Лілія зі своїм чоловіком Родіоном ще спали, коли в двері подзвонили. На порозі стояла свекруха Тамара Іванівна. Гостя озирнулась навкруги. – Я так і знала, що ти не прибираєш, – сказала вона Лілії. – Плінтуси не протерті, речі неправильно складені. Синку, і як ти з нею живеш?! Тамара Іванівна проінспектувала всю квартиру і стала на порозі кухні. – Скажи, спасибі, що я ще до кухні не добралася! – сказала вона Лілії. – Ну нічого… Ось тобі подарунок! Вона простягла невістці якийсь згорток. Лілія розгорнула пакунок, глянула що там всередині і раптом розреготалися на всю квартиру

Лілія з Родіоном шалено кохали один одного, хоч їм і було вже під сорок.

Жили вони майже три роки в квартирі Лілії, не оформивши стосунки, хоча Родіон вже кілька разів пропонував коханій піти в ЗАГС.

Лілія вже була якось одружена і в неї був майже дорослий син, а от Родіон одружений ніколи не був.

Його матері не подобалися дівчата й жінки яких він вибирав. Вона їх критикувала, а син прислухався.

Лілію чоловік зустрів у тридцять шість років. Щоправда, стосунки Лілії з матір’ю Родіона були прекрасними, а його батьки ставилися до неї ласкаво й привітно.

Але таке ставлення до неї було до певного часу… Якось Родіон знову запропонував коханій:

– Лілечко, давай виходь за мене заміж, який раз вже тобі пропоную! Щось тебе не влаштовує в мені? Чи може не любиш мене? І батьки мої до тебе ставляться доброзичливо…

– Ну що ти, Родіоне! Я згодна, дуже згодна. І люблю тебе, даремно ти сумніваєшся в мені. Тепер син навчається в інституті, живе в іншому місті, у мене вільного часу побільшало. Так що я вийду за тебе заміж із задоволенням, мій любий, – радісно повідомила Лілія.

Але даремно Родіон так говорив про своїх батьків, вірніше про матір. Напередодні весілля Лілії стало зрозуміло, що мама коханого – це одне, а свекруха – це інше. Поки вони тримали в секреті новину про те, що подали заяву на реєстрацію шлюбу, все було, як і раніше. Лілія вважала, що мати Родіона її любить і поважає.

Але прозріння у неї настало, щойно вони приїхали до майбутньої свекрухи у гості і повідомили радісну звістку.

Напередодні приїзду до батьків Родіон подзвонив матері і сказав, що вони збираються з Лілею до них, але не повідомив з якого приводу.

– Мамо, тату, привіт! Ми приїхали до вас із радісною звісткою, – переступивши поріг батьківської квартири, одразу видав їм син. – Ми приїхали повідомити, що у нас через тиждень весілля. Великі урочистості з цього приводу ми не влаштовуватимемо, але посидимо у своєму колі, і друзів запросимо.

Лілія теж сяяла, а Тамара Іванівна раптом стала почервоніла і мовчала. Родіон провів Лілію у кімнату, там на дивані сидів батько Дмитро Сергійович, а на столі стояв чай, печиво й цукерки.

– Здрастуйте, – ввічливо сказала Лілія.

– Привіт, привіт! Проходьте. Я не почув. У вас незабаром весілля? – з усмішкою запитав він. – Це добре, вітаю. Давайте чайку попʼємо, – запросив він їх до столу.

Сівши за стіл, Дмитро Сергійович промовив:

– Наливайте собі чай. Ну, де там ваша мати? Тамаро, ти де?

Тамара Іванівна зайшла в кімнату, сіла за стіл і сказала, дивлячись Лілії у вічі:

– Ну що Лілю, таки вмовила ти мого синочка. Мабуть, залетіла в такому віці. А з чого б вам одружуватися?

– Зовсім ні! – образилася Лілія, вперше почувши таке єхидством матері Родіона. – З чого ви взяли? Чи ви самі так виходили заміж?

Дмитро Сергійович аж поперхнувся, а Тамара Іванівна поспішила змінити тему.

– Ні, я звичайно не проти одруження, але навіщо поспішати? І навіщо бути таким нерозбірливим, синку? Навіщо одружуватися з жінкою, яка лише одна з багатьох.

– Боже мій, мамо! Що ти несеш? – ахнув Родіон. – Я люблю Лілю, і вона мене. І якщо ти не забула, ми три роки живемо разом.

– От-от, пожили, пора і розбігатися. Ну що ти в ній знайшов, яке кохання? Найсильніше кохання має бути до матері, а не до якоїсь там… Сильніше, аніж мати тебе ніхто не любитиме, ти потрібен тільки матері. Я тобі завжди віддавала все найкраще, а ти невдячний сину. Ти все краще віддаватимеш цій жінці. Проміняв материнське кохання на сумнівні задоволення, – вона різко встала і пішла в спальню, зачинивши за собою двері.

– Мамо, та що з тобою? – встиг гукнути вслід їй Родіон.

Лілія з Родіоном переглянулися, нічого не розуміючи – що це було і з чого така реакція у матері?

– Гаразд молодята, ідіть. Потім домовимося, – якось стомлено попрощався з ними батько. – Ми з матір’ю вас благословляємо, а з нею я поговорю, – кивнув він у бік спальні. – Все буде добре.

Вони вийшли з квартири батьків мовчки, притихлі та засмучені. Першим схаменувся Родіон:

– Не хвилюйся, Лілю, мати заспокоїться, і все буде добре. Я й сам не очікував від неї такої витівки. Може материнські ревнощі?

Лілія більше з Родіоном цю тему не обговорювала, готувалася до весілля. Але поділилася з подругою, а та порадила:

– Не звертай уваги, Лілю, моя мама завжди каже: «Нічна зозуля завжди перекує денну». Живете окремо. Просто намагайся бути терпимішою і чоловіка в сварки не вводь. І якнайменше спілкуйся зі свекрухою…

…Урочистість пройшла чудово, свекруха мовчала, але поглядала у бік молодих недобрим поглядом. А вони не звертали уваги. Дмитро Сергійович був веселий і задоволений, Лілія йому подобалася, він вважав, що син обрав собі гідну дружину.

Але в Лілії залишився неприємний осад з того разу, і хоч весілля пройшло нормально, а вона все-таки була насторожі.

Вона відчувала, що все тільки починається, і справді передчуття її не обманули.

Вже через тиждень свекруха з’явилася в них удома без попередження і з того часу стала частою гостею у незручний для них час. Вона ніби відчувала, що треба з’явитися саме в той час, коли Лілія з чоловіком чимось та й зайняті.

У перше своє відвідування вона приїхала рано-вранці в суботу, хоча знала, що їм хочеться довше полежати в ліжку, мають право, вихідний. Але синові довелося скоріше вставати, на ходу плутаючись у штанях, а Лілія швидко одяглася і швидко накинула покривало на ліжко.

– Привіт, синочку! – ласкаво защебетала свекруха. – А де ж твоя дружина, мабуть, ще спить, ні щоб чоловіка нагодувати сніданком. Або вважає, що забагато честі свекруху зустрічати свою.

– Доброго ранку, Тамаро Іванівно, – промовила Лілія, виходячи зі спальні з посмішкою. – Ми були трохи зайняті…

– Звичайно, ви тепер для матері завжди зайняті, – принюхуючись промовила свекруха. – А чим це у вас пахне, якийсь неприємний запах!

– Мамо, тобі здається, – відповів син.

– Проходьте Тамаро Іванівно, я зараз увімкну чайник, питимемо чай, – чемно сказала невістка.

А свекрусі дуже хотілося її вивести із себе. Вона підозріло оглядалася, принюхувалась, підійшла до вікна.

– Так і знала, штори напевно пів року не пралися і квіти давно не политі в горщиках. Пил на підвіконнях.

– Мамо, ну чого ти чіпляєшся? Вікна відкриті, літо, Лілія охайна господиня, смачно готує, завжди прибирає. Так що не чіпляйся, – поспішив заступитися за дружину Родіон.

– А ти мовчи, і не втручайся в жіночі справи, – строго зупинила вона сина.

Лілія подавала йому очима знаки, на кшталт мовчи, і він зрозумів.

– Тамаро Іванівно, ходімо пити чай, – запросила Лілія свекруху.

– Так, мамо, Ліля вчора ввечері спекла яблучний пиріг, дуже смачний.

Тамара Іванівна скривилася і сказала синові:

– А ти не боїшся їсти її кулінарні витвори? Я б на твоєму місці нізащо не стала!

– Мамо, між іншим, Лілія дуже смачно пече пироги й торти, – сказав син.

Тамара Іванівна проінспектувала всю квартиру і не скуштувавши пирога, єхидно сказала:

– Я так і знала, що ти нечупара. Плінтуси не протерті, у шафі речі неправильно складені. Синку, мені незрозуміло, як ти живеш із такою жінкою?

– Мамо, це моя дружина. І я її люблю. Вона найкраща, і прошу тебе не ображати її. Мені все одно на плінтуси. Мене все влаштовує.

Лілія з ніжністю дивилася на чоловіка і зуміла стриматись, щоб не нахамити свекрусі.

А Тамара Іванівна, тим часом, з переможним виглядом стояла на порозі кухні.

– Скажи, спасибі, що я ще до кухні не добралася! – сказала вона, дивлячись на невістку. – Ну нічого, я не востаннє у вас, наступного разу і там перевірю. Ось тобі подарунок, – простягла вона Лілії якийсь згорток.

Лілія розгорнула пакунок, глянула що там всередині і раптом розреготалися на всю квартиру.

Вона побачила книгу під назвою: «Як впоратися з нервозністю й гнівом».

Свекруха застигла від здивування.

– Дякую, Тамаро Іванівно, мені якраз не вистачало цієї книги! Тепер усе буде гаразд!

Коли Родіон прочитав назву книги, то глянув багатозначно на дружину і теж розсміявся. А мати так і не зрозуміла, чому її подарунок викликав таку реакцію.

– Мамо, а ти сама читала цю книгу? – запитав син.

– А мені нідочого, я й так усе знаю! – гордо сказала вона і не прощаючись, вийшла з квартири.

Тепер щоразу, коли свекруха приїжджає в гості, Лілія зустрічає її з усмішкою і чемно.

Вона всаджує свекруху на краще місце, пригощає, а ще без приводу і з приводу запитує у неї поради.

А Тамара Іванівна щоразу мліє від такого ставлення до себе. Вона не помічає, що невістка завжди насторожена, і не помічає того, як Лілія ледве тримається, щоб не виставити свекруху за поріг.

Але минуло вже кілька років, свекруха давно відтанула.

І навіть своїм сусідкам розповідає, що кращої за Лілію їй невістки і не треба.