– Ех, щастить же деяким, – зітхнувши, сказала Ольга, стоячи біля вікна палати. – Ти про що? – не зрозуміла Галина. – Та я про Надію. Бачила, який у неї чоловік красень! А дбайливий який. Щодня її відвідує, – пояснила Надія. Галина не витримала. – Гаразд, дай гляну на цього красеня, – сказала вона, підходячи до вікна. – Глянь, – Ольга поступилася місцем. – Ого! – Вигукнула Галя. – Та я ж його знаю! – Так, давай з цього місця детальніше! – вигукнула Ольга. – Розповідай! І Галина все розповіла сусідці по палаті. Ольга вислухала її і аж очі витріщила від здивування

– Ех, щастить же деяким, – зітхнувши, сказала Ольга, стоячи біля вікна тримісної палати.

– Ти це про що? -запитала Галина, яка відволіклася від цікавої книги.

– Та я про Надію. Бачила, який у неї чоловік красень! А дбайливий який. Щодня її відвідує, смаколики всякі приносить. От і зараз дивлюся на них і завидно, він її так обіймає, так дивиться… Ех, чому мені так не пощастило? Два рази заміжня була, і обидва невдало. Перший чоловік гуляка. Другий не гуляв, зате сам по собі був ніякий… Мамин синочок.

Ольга, Галина та Надія ось вже тиждень лежали у палаті, потрапили всі в один день, кожна зі своїми проблемами. Жінки були приблизно одного віку і відразу ж порозумілися.

– Не заздри, Олю. Заздрість – погане почуття, – сказала Галина, вислухавши зітхання Ольги.

– Сама знаю. Просто не розумію, чому так у житті відбувається? Комусь все, а комусь нічого. Ти бачила на якій машині приїжджає чоловік Наді?

– Не бачила, та мені й нецікаво, – байдуже відповіла Галя, знову занурившись у читання.

– Гарна машина, дорога, – не вгамовувалася Ольга, не в силах зупинитися від споглядання чужого сімейного щастя. – У мого шефа така сама, тому я розумію, скільки приблизно така тачка коштує. І, між нами кажучи, Надя далеко не красуня. Я б навіть сказала, що вона так собі. І як їй, цікаво, вдалося такого чоловіка у себе закохати? Гарного, та ще й небідного…

***

– Дівчата, пригощайтеся, – сказала Надія, повернувшись до палати з великим пакетом. – Знову чоловік приніс стільки, що мені не впоратися.

– Дбайливий він у тебе, – усміхнулася Ольга, відкушуючи соковиту грушу. – Пощастило…

– Так, мені з Віктором дуже пощастило, – згодилася Надія. – І чоловік добрий, і батько дивовижний. Я йому кажу, щоб не відвідував мене щодня, немає в цьому необхідності, а він все одно приходить і щоразу з повним пакетом.

– Давно ви разом? – Ольга викинула огризок і потяглася за ароматним персиком.

– Вже майже двадцять п’ять років. Скоро срібне весілля відзначатимемо.

***

Наступного дня до Наді знову приїхав чоловік, і Ольга знову зайняла свій спостережний пост, розмірковуючи про те, наскільки несправедливе життя, і чому такій жінці вдалося витягнути такий щасливий квиток…

– Ось що ти займаєшся нісенітницями? – не витримавши, спитала Галя. – Дивишся на них і говориш про несправедливість життя? Не дивись. Хочеш, книгу дам почитати? У мене ще є.

– Не люблю я читати, – махнула рукою Ольга. – А тобі, що, правда, нецікаво на цього красеня подивитись?

– Правда, нецікаво. У мене чоловік є, і я щаслива. І до чужого життя мені немає справи.

– Дивна ти, не цікава зовсім… Знову він Наді пакет приніс, зараз нас пригощатиме.

– Ось і радій! А не заздри.

***

Наступного дня все знову повторилося. Надія прогулювалася з чоловіком двориком, а Ольга спостерігала за ними з вікна, не втомлюючись коментувати і зітхати про несправедливість життя. На цей раз Галина не витримала.

– Гаразд, дай гляну на цього красеня, – сказала вона, підходячи до вікна.

– Глянь.

– Ого! – Вигукнула Галя. – Та я ж його знаю.

– Кого? – не одразу зрозуміла Ольга. – Чоловіка Наді чи що?

– Так… Це точно він. І машина його…

– Так, давай з цього місця і детальніше! – вигукнула Ольга. – Розповідай!

– Та що казати? У нас на роботі співробітниця одна є, молоденька зовсім. Христина. Так от іноді її з роботи забирає цей чоловік…

– Та ти що! – Округлила очі Ольга. – Виходить, у цього чудового у всіх сенсах чоловіка є коханка?

– А ти наче зраділа?

– Ну як тобі сказати? Просто набридають часом такі ось ідеальні сім’ї, а коли дізнаєшся, що не все там гладко, то якось легше на душі стає…

– Знаєш, чому в тебе самої щастя нема? Ти не вмієш радіти за інших, – сказала Галя. – Даремно я, напевно, тобі розповіла про те, що бачила. Не здумай Наді щось сказати. Тим більше свічку ніхто не тримав, чи мало чому цей чоловік зустрічав Христину після роботи.

– Та зрозуміло чому! Тут і сумнівів не може бути. Було б дивно, якби такий видний чоловік зберігав вірність своїй непоказній дружині.

– Я б не сказала, що Надя непоказна, – заперечила Галина. – Дуже навіть симпатична жінка, просто ми її бачимо тут без косметики, з хвостиком та у спортивному костюмі, тут хіба хтось вбирається, як на показ мод? Впевнена, що коли Надя з макіяжем та зачіскою, вона дуже ефектна жінка.

– Ой, не знаю… Проте факт в тому, що чоловік їй вірність не зберігає. Ти не хвилюйся, Наді я нічого говорити не збираюся, нехай і далі вважає, що в неї ідеальний чоловік.

Ольга помітно повеселішала, дізнавшись, що у чоловіка Наді є коханка і весь вечір перебувала у гарному настрої, з особливим апетитом поїдаючи частування, якими, як завжди, поділилася добра Надя.

***

Наступного дня Ольга знову дивилася у вікно, але цього разу її коментарі були іншого змісту:

– Щаслива така, задоволена, навіть не підозрює, що її ідеальний чоловік – звичайнісінький негідник.

– Не зловтішайся, Олю, – сказала Галина і підійшла до віконця.

У цей момент обидві жінки побачили, як до Надії та Віктора наближається симпатична дівчина.

– Христина?! – здивовано вигукнула Галя.

– Це та коханка? – Надихнулася Ольга. – Ой, що зараз буде!

Але нічого не було. Христина підійшла до Надії і поцілувала її в щоку, а потім усі троє вмостилися на лавку…

***

– Дочка сьогодні мене відвідала, – сказала Надя, повернувшись до палати. – І потішила новинами, заміж збирається… Хороший подарунок нам із Віктором на срібне весілля… До речі, дівчатка, пригощайтеся, чоловік знову пакет фруктів приніс.

– Дякую, щось не хочеться, – відповіла Ольга, насупивши брови.

– А я не відмовлюся, – усміхнулася Галина, яка, на відміну від Ольги, була щиро рада, що помилилася у своїх підозрах.