба наступного разу промовчати, коли захочеться давати поради…

…Коли дівчаткам було два роки, Катя з Олександром переїхали в інший район міста. Вона кілька разів дзвонила Олексію дізнатися, як справи, але він відповідав то неохоче, то кудись поспішав.

А сьогодні взагалі він був недоступний, коли Катя зібралася до тітки Марії.

Але тепер все стало на свої місця – у подружжя все добре, і бабуся задоволена онуками!

Господи, а вона мало не проговорилася тітці Марії!

Вони попили чаю, зібрали кошик яблук, а потім Катя вирушила на могилку до Вірочки…

– Не переживай, подружко, – говорила Катя, дивлячись на фотографію Віри. – Все у твоїх рідних добре… І дівчатка ростуть слухняні…