Жанна з чоловіком повернулися додому після роботи. Жінка пішла переодягатися, а Денис одразу пішов на кухню. – А у нас що, нічого немає на вечерю? – гукнув чоловік. – У холодильнику суп і запіканка. Я сьогодні вранці приготувала. Мабуть ти погано дивився, – сказала Жанна зайшовши на кухню. Жінка відкрила холодильник і застигла – ні супу, ні запіканки не було. – Але хто ж це міг зробити? Ми ж разом були на роботі, – здивувалася жінка. Раптом в голові у Жанни виникла несподівана здогадка
– Знову твоя мама приходила, поки ми були на роботі, – повідомила Жанна чоловікові. – Викинула мій суп та запіканку. Так що на вечерю овочевий суп та морквяні котлети, приготовлені твоєю матір’ю.
– Мабуть, суп і запіканка були не свіжі, як того разу, – припустив Денис, вішаючи куртку в шафу.
З того часу, як Денис дав матері дублікат ключа, у неї увійшло у звичку приходити до них вдень, коли нікого немає вдома, викидати приготовлену Жанною їжу та готувати щось своє. Зоя Павлівна переставляла речі, брала що їй подобається, загалом почувалася як удома.
– Я приготувала все сьогодні, до роботи, спеціально встала о шостій ранку, – сказала Жанна. – Як і тиждень тому, і місяць. Як їй не соромно добрі продукти викидати?
Жанна вже звикла, що свекруха влазить у їхнє із чоловіком життя, але тепер, з цими ключами, все вийшло на якийсь новий рівень.
Жанна була дуже спокійною жінкою. Будинок, прибирання, готування, прання, закупівля товарів, створення комфорту – це було сенсом її життя. Вона не мала кар’єрних амбіцій, найбільше їй хотілося присвятити себе сім’ї.
Втручання свекрухи було для неї важким, безперервним стресом, але зробити вона нічого не могла.
Коли вони тільки одружилися з Денисом, насамперед вони зайнялися ремонтом квартири, яку купили в іпотеку. Свекруха проявила себе на повну. Вона хотіла зробити все на свій смак. Жанна обурилася, влаштувала чоловікові сварки.
Денис сказав коротко. Мама важливіша за дружину, як вона хоче, так і буде. Ось хоче вона бордові штори повісити у їхній квартирі, отже, так тому й бути. Або приймай це, або ми розлучаємося.
Розлучатися Жанна не хотіла. Вони підходили один до одного, дивилися в одному напрямку на життя. Денис добре заробляв, не гуляв, і дуже хотів дітей. Якщо можна сказати, Денис добре підходив для сімейного життя.
– Зустріла сьогодні Олену в магазині, – згадала Жанна, коли сіли пити каву, – моя приятелька з бухгалтерських курсів, вона ще була на дні народження. Так от, вона відводила очі і дивилася на мене з жалем.
– Чому? – взявши великий шматок торта, спитав Денис. Мамині котлети з моркви потрібно чимось заїсти.
– Мабуть, через виступ твоєї мами, всі тепер думають, що я якась слаба і дуже через це переживаю.
Жанні місяць тому виповнилося двадцять п’ять років, симпатична дата, відзначали в ресторані. Свекруха взяла слово і десять хвилин розповідала гостям, яка у неї гарна невістка, шкода тільки не може народити їй онука, але нічого, надія є, зараз вона ходить на огляди. Всім було незручно, всі зніяковіли, Зоя Павлівна була задоволена.
– Звідки вона тільки це взяла, – дивувалася Жанна, – я одного разу сходила на плановий прийом. Денис, поговори з нею, має в неї бути якась межа дозволеного?
– Просто не звертай уваги, – радив чоловік.
Жанна зітхнула. Так, так вони і живуть, відкрито не конфліктують, свекруха робить все, що хоче, вона не звертає уваги, а у Дениса завжди на першому місці мама. Але зміни були неминучими.
Незабаром Жанна завагітніла. Свекруха, яка так мріє про онуків, особливого інтересу не виявляла, і начебто навіть стала рідше заходити. А може, Жанні стало просто не до неї.
Через дев’ять місяців у них народилася прекрасна дівчинка, яку назвали Єва. Молоді батьки були щасливі. Жанна з цікавістю спостерігала, як змінився Денис.
Тепер увесь його світ крутився навколо малечі. Він біг із роботи, щоб викупати її, вставав до неї ночами, і став відкладати гроші на приватну школу. Він засипав увесь будинок іграшками, купив велосипед і два самокати. І цілком серйозно казав, що Єва найкрасивіша дівчинка у світі.
Перші три місяці після народження малюка Жанна не бачилася зі свекрухою. Та спочатку нездужала, потім була у санаторії, потім більше місяця провела на морі. Це було ідеальне життя: чоловік, дитина, дім.
Але Денису хотілося поділити своє щастя з матір’ю.
– У суботу поїдемо до мами, треба вже познайомити її з нашою Євою, – оголосив Денис, ніжно дивлячись на доньку, – вона у нас така красуня, мама так їй зрадіє.
Виїхали раніше, Денису хотілося провести з матір’ю цілий день. Він тихо співав, а Жанна сумувала.
Свекруха розглядала малу з цікавістю:
– Жанно, чому ти не доглядаєш Єву? Вона повненька, а як виросте що буде. Денис, вона зовсім не схожа на тебе, просто ніякої подібності. Ти певен, що це твоя дочка?
Жанна чекала чогось такого, тож залишалася спокійною. А ось Денис явно чекав від матері інших слів. Він застиг, потім почервонів.
– Мамо, ти що собт дозволяєш? – різко спитав він. – Я привожу показати тобі внучку, а ти так її зустрічаєш?
– А що я сказала? – не зрозуміла свекруха. Вона, як завжди, хотіла трохи підчепити невістку, така реакція сина здивувала її.
– Та ти нас усіх образила разом, – вигукнув Денис, – і добре ми з Жанною, але Єва! Вона найдорожче в моєму житті, я думав, ти це зможеш прийняти.
– Але Денис, синочку, я ж просто так сказала, – запереживала Зоя Павлівна. Ніколи, жодного разу в житті, Денис не розмовляв із нею так.
– Ніколи не кажи подібного про мою дочку, – попередив Денис. Жанна бачила, як змінився чоловік. – Хоч у тебе і можливості такої не буде, ти її більше не побачиш. Жанно, візьми сумку, ми йдемо, – скомандував Денис.
Додому їхали мовчки. Денис вчепився за кермо, але вів машину акуратно.
– Знаєш, це було сильно, – першою заговорила Жанна, – ти вперше за чотири роки, що ми одружені, відповів матері на її витівки. Я вже не очікувала такого.
– А навіщо вона так? Я готовий пробачити їй все на світі, – з гіркотою сказав Денис, – але казати, що Єва не моя дочка – таке я не пробачу.
– З часом пробачиш, вона ж твоя мати. І потім вона просто говорить не подумавши, ти сам говорив, треба не звертати уваги, – нагадала Жанна.
– Єва дорожча за всіх на світі, навіть мами, – зізнався він, заїжджаючи на подвір’я. – Не думав, що колись скажу таке, але це правда. І ображати Єву я не дозволю нікому, навіть мамі.
Денис забрав у матері ключі від їхньої квартири, якийсь час вони не бачилися. Свекруха дзвонила Жанні, просила поговорити з Денисом. Жанна припиняла такі розмови одразу.
– Зоя Павлівно, я ж нічого не вирішую, ви знаєте. Навіть шпалери у нашій квартирі обрані вами. Як я можу вплинути на Дениса? Самі налагоджуйте стосунки.
Свекрусі не було чого відповісти. Звичайно, Жанна могла поговорити з чоловіком і навіть успішно, але вона не хотіла.
Через якийсь час Денис почав зрідка їздити в гості до матері, але вже один. Поки що це всіх влаштовувало.
І Жанна могла насолоджуватися життям: чоловік, дитина, дім. Її особистий рай на землі.