Михайло вирішив відіспатися та відпочити у вихідні. Його дружина вирушила на два дні до своїх батьків. Справа йшла до ночі, Михайло, переглянув футбольний матч, вже збирався спати, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив Павло – найкращий друг Михайла. – Михайле, ти сидиш! – вигукнув Павло у слухавку. – Навіть лежу, – спробував пожартувати чоловік. – Тут не до жартів! Уявляєш кого я сьогодні ввечері побачив! – сказав Павло. – І кого ж? – байдуже запитав Михайло. – Світлану… – тихо сказав друг. – Як Світлану? Де? – здивувався Михайло, нічого не розуміючи

Після непростого трудового тижня Михайло вирішив відіспатися та відпочити у вихідні. Його дружина вирушила на два дні до своїх батьків. Щодо дітей, то у них були свої сім’ї та свої турботи.

Справа йшла до ночі, Михайло, переглянувши до кінця футбольний матч, уже збирався завалитися спати, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив Павло – колишній однокласник та найкращий друг Михайла.

– Михайле, уявляєш кого я сьогодні ввечері зустрів!

– І кого ж? – Запитав Михайло, позіхаючи.

– Світлану Микитенко, вона до батьків у гості приїхала.

– А мені що до неї, – намагаючись зберегти байдужість, сказав Михайло.

– Ну добре. Я подумав, що тебе зацікавить ця новина, – розчарувався Павло.

Після цієї розмови Михайло попрямував до ліжка. А коли розташувався на ліжку, то зрозумів, що його сон як рукою зняло. Михайло згадав, як у випускному класі він став залицятися до Світлани, і вона відповіла йому взаємністю.

Перший поцілунок та прогулянки під місяцем. А потім були проводи на службу. Під час розставання вони поклялися один одному у вічному коханні. Спочатку вони переписувалися. А потім різко листи припинилися. Світлана припинила відповідати на його листи. А згодом Михайлу стало відомо, що Світлана вийшла заміж і поїхала зі своїм чоловіком із міста.

То справді був непростий період у житті Михайла, але на службі розкисати і переживати часу не було. А повернувшись, Михайло зустрів на своєму життєвому шляху не менш прекрасну дівчину. За роки сімейного життя, яке для Михайла склалося вдало, він геть-чисто забув про своє перше кохання.

Минуло вже 27 років після того випускного вечора, на якому він ніяк не міг намилуватися Світланою. Її приїзди до рідного міста були дуже рідкісними. А робота Михайла супроводжувалася частими відрядженнями, які щоразу збігалися з її короткочасним приїздом. За всі ці роки Михайло так жодного разу не зустрівся зі Світланою, і анітрохи не шкодував про це.

– Ну, яке мені діло до неї, – заспокоював себе Михайло, – все, що було між нами, залишилося в минулому. Та й взагалі все це було, начебто в іншому житті.

Але які б аргументи не наводив Михайло, він ніяк не міг заспокоїтися. Сон, не хотів більше повертатися до нього. Лише під ранок йому вдалося заснути. Але хоч і кажуть, що ранок вечора мудріший, але й уранці до Михайла не повернулася душевна рівновага.

– Мені ж від неї нічого не треба, – розмірковував п’ятдесятирічний чоловік, – але хотілося б хоч одним оком поглянути, яка вона тепер стала.

І не усвідомлюючи, Михайло став спішно приводити себе в порядок. А за годину він уже підходив до під’їзду, в якому жили батьки Світлани. На його душі, напередодні зустрічі зі своїм першим коханням, стало хвилююче. Але зробивши зусилля над собою, він сповільнив крок.

– Стоп, – дав він собі команду, – і в якому ж вигляді я зараз постану перед нею. А як відреагують на мій візит її батьки? Та й не факт, що вона буде не у захваті від моєї появи.

Ці роздуми зупинили Михайла біля сусіднього під’їзду, який на якийсь час став для нього пунктом спостереження. Пройшла година. Михайло усвідомлював, що ось тут на лавочці можна безрезультатно провести і весь день, але якась невідома сила продовжувала утримувати його. І раптом двері під’їзду, за яким він спостерігав з такою пристрастю, відчинилися.

Він впізнав її миттєво, ходою, яку не можна було сплутати ні з ким. Світлана підійшла до розкішного автомобіля, який був припаркований у дворі. І в той момент, коли відчинилися дверцята автомобіля, вона почула.

– Світлано, привіт!

– Михайле, ти! – Здивувалася вона.

– Ішов повз, і випадково побачив тебе, – почав навіщось виправдовуватися Михайло.

– Скільки років пройшло! – сказала Світлана з усмішкою, в якій Михайло розгледів сум.

Після кількох фраз Світлана запросила Михайла до салону свого автомобіля.

– Ну як у тебе справи? – Поцікавилася вона.

– Одружений. Двоє дітей, але вони вже дорослі. Працюю бригадиром. Часто буваю у відрядженнях, але зарплата гідна. Хоча, якщо чесно, – зробив паузу Михайло, – мені не під силу придбати такий автомобіль. А як у тебе справи?

– Живу у столиці. Чоловік бізнесмен. Донька навчається за кордоном, – заявила Світлана з якоюсь перевагою.

– А ти чудово виглядаєш! І така ж струнка, як тоді, – зробив комплімент Михайло.

– Дякую! – Відповіла Світлана на комплімент. Доводиться відповідати статусу, адже маю свій салон краси.

– А може, в ресторан увечері сходимо, – раптом запропонував Михайло.

– Ні, Михайле, завтра рано вранці я їду. Справи. Ледве вирвалася на пару днів. Ти вже вибач, я й зараз поспішаю.

– Гаразд, не затримуватиму тебе, – простяг на прощання руку Михайло.

Світлана у відповідь подала йому свою долоньку, яку він на мить затримав у своїй руці. У цей момент на душі стало хвилююче, як тоді після першого поцілунку.

Повертаючись додому, Михайло ніяк не міг прийти в себе.

«А ввсе могло б скластися по-іншому, – міркував він, – хоч про що це я. Хіба моє життя склалося невдало. Ні, я ні про що не шкодую. І все-таки чому так важко на душі?

А в цей час Світлана, протираючи вологою серветкою свої руки після потиску рук, міркувала.

«Як таки вдало склалося моє життя. І щоб я зараз мала, зв’яжи своє життя з цим бригадиром. Жила б у якійсь квартирці від зарплати до зарплати. Як добре, що доля мене відвела від такого щастя».