– Сина мого хоче відвести, от же ж! – сварилася Олена Денисівна до сина Сергія. – Свого сина прогледіла, то тепер вирішила мого до себе привернути. Сергій здивовано дивився на матір. – Мамо, ти чого? – ахнув він. – Не вигадуй! Це Люби моєї перша свекруха. У неї сина не стало, колишнього чоловіка Люби. Вона нашим дітям допомагає… – Хочеш, я тобі все віддам?! – матір раптом кудись побігла і швидко повернулася. В руках у неї була бляшана банка з-під кави. Жінка щось витягла звідти. Сергій глянув, що в матері в руках і очі вирячив від несподіванки

– Сина мого хоче відвести, от же ж! – сварилася Олена Денисівна до свого сина Сергія. – Приманює! Свого сина прогледіла, то тепер вирішила мого до себе привернути, а мені тепер що робити? Ух, як же ж мені тепер бути? Синочку мій, рідненький, що ж це, зачарувала вона тебе, чи що?

Сергій оторопів. Він здивовано дивився на матір.

– Мамо, та ти чого це? – сказав він. – Не вигадуй! Це ж Люби перша свекруха, у неї сина не стало, вона ж нашим дітям допомагає, старається…

– Хочеш, я тобі все віддам?! – матір раптом витерла сльози, кудись вибігла і швидко повернулася.

В руках у неї була стара бляшана банка з-під кави.

Олена Денисівна довго нишпорила старечими пальцями в бляшаній банці і нарешті щось витягла звідти.

Сергій глянув, що в матері в руках і очі вирячив від несподіванки.

Жінка витягла якісь скручені купюри…

– На синку, бери, мені для вас нічого не шкода! – сказала Олена Денисівна. – Ми з дідом на чорний день збирали, але ось він і настав! Ось, глянь, скільки!

Все бери, мені не шкода, щоб мені не думалося, що вона тебе своєю брехливою добротою і всякими хитрощами та подарунками купити хоче. Хоче видно всім показати, що мати тобі нічого дати не може, а вона може! От же ж яка! Треба ж так, від рідної матері сина мого з сім’єю до себе на дачу кликати й пригощати. А я ж, нерозумна, думаю, що це вони до матері раз через два приїжджають?

Внуки скоро бабу з дідом забудуть, вдома справи ніякі не зроблені! Батьку ти обіцяв допомогти сарай поремонтувати, у льосі полиці прогнили, скоро банки всі з закрутками на підлозі опиняться!

А йому все одно!

Зовсім забув матір із батьком, чи що? На гулянки їздить до тітки чужої, за що мені випробування таке? І як тільки тобі не соромно, синку?

Сергій аж застиг від материного натиску. Вона, звичайно, ніколи тихою не була, але тут розійшлася, як ніколи.

– Що тут у вас за гамір? – зайшла Люба, глянула на свекруху, яка розчервонілася, потім на чоловіка. – Мамо, що тут трапилося?

Олена Денисівна губами пошамкала беззвучно і тут же замовкла.

Любочку вона дуже любила, хоч Сергій і з дитиною її взяв. Люба її мамою одразу почала називати, поважає її, слухає, не відмахується.

Вислухає, поспівчує, до лікаря навіть возила.

Приїде – наготує всього, грядки прополе, ні на що не скаржиться.

Не те, що ці мужики, ці сини, та хіба вони матір розуміють?!

І дівчинка у Люби від того чоловіка, Надійка – дуже хороша дитинка. Допомагає бабусі у всьому, обіймає, не дичиниться, одразу бабусю, як рідну, прийняла.

Та й Олена Денисівна не злидня ж, дитя ж не винне, що у дорослих так життя склалося.

Полюбила Олена Денисівна Надійку, як рідну! Баба кіски їй тепер плете, у волоссячко її шовкову стрічку вплітає, у маківку Надійку поцілує – дитинка мила.

Ліза ж, молодша, зовсім ще мала. Люба Сергію ще дочку народила, а він сина хотів.

А Олена Денисівна і рада без пам’яті, що дівчатка. Два сини ж у неї є, а де вони?!

Один одружився і вмотав до дружини. А цей теж – до свекрухи колишньої, до Любиної, в гості з родиною їздить, ніби йому в мами нема чого робити!

Та ще й свекор колишній Любин Сергія до себе на роботу взяв, посаду грошовиту дав.

Обступили синочка її з усіх боків…

– Не знаю, що тут у вас, та й знати не хочу, – Люба свекруху втихомирила. – Я до вас із серйозною справою – дівчаток наших хрестити треба! Ти, мамо, з священиком домовися, щоб на медовий спас охрестили, та й справимо, як треба.

Тільки я, мамо, хочу своїх колишніх свекрух і свекра до нас сюди покликати – не чужі вони.

Надійка їх онучка, та й Лізу вони люблять, кажуть на Сергія схожа дуже, та й на тебе, мамо, я їм фото твоє показувала.

Тетяна Андріївна давно з тобою хоче познайомитись. Вони з Костянтином Миколайовичем вам дуже вдячні, що ви любите Надійку, як рідну. А в них, крім нас, немає на всьому білому світі нікого більше. Розумієш, мамо? Ти ж не будеш проти, так? Ви ж з Григорієм Васильовичем дуже добрі люди, я вже це знаю!

Олена Денисівна знову губами пошамкала, наче хотіла щось сказати, але не наважилася, переборола себе.

І сказала заради Люби, а не як сама думала, крізь зуби:

– Нехай приїжджають, якщо так!

Люба одразу підбігла до неї.

– Дякую, мамо, я знала, що ти найдобріша на світі! – сказала вона. – І мої приїдуть батьки – буде три бабусі і три дідуся, ось це так хрестини!

…У результаті Люба на хрестини всю рідню зібрала. Брата Сергія Микиту з дружиною покликала – вони вже років зо три у матері не були. Сестру свою двоюрідну з чоловіком. От будуть хресні хороші!

Тетяна Андріївна дуже хвилювалася, чи зручно буде їхати.

Приїхала вона з подарунками.

Олена Денисівна спочатку придивлялася ревниво до колишньої свекрухи своєї невістки. А та їй і дітям гостинців навезла!

А самій Денисівні беретик подарувала – майже такий, як у неї самої.

Адже рідні вони тепер – онуки їх поріднили!

…Діток хрестили, і з церкви одразу й до столу.

Григорій Васильович із Костянтином Миколайовичем швидко порозумілися. Олега Денисівна теж із Тетяною Андріївною розмовляла, навіть не хотіла розлучатися!

Люба дітей вклала, на рідних дивиться – дві свекрухи, це, звісно, занадто.

Занадто добре!

Але ж їй пощастило! Та й донькам із бабусями роздолля.

Тож, коли Сергійко синочка хоче – значить треба народжувати.

Бо ж помічників у них багато, на заздрість усім знайомим і сусідам!