Тамара Миколаївна ліпила на кухні вареники, коли у двері подзвонили. – Дивно, наче нікого не чекаю, – подумала жінка, швидко витерла руки об рушник і пішла відкривати. На порозі стояла її невістка Христина. – Що сталося? – захвилювалася Тамара, помітивши, що Христина мало не плаче. – Сталося Тамаро Миколаївно, сталося, – схлипнула жінка. – Проходь, – запросила свекруха невістку, провела на кухню. – А тепер все мені розповідай! – А нема що розповідати. Краще самі подивіться на все, – сказала Христина, дістала телефон і відкрила якесь фото. Тамара Миколаївна глянула на екран, і застигла від побаченого
На сім’ю Олексія та Христини все їхнє оточення натішитися не могло. Просто зразково-показовий приклад щасливого подружжя: обидва успішні, красиві, Олексій – власник невеликого, але процвітаючого ресторану, Христина – успішний організатор святкових заходів. І двоє дітей – шістнадцятирічна Ярослава та п’ятнадцятирічний Микола, обидва відмінники, переможці багатьох шкільних олімпіад та спортсмени: Ярослава обожнює теніс, а Микола – баскетбол. Плюс розкішна квартира у елітному районі обласного центру. Не життя – казка. Ну майже.
І все б добре, але в останні пару років Олексій, можна сказати, жив на два будинки – став постійно їздити до свого рідного міста, допомагати по господарству своїй матері, Тамарі Миколаївні (яка жила там на околиці в приватному будинку одна, без чоловіка) . І начебто наміри благородні, матері допомогти – свята справа, ось тільки в тому ж місті жили обидва його брати, які щонайменше раз на тиждень приходили до неї в гості і брали на себе безліч її господарсько-побутових справ, починаючи з ремонту та закінчуючи городними роботами. І, здавалося б, немає особливого резону залучати до цієї допомоги ще й Олексія. Хоч це і було для нього не так вже й складно – містечко сусіднє, всього за 20 хвилин їзди від обласного центру. А останні півроку він ще й збільшив темп своїх відвідувань рідного краю з двох разів на місяць до кожних вихідних.
– Слухай, Христино, а чи не сильно твій чоловік у сусіднє місто зачастив? – із сумнівом питали її подруги. – Якось це… дещо дивно, чи що.
– Та хто ж сперечається, справді, дивно, – хмурячись, відповідала Христина.
«З’їжджу я наступної суботи сама свекруху навідаю, – раптом подумала вона. – А що, давним-давно не бачилися, зрештою. Ось тільки Олексію про це говорити не буду, дочекаюся, поки він поїде, і поїду своєю машиною».
– Бувай, кохана! – вирушаючи, як завжди, суботнього ранку до матері, Олексій попрощався з дружиною. – Завтра ввечері повернуся.
– Бувай, – машинально відповіла Христина, продовживши про себе: «Та ні, коханий, знову побачимося ми вже сьогодні».
Рідне містечко Олексія зовсім невелике, все як на долоні, що називається. Маленьке, компактне, випадково зустрітися там, навіть декілька разів протягом дня – абсолютно звичайна справа. Тому, коли Христина приїхала туди і, проїжджаючи повз центральний парк, побачила з вікна машини чоловіка, що прогулювався алеєю, вона не особливо здивувалася, звичайно. Дивним, хоч насправді цілком очікуваним, було дещо інше. Прогулювався Олексій не один, а обійнявшись із симпатичною шатенкою. Яка, втім, час від часу ухилялася від його обіймів і, як здалася Христині, виглядала дуже засмученою. Проте Христину зі зрозумілих причин зараз це не хвилювало.
Налаштувавши тремтячими руками в камері телефону максимальне наближення кадру, вона сфотографувала парочку, абияк намагаючись не розплакатися прямо зараз. Якість знімка, звичайно, вийшла так собі, але достатня для того, щоб ті, кому знайома ця дама, могли впізнати її на фото.
Приїхавши додому до свекрухи, Христина відразу продемонструвала їй фото з телефону.
– Хто це? – Запитала вона, вказуючи на шатенку.
– Значить, ти вже знаєш… – неохоче пробурмотіла Тамара Миколаївна, ховаючи очі.
– Ну, як бачите, знаю. То хто?..
– Це Надя, колишня однокурсниця Олексія. Кілька років тому вони тут випадково зустрілися, розмовляли, потім спілкувалися, ну і якось у них все й закрутилося.
– І ви мені весь цей час нічого не казали? Знали та мовчали?!
– Христиночко, але… а навіщо? У вас з Олексієм така сім’я хороша. Ну ось що хорошого від того, що ти про це дізналася? Ти ж, мабуть, спеціально приїхала підозри свої перевірити?
Тамара Миколаївна невдоволено повела бровою. Схоже, їй справді дуже не сподобалося, що невістка тепер у курсі пригод її сина.
– Так, пощастило Олексію з вами, – гірко посміхнулася Христина. – Чого ніяк не скажеш про мене.
***
Імовірність чергової випадкової зустрічі в маленькому містечку знову спрацювала – вже ввечері Христина, сидячи в літньому кафе і сумуючи над філіжанкою карамельного латте, раптом знову побачила Надю, що неспішно йшла по той бік вулиці. Новоспечена суперниця Христини виглядала, як і вдень, дуже невеселою і, здавалося, ось-ось заплаче. Надя присіла на найближчу лаву, а Христина, пожвавішавши, швидко допила ароматний солодкий напій і метнулася до неї.
– Ну, привіт, Надю! А я тут, знаєте…
Надя здивувалася на мить, але тут же зупинила її, відповівши:
– Привіт, Христино, я знаю, хто ви. Я бачила ваші фотографії на сторінці Олексія…
– А, ну добре. Так ось…
– Вибачте, будь ласка, що знову вас зупиняю, але дозвольте мені виговоритися прямо зараз, якщо вже ми все-таки зустрілися… По-перше, вибачте мені, заради Бога, якщо зможете, звичайно, за ось це все… Він їздив сюди під приводом допомоги матері, а сам… ну, ви вже зрозуміли. По-друге, слів немає, як він мені набрид з його нескінченними обіцянками «ось-ось розлучитися», а я, як таке як нерозумна, чекала… А насправді , я думаю, він на двох стільцях всидіти мав намір, крутячи нами обома…
– Та чому “як”, не розумна я і є, а ще негідниця … Як же я нескінченно винна перед вами, і перед вашими дітьми …
– Неочікуванне каяття! – сказада Христина. – Може, ще скажете, що більше не претендуєте на моє місце?
– Христино, я вас дуже здивую, якщо скажу, що бачити його більше не можу?
– Та що ви!.. А я взагалі збиралася запропонувати вам забрати його собі назовсім!
Тут Надя вже розплакалася в голос.
– Ви заспокойтесь, будь ласка… Ніколи б не подумала, що скажу це, але мій чоловік, схоже, не вартий таких сліз…
І, всупереч щойно сказаному, Христина, що весь день ледве стримувала сльози, присіла поряд з Надею на лаву і розплакалася сама.
***
– Христино, ну чого ти починаєш? Ну, так добре все було! І чому ти вирішила приїхати… Скажи ось відверто, – якби ти так і не дізналася про нас із Надею, ми жили б собі далі нормальною сім’єю, як і раніше, хіба не так? Ну ось кому від цього легше стало?
Христина, не знаючи навіть, що й відповісти на таке, мовчки спостерігала за чоловіком, що ходить по кімнаті.
– Давай так, – продовжив він, – просто уяви, що ніякої Наді в моєму житті немає і не було. Начебто й не сталося нічого. Просто подумки повернися в точку, коли тобі ще нічого не було відомо.
– Ти смієшся чи прям всерйоз мені це пропонуєш?!
– Чому сміюся? – насупився Олексій. – Я намагаюся зберегти нашу родину! Та й з Надею у мене скінчено все,! Он, повідомлення надіслала: бачити, каже, тебе більше не хочу ніколи, повертайся, мовляв, до дружини, вона в тебе чудова … Але ж ти в мене і справді чудова! О… вже мій номер заблокувала…
– Ну гаразд, вистачить цього спектаклю. На розлучення подам у понеділок.
***
Отримавши відмову і від дружини, і від коханки, Олексій після розлучення з Христиною передав основне управління справами своєму арт-директору і тимчасово переїхав до рідного міста, до матері. А Надія і Христина як не дивно в цій ситуації, зблизилися і потоваришували. Ні, не на ґрунті любові до одного й того ж чоловіка, звичайно, скоріше навпаки. Що цікаво, мама Христини поставилася до цього спокійно, сказавши їй: «Я, звичайно, трохи здивована вашою дружбою, але справа твоя. Я б набагато більше здивувалася, якби ти Олексія пробачила і з ним залишилася».
А ось Тамара Миколаївна, навпаки, була вкрай незадоволена. І, продовжуючи періодично надзвонювати Христині, вимовляла їй: «Ну і ну, ось тобі робити нічого! Чим із цією Надею вештатися, краще б до Олексія повернулася!».
– Без вас розберуся, люба моя колишня свекруха. І будь ласка, не дзвоніть мені більше.
А Надя, оскільки їй надзвичайно не хотілося навіть випадково перетинатися з колишнім коханцем на вулицях маленького містечка, теж переїхала лише навпаки, до обласного центру. Благо там у неї жила тітка, що погодилася пустити племінницю пожити, поки та шукає роботу та орендоване житло. І Надя почала періодично заходити до колишньої суперниці, а тепер до нової подруги, в гості.
А в Олексія з’явилося нове заняття у вихідні – теж їздити, як і раніше, але не до матері, звичайно, у якої він тепер живе, а на зустріч із дітьми, у найкращих традиціях недільного тата. Дітям про причини розлучення з їхнім батьком Христина вирішила все ж таки не говорити. Ображений на колишню дружину через розлучення Олексій якось сказав їй між справою, коли вони зустрілися для обговорення питань поділу майна:
– А я ось візьму і розповім Ярославі та Миколі, хто така Надя і за яких обставин ви познайомилися!
– І чого ти цим досягнеш, цікаво? – стомлено посміхнулася Христина. – Ну скажуть вони мені: “Мамо, ти що, навіщо ти з нею товаришуєш”, а тобі, думаєш, скажуть: “Молодець, тату, класно від мамки гуляв”?
Олексій, невдоволено скривившись, погодився з доводами колишньої дружини.
В одну з чергових зустрічей з дітьми він, гуляючи з ними, раптом запитав:
– Шкодуєте, що ми з мамою більше не разом?
– Ні, – з дивовижною для неї безтурботністю в голосі відповіла Ярослава.
– У сенсі?.. – Олексій здивовано дивився на дітей.
– Ні, – таким самим спокійним тоном підтвердив Микола.
– Соромлюся запитати, чому.
– Правильно соромишся, – все з тими ж витонченими інтонаціями відповіла йому дочка. – Тату, ми з Миколою давно зрозуміли, чому мама від тебе пішла. І вважаємо, що у такій ситуації зберігати шлюб немає сенсу.
– Передбачаючи твої можливі запитання, – доповнив Микола, – одразу відповідаю: ні, ні мама, ні тітка Надя нічого нам не говорили. Просто ми припустили, хм, зраду як найбанальніший варіант, і шляхом нехитрих обчислень та зіставлення деталей зрозуміли, що до чого.
– Що означає «тітка Надя вам теж нічого не говорила»?.. Тобто ви хочете сказати, що…
– Так, ми знаємо, звідки вона взялася в маминому житті. Ну, точніше, у твоєму насамперед.
– Але як?..
– Так конспіролог з тебе так собі, – хмикнула Ярослава. – Ти навіщо дозволив бабусі розміщувати на її сторінці ваші спільні з Надею фото? Чому одразу не попросив прибрати? Не бачив, чи що? Чи попросив, але вона тебе не послухала? Вона їх місяць тому виклала. Не знаю, навіщо, можу тільки здогадуватися. Ну, ось ми з Миколою подивилися і впізнали на цих фотках Надю.
– Значить, знаєте … І при цьому не хочете сказати мамі, щоб припинила цю дружбу?
– А навіщо це нам? – хором здивувалися вони. Ярослава продовжила:
– Ну була б на її місці якась інша тітка Люся-Катя-Зіна, яка різниця? Не вона тут все ж винна. Ми не те щоб у захваті від неї, звичайно, але мама, аби з ким дружити не стане. Та й ділити їм між собою, як я розумію, більше нічого, точніше, нема кого.
І тут Ярослава глянула на батька з таким хитрим докором, що тому аж непособі стало від сорому.
***
Ось так усе й повернулося. Надя і Христина так і продовжують дружити, а Олексій – був здивований від того, як все повернулося, і як кмітливо та філософськи міркують його діти.