Олексій повернувся з роботи пізно. Марина сиділа на кухні і сумно дивилася у вікно. – Привіт, кохана! Мене чекаєш? – усміхнувся чоловік. – А ти чому без світла? Олексій увімкув світло, як раптом помітив, що Марина плаче. – Кохана, що сталося? – захвилювався він. Марина мовчала. – Марино! Ти мене чуєш! – повторив Олексій. – Сталося… Я виходжу заміж! – крізь сльози сказала Марина. – Як заміж? Ти вже заміжня! Що ти говориш!? – Олексій здивовано дивився на Марину, нічго не розуміючи 

Олексій був видним хлопцем. Високий, статний, з блакитними бездонними очима. І не по роках розумний. Можливо, тому, що дитинство не медом виявилося. Народився він у невеликому селі у багатодітній родині. Його батько – Іван, хоч і був майстром на всі руки, але любив загульбанити. А якщо гульбанив, то не міг зупинитися…

У сім’ї траплялося й таке, що дітлахи лягали спати голодними. Сварки між батьками були нормою. А причиною більшості сварок, як правило, була нестача грошей. Незважаючи на всі сімейні негаразди, навчався Олексій добре. Видно ще тоді своїм дитячим розумом він розумів, що навчання може позбавити його цього життя в сільській глушині.

Ще на першому курсі Олексій звернув увагу на Марину. Але жодних планів на неї не мав. Сімейне життя – це зовсім не те, чого він прагнув. Спочатку треба було закінчити ВНЗ. Саме таке завдання він поставив собі.

Марина була родом із невеликого провінційного містечка. І теж спочатку всі свої зусилля зосередила на навчанні. Залицятися до неї Олексій став незадовго до закінчення університету. Після закінчення навчання він запропонував Марині винайняти однокімнатну квартиру для спільного проживання. Дівчина не збиралася повертатися в рідне містечко і погодилася на його пропозицію. Незабаром Марина та Олексій визначились із роботою.

Минуло два роки. І кожен із них досяг певного зростання у своїй професії. Щодо харчування бюджет у них був спільний. А от рештою грошей кожен з них розпоряджався на свій розсуд. Олексія такий стан справ цілком влаштовував. При слові сім’я він здригався. А ось Марина почала мріяти про заміжжя.

Так як Олексій не поспішав із пропозицією, то Марина стала тактовно нагадувати йому про це.

– Марино, – заявив Олексій. – Я скажу тобі чесно, що якщо в мене і буде сім’я, то тільки після тридцяти років.

– А якщо ти на той час мене кинеш, і кому я потрібна буде після тридцяти.

Але й ці аргументи не переконали Олексія. Він твердо стояв на своєму. Саме в цей час до Марини став залицятися її колега по роботі – Дмитро. За його поведінкою було помітно, що він був у захваті від неї. Але дівчина тримала його на відстані, сподіваючись, що Олексій змінить своє рішення.

Але коли пролетів ще один рік, вона прийняла залицяння Дмитра, а після того, як він зробив їй пропозицію, відповіла згодою. Олексій був здивований новиною, що Марина виходить заміж, але навіть не спробував зупинити її, хоча вона до останнього сподівалася, що він, як справжній лицар, врятує її від цього заміжжя. Але, мабуть, так відбувається лише у фільмах.

Марина вийшла заміж за нелюбиму людину. А через рік народила доньку, в якій не чула душі. Але як вона не намагалася, покохати Дмитра не змогла. Сімейне життя не склалося.

Одразу після виходу Марини заміж Олексій відчув внутрішню порожнечу. Його кар’єра була успішною, але щоразу, повертаючись після роботи додому, він почував себе зовсім самотньою і непотрібною людиною. У тій квартирі, де вони мешкали разом із Мариною, він перебувати не міг. Тут все нагадувало йому про неї.

Його зарплата була досить висока, і він зміг придбати собі квартиру, сподіваючись, що на новому місці проживання зможе викреслити Марину зі своїх думок. Але все виявилося зовсім не так. Тоді Олексій вирішив залицятися до дівчини, яка вже давно надавала йому знаки уваги. Відносини з нею на якийсь час полегшили його переживання. І навіть зважився зробити їй пропозицію.

Випадкова зустріч у великому місті – це велика рідкість. І якщо вона трапляється, то її можна розцінити, як знак долі. Того вечора Марина гуляла зі своєю донькою в одному із міських парків. І Олексій, який після покупки автомобіля забув про піші прогулянки, того вечора теж опинився там.

– Марино, ти, – гукнув її Олексій. – Як же я радий тебе бачити.

– Я теж, – зізналася Марина.

– Це твоя донька? – Запитав Олексій.

– Так, – відповіла Марина.

– Ну, як у тебе справи, – поцікавився Олексій.

– Та все нормально, – сказала Марина і в її голосі відчувався такий сум, що по тілу Олексія пробігли мурашки.

– А в тебе то як, ще не одружився?

– Через два тижні весілля, – сказав приречено Олексій.

– Щось не бачу радості у твоїх словах, – зауважила Марина.

Перекинувшись кількома фразами, вони попрощалися. І Марина продовжила свій шлях. І цієї хвилини до Олексія дійшло, що якщо він зараз не зупинить Марину, то вони розлучаться назавжди.

– Марино, почекай, – гукнув Олексій.

І підбігши до Марини, він розповів, як весь цей час сумував за нею, не знаходячи собі місця.

– Напевно, вже пізно щось міняти, – висловила сумніви Марина, – адже я маю дитину. А тобі, як я зрозуміла свої діти, не потрібні.

– Марино, я прошу, – звернувся до неї Олексій, – виходь за мене заміж.

– Але в тебе ж є наречена, та й я вже одружена.

– Та я не люблю її і нікого не зможу полюбити так, як люблю тебе.

– Я не знаю що робити.

– Марино, я дочекаюся твого розлучення і любитиму тебе і твою доньку. І взагалі, у нас буде велика родина.

– Я думаю, що при розлученні мій чоловік не віддасть мені дитину.

– Марино, ось побачиш, все буде добре. Я допоможу тобі. Я не пошкодую жодних грошей на адвокатів і зроблю все, щоб донька залишилася з тобою, тобто з нами. Ти тільки повір мені.

– Я тобі вірю, – сказала Марина…