Олена готувала плов на вечерю, коли з роботи повернувся Андрій. – Привіт. Ще трохи і будемо вечеряти, – усміхнулася дружина, побачивши чоловіка. – Добре. Я поки що переодягнуся і трохи відпочину, – сказав Андрій і пішов у спальню. За годину Олена закінчила з приготування, накрила стіл і вирушила гукнути чоловіка до столу. Жінка підійшла до дверей спальні, як раптом почула, що Андрій з кимось гучно розмовляє по телефону. Олена прислухалася і застигла від почутого

Олена швидко зрозуміла, що поспішила поєднати своє життя з Андрієм. Але нічого не зробила. Залишилась. Вирішила зачекати. Раптом вона помиляється?

Вони ознайомилися на сайті знайомств. Обом – далеко за тридцять. У нього – за спиною розлучення та чотирирічний син. У неї – повне розчарування у коханні.

Списалися, почали спілкуватися. Зустрілися. Раз, другий, третій.

І Андрій запропонував жити разом:

– Не знаю, – сказав він тоді. – Але в мене таке почуття, ніби я знаю тебе сто років. Давай спробуємо.

– Давай, – луною відповіла Олена, яка думала, що вже ніхто і ніколи не зробить їй хоча б такої пропозиції.

Вона перебралася до нього. Швидко увійшла до ролі господині. Сама зробила косметичний ремонт, замінила меблі, прикупила побутову техніку. Раділа, що в житті з’явився хоч якийсь сенс. І потихеньку закохувалась…

Андрій також був задоволений. Вдома чекала дбайлива жінка, гаряча вечеря. Затишок і … все інше, чого не вистачає самотньому чоловікові. Особливо після розлучення.

А розлучення Андрій пережив дуже важко. Дружина, в якій він душі не чув, «зрадила» його, як у анекдоті: чоловік у двері, коханець – у вікно.

Вибачити не зміг. Подав на розлучення. Думав, що викреслить Марину зі свого життя назавжди. Але не тут було…

Два роки після розлучення вони на підвищених тонах продовжували з’ясовувати стосунки! То колишня дружина не давала зустрічатися із сином. То Андрія дратував її черговий шанувальник. Від безвиході та образи він почав гульбанити. Ставало трохи легше, але тільки до ранку.

Зустрівши Олену, Андрій вирішив докорінно змінити своє життя, почати все спочатку. І спершу так і було.

Але вже через місяць Олена почула, як Андрій та Марина спілкуються телефоном.

Вигуки стояли на всю квартиру! Олена не чула, що говорила Андрію колишня, але те, як він відповідав, здивувало жінку. Їй здалося, що вона стала мимовільною свідкою сімейного розбирання.

Олена сховалася на кухні, розпереживалася.

Андрій ще довго сварився, як тільки не називав колишню дружину, потім нарешті поклав слухавку і вийшов до Олени на кухню.

– Як же вона мене дістала! – вигукнув він і зупинився: Олена дивилася на нього очима, сповненими сліз і розпачу.

– Ти досі кохаєш її? – тихо запитала вона.

– Та ти що? – Андрій обійняв Олену. – Просто подітися нікуди – у нас син. Я повинен з нею спілкуватися.

– Тоді постарайся робити це, коли мене немає поряд. Я почуваюся зайвою…

Андрій пообіцяв і одразу забув про це.

Щоразу, привозячи сина додому, розповідав, що сказала Марина, як виглядала, які розпорядження давала з приводу дитини.

– Вона думає, що ми не впораємося? – Запитала одного разу Олена.

– Та ні, – відповів Андрій, не замислюючись. – Вона взагалі прекрасна мати і господиня чудова. Якби…, – очі Андрія затуманилися. – Я б ніколи не пішов від неї, і сина б не покинув…

«Кохає її. Досі кохає», – подумала Олена, але нічого не сказала.

Ревнощі оселилися в луші молодої жінки. Щоразу, коли Андрій сварився з колишньої по телефону, а це відбувалося регулярно, вона не знаходила собі місця, сльози текли по щоках.

Андрій, певна річ, нічого не помічав. Він спочатку занурювався в бурхливі з’ясування стосунків з Мариною, а потім намагався прийти в себе, знайти хоч якусь рівновагу. Все це вимагало багато енергії, тому душевних сил на Олену у чоловіка не залишалося.

Мати Андрія дуже переживала, що син ніяк не може відвернутися від колишньої дружини. Вона й сама часто називала її ім’ям першої невістки. Ненароком. Звикла до неї, та й за єдиного онука постійно переживала…

Невдовзі Олена завагітніла. Сказала про це Андрію. Той розгубився, потім тихо спитав:

– Тепер треба розписатися?

Так вони й одружились. Тихо, скромно, без застілля та гостей. На фотографії, зробленій біля ЗАГСу, обличчя нареченого та нареченої щастям не сяяли.

У чоловіка – іронічна посмішка.

У нареченої – втомлений погляд. Видно було, що вона ледве стримує сльози. А як інакше? Адже розуміла: він її не любить. Просто заповнив порожнє місце… Можливо, щоб поквитатися з першою дружиною…

Однак, життя йшло своєю чергою. Андрій та Олена жили непогано. Так, без кохання з його боку, але стали справжніми друзями. Колишня дружина їх у спокої не лишала. Дзвонила, сварилася. Відмовлялася відпускати до них сина. Тепер діставалося не лише Андрію, а й його «молодій», яка бачите «навіть не знає, як зварити дитині гречану кашу»!

Все припинилося, як тільки Марина вийшла заміж. Олена зраділа: тепер можна було видихнути, спокійно жити.

Але сталося з точністю навпаки.

Андрій почав гульбанити. Відсторонився від дружини та дитини. Потім пішов у себе і вже ніколи не був тим Андрієм, якого Олена зустріла колись. Навіть її дружба йому не потрібна. І все ж таки Олена зважилася народити другу дитину. Сподівалася, що чоловік помітить хоч це… Адже чомусь вони все ще залишалися разом…

Колишня дружина Андрія з’явилася за сім років. Прийшла до них прямо додому. Красива, доглянута. Побачивши її, Андрій змінився на обличчі. Вона запропонувала прогулятись. Мовляв, треба поговорити про сина.

Олені стало не пособі. Вона зрозуміла, чим закінчиться ця прогулянка. І не помилилася… Андрій повернувся щасливим, схвильованим і з порога заговорив про розлучення.

Олена не здивувалася, ніби всі ці роки чекала на таку розв’язку. Сцен влаштовувати не стала, погодилася розлучитися. Навіть не дорікнула.

Він залишив їй усе. Забрав лише свої речі.

Аліменти платить справно.

З дітьми допомагає, тільки до себе не бере: дружина категорично проти…