Володимир відмовився їхати на ювілей матері своєї дружини Наталі. Тещі виповнювалося сімдесят років. – Сонечко, я вже наспілкувався з твоєю матір’ю, – сказав він дружині. – Ти не можеш зіпсувати матері свято! – не вгавала Наталя. – Вона чекає, готується, всі приїдуть, а тебе і нашої доньки Яни немає. – Їдь одна! – заявив чоловік… Наталя приїхала до матері. На подвір’ї вже були накриті столи. Раптом Наталя побачила свою доньку Яну! Та сиділа поряд з бабусею і щось тихо їй говорила. Наталя глянула на руки доньки й оторопіла від побаченого

Володимир категорично відмовився їхати на ювілей матері дружини. Тещі виповнювалося сімдесят років, але вона мала ясну голову і любила командувати.

Так як більше не було ким, то доводилося командувати родичами.

– Сонечко моє, я вже наспілкувався з твоєю матір’ю досхочу, поки ми жили всі разом у її будинку великою та дружною родиною. Мені потім довго було потрібно відходити від того всього.

Наталя чула це не вперше. Вона знала, що з її матір’ю всі рахуються, всі поважають її і слухають. Звичайно, та любить командувати, та й сама Наталя розуміла, що стала такою самою. Весь вигляд чоловіка видавав його впертість.

– Їдь одна, а мене вже вибач. Скажи, що зайнятий на роботі.

Наталя знала, що всі приїдуть зі своїми сім’ями, а вона, значить, одна. Що люди скажуть? У неї навіть сльози підступили до очей. Її сім’я – це чоловік, донька, бабуся, мати, розлучена тітка з племінником та дочка батька від іншої жінки, тобто зведена сестра.

Мати з батьком давно розлучилися, у батька з’явилася нова сім’я, тільки він і там примудрився всіх кинути, тож сестричкою Світланою теж опікувалася Наталя.

Чоловік каже, що вона постійно лізе у чуже життя. Але Наталя любить свій маленький світ, хоча тут виникають постійні хвилі і навіть шторми.

Вона зазбиралася у поїздку. Трикімнатна квартира тиснула на неї стелею та стінами, все навколо заставлено меблями, не розвернутися.

– Ти не можеш зіпсувати моїй матері свято, вона чекає, вона готується, всі приїдуть, а тебе та Яни немає.

Яна, їхня дочка поїхала зі своїм хлопцем до іншого міста, захотілося дівчині пожити самостійно. Їй двадцять один рік, спочатку вона в одному інституті вчилася потім у іншому, але й той покинула.

Тепер Яна зі своїм хлопцем веде блоги в інтернеті, і тільки те й робить, що постійно просить грошей у матері.

Востаннє, коли вона приїхала по чергову допомогу, Наталя відмовила їй. Вона так і сказала дочці:

– Або ти навчаєшся в інституті, і я тобі допомагаю, або сама заробляй, якщо не хочеш вчитися.

Яна звернулася до батька, але грошей у сім’ї більше заробляла Наталя, вона вела бюджет, а чоловік віддавав їй всю зарплату. Зі своєї заначки він міг мало дати дочці.

Яна з хлопцем винаймали квартиру, і з усього було видно, що вони бідують. Раніше донька могла вернути носа від приготовленої їжі, а тепер їла все підряд.

Наталі на хвилину стало шкода дочку, але вона вирішила дотримуватися чіткої лінії. Яна повинна вчитися і здобути хоч якусь професію, не може ж вона все життя утримувати доньку, тож нехай заробить сама.

Наталія надавала консультації щодо податків, замовників у неї було багато.

Вона добре одягалася, відвідувала салони краси, часто ходила до ресторанів. Вона бачила, що дочка злиться. Наталя вела сторінку в інтернеті і часто викладала там різні ролики, тож донька була в курсі її зовсім не бідного життя. Яна вже звикла, що мати повинна завжди давати гроші і раптом отримала відмову!

Наталя була певна, що дочка не поїде на ювілей бабусі. Доведеться їхати одніій. Там буде брат із сім’єю.

Вони виросли у великому і галасливому будинку, це було для неї поняттям сім’ї. А для чоловіка сім’я – це вона та їхня дочка Наталя. У них із чоловіком досить дружна родина. Вони разом їздять на природу, на лижні прогулянки, у подорожі.

І зараз отаке!

– Їдь одна, – примружився чоловік. – Відпочинеш від мене, – він з усмішкою дивився на дружину.

Звісно, він її любить, якщо терпить стільки років.

Наталя вирішила поїхати зі своєю зведеною сестрою Світланою.

Настав час представити її родичам. Дівчинці лише шістнадцять років, живуть вони бідно, ось їй точно потрібна допомога.

І взагалі Наталі так подобалося нею опікуватися, почуватися доброю і великодушною!

Вони приїхали до невеликого села, де жила мати. На подвір’ї будинку вже були накриті столи. Родичі, друзі, усі зібралися. Тільки не було чоловіка Наталі.

І вже сидячи за столом, вона раптом побачила Яну та її хлопця!

Вони сиділи поряд з бабусею і про щось тихо з нею розмовляли. Наталя оторопіла від побаченого!

А який у дочки манікюр із приклеєними метеликами! Як же вона миє посуд? А ще допомогу просить і взагалі приїхала, їй нічого не сказала, тепер ще й скаржитися буде на неї!

Мабуть, так і було, бо мати почала кидати якісь несхвальні погляди на Наталю.

На Світлану ніхто не звертав уваги, її тут не знали. Наталя відчула себе незатишно. Вибравши момент, вона підійшла до матері, обійняла її, ще раз привітала, і почала невміло пояснювати, чому немає чоловіка.

– Заслаб він, вибач, мамо, доведеться мені швиденько їхати назад.

– А що ж Яна нічого не знає про це? Чи ви не спілкуєтесь?

– Це вона тобі нажалилася? Все у нас добре. Не слухай її, дівчинка вже доросла, навіщось хлопця свого сюди притягла.

– Це я їх запросила. Це мій ювілей. Не хочеш допомагати дочці, то я їй допоможу. У мене пенсія велика, на всіх вистачить, – уїдливо усміхнулася мати.

Наталя надсилала їй щомісяця невелику суму, брат теж допомагав. І що ж, із цих грошей вона тепер Яну обдарує?!

А мати продовжувала:

– Не чекала я від тебе такого. Я ось тут подумала, я і свій дім запишу на Яну, раз у неї мати така! Син своїх дітей не покине, як ти покинула дочку!

– Я… Покинула?! – ахнула Наталя. – Та я їй говорю – вчися, а якщо не хочеш вчитися, так сама заробляй!

– Дівчинці лише двадцять один рік, ти що до неї причепилась?! Сама на себе он скільки витрачаєш, у чоловіка всі гроші забираєш, дочці не допомагаєш!

Додому Наталя їхала разом зі Світланою і сама собі говорила:

– Ніхто мене не розуміє… Я все правильно роблю…

Світлана віддано дивилася на неї:

– Так, тітонько…