Андрій повернувся додому з роботи. – Кохана, я вдома! Що у нас на вечеою? – гукнув він з коридору. Але відповіді не було. Чоловік зайшов на кухню – біля плити клопотала його мама. – Мамо, а де Оксана? – поцікавився він. – Я коли повернулася, то її вже не було, – пояснила Галина. – Можливо в магазин пішла. Андрій погодився з припущенням матері і пішов у спальню переодягнутися. Чоловік зайшов у спальню, підійшов до комода, щоб взяти домашній одяг, як раптом помітив якусь запуску. Андрій взяв її, прочитав і застиг від прочитаного

-Мамо, я приїду на вихідні з дівчиною, – повідомив Андрій матері по телефону. – Її звуть Оксана.

-Ой, синку, якось несподівано так, але я рада. Це вже треба розуміти, що це невістка наша майбутня? Хто вона, звідки?

-Так, збираємося подати заяву до ЗАГСу. Ось приїдемо – познайомитеся. Сама все в неї і спитаєш

Ось і син виріс. Андрій небагатослівний, як завжди. Господи, як час летить. — подумала Галина з сумом на душі. Але треба підготуватися, бо подумає, що ми тут зовсім далекі.

А надворі була весна. Травень місяць. Йшла весна. Город був великий. Багато роботи. Але Галина зранку замісила тісто.

Чоловік Галини Михайло пропадав у полі.

До приїзду дорогих гостей у хаті пахло пирогами, з капустою з м’ясом – так, як любив Андрій.

Наречена сподобалася батькам. Молода, симпатична, товариська.

Андрій та Оксана обоє навчалися на заочному. Але на різних факультетах.

Оксана навчалася на педагогічному, а Андрій навчався на агронома.

Андрій допомагав батькові. Він збирався після навчання залишитись у селі. У них із батьком були великі плани. А поки що мали невелике фермерське господарство.

Оксані теж сподобалося в Андрія. У них був великий будинок на два поверхи і плюс до всього напівпідвальне приміщення, де розміщувалися кухня та ванна. У будинку були всі зручності.

Ремонт, звичайно, скромний, і шпалери якісь не дуже, але все це можна виправити, – зауважила Оксана. Вона чекала, що буде гірше.

-У нас тут і школа є і садок. Можна буде на роботу влаштуватися, – сказала Оксані Галина. – Можу в садок влаштувати, я сама там працюю. Але поки що відпочивай. І вдома роботи багато.

-Вчуся, скоріше, так, щоб освіту здобути. Щоб потім не говорили, що я без освіти. Зараз з дітьми дуже складно. Не знаю чи справлюся. Та й зарплата у вчителів так собі, – зауважила Оксана. – Вона того не варта.

-Мамо, Оксана блогер-початківець, так само як і я, – сказав Андрій усміхнувшись.

Так, виявилося, що Оксана з Андрієм познайомились у мережі.

Андрій іноді викладав фото та відео природи свого села. Оксана їх помітила, оцінила. Так і потоваришували, а потім ніби з’явилися почуття.

Андрій любив сільську природу, рідні простори та любив про це розповідати своїй дівчині. А Оксана любила слухати.

Вона розглядала знімки безкраїх полів, плакучих беріз і так перейнялася всім цим. Оксана теж закохалася в те, про що розповідав Андрій, щоправда, заочно.

Раніше вона практично ніколи не була в селі, хіба що так, проїздом. А тепер їй хотілося там жити. Гуляти серед цієї краси разом із Андрієм.

————————————————– ————-

Після обіду та невеликого відпочинку батько Андрія поїхав у поле, мати вийшла на город працювати.

-Ви, молоді, відпочивайте, втомилися напевно з дороги. Я піду попрацюю трохи, – сказала Галина і вийшла до саду.

Але незабаром там з’явились і Андрій із Оксаною. Трохи прогулявшись садом, Андрій підійшов до матері:

– Дай-но, мамо, я сам все скопаю. До вечора встигну, – сказав він і взяв у матері лопату. – Для мене це так, замість зарядки.

Оксана почала фотографувати. Тут було що знімати.

Сад увесь покрився біло-рожевими квітами. Цвіли яблуні та ще багато чого. Солодко-терпкий запах приваблював бджіл і вони діловито копошились у квітах, дзижчали і злітали кудись у небо.

Галина нагодувала господарство. Андрій скопав всі грядки, що залишилися. А Оксана все фотографувала, ловила вдале світло та зробила багато знімків.

Увечері вони з Андрієм прогулялися полем до найближчого лісу.

-Ну як, подобається тобі тут?

-Краса. Тут стільки матеріалу для мого блогу, – захоплено зауважила Оксана.

-А ще тут свіже молоко, сир та всякі інші смаколики. Не те що в місті, – зауважив Андрій.

-Я вже уявила собі, як я варитиму сири і продаватиму. Купу грошей заробимо, – додала вона.

-Але для цього треба багато працювати, – зауважив Андрій.

Після прогулянки була смачна вечеря. Молодим виділили кімнату на другому поверсі, щоби ніхто їм не заважав.

Оксана була під враженнями. Вночі їй наснився гарний сон. Ніби вона йде ромашковим полем і раптом побачила суничну галявину. Ягоди так і блищали на сонці.

– Яка краса, – подумала вона, прокинувшись. – Може, це й є щастя?

Але така ідилія тривала рівно два дні. З понеділка розпочалися будні. Галина рано-вранці пішла на роботу в дитячий садок. Андрій з батьком у поле.

Оксані залишилися роботи по дому. Приготувати, прибрати. Але вона, як завжди, зайшла до інтернету і засіла там надовго. Викладала фото, відповідала на коментарі, заходила до своїх друзів.

Коли прийшли Артем із батьком – обід був не готовий. Який там обід? Оксана навіть ще не встигла поснідати. Так і сиділа за комп’ютером із філіжанкою кави. Вона не звикла рано вставати

-Давай яєчню зробимо швидко, – запропонував Андрій. Аж надто їсти хочеться. – Збігаєш у курник за яйцями?

Оксана збігала, але повернулася звідти якась пригнічена.

– Ой, там так пахне – не дуже приємно, – сказала вона скрививши обличчя.

-Так треба чистити все своєчасно. Якщо постійно сидіти в інтернеті нічого не буде, – зауважив Андрій.

-Я не зрозуміла. Ти мене привіз сюди, щоб я тільки й працювала? – обурилася Оксана

-Якщо будемо жити тут, то доведеться, – сказав діловито Андрій.

– Таа-а-к. Якось одразу вся романтика зійшла нанівець, – подумала Оксана.

Увечері Оксані довелося допомагати Галині з господарством. Вона намагалася навчити Оксану доїти. Довелося їй зіпсувати свій дорогий манікюр.

– І знову аромати не найприємніші, – думала вона. Це було вище її сил.

-Знаєш що? Мабуть, це все не для мене, – сказала Оксана перед сном Андрію.

-Що саме?

-Це все.

-Нічого, це швидко пройде, – намагався заспокоїти її Андрій.

Вночі Оксані снилися не дуже приємні сни. Вона прокинулася серед ночі у холодному поті.

Наступного ранку вона виклала у своєму блозі лише пару фоток. Намагалася зробити манікюр, але раптом подумала: – А навіщо?

Треба було працювати на городі, порптися з господарством, підмітати подвір’я. Потім треба готувати обід. А готувати вона не вміла. ще одна проблема… Єдине, що вона вміла, посмажити яєчню і зварити вівсянку. Завжди готувала Оксані мама.

Можна було, звичайно, усьому навчитися. Але бажання великого в Оксани не було, швидше за все, воно було і пропало.

Від усіх думок їй хотілося втекти. А куди бігти-тільки в інтернет, і вона знову поринула туди з головою.

Тож усе повторилося знову. Чоловіки прийшли на обід. Але обіду не було.

Знову вона побачила закид в очах Андрія. Ні, він не сварився.

-Звичайно, не відразу, але ти звикнеш, – сказав він і сам швидко посмажив яєчню.

А чи потрібно звикати, ось у чому питання?, – думала Оксана. – І що тепер, все життя буде ось так?

Якось вже не манила її така перспектива. Так вона витримала майже два тижні.

Он блогери заробляють мільйони. Якщо у них виходить – чому я не зможу, – думала вона. Ну хай не мільйони, а поменше. Але все одно на життя можна заробити, якщо постаратися, – розмірковувала вона.

Сільські пейзажі не приваблювали її як раніше. І вже перехотілося варити сир. Надто вже велика ціна їй здалася за всі ці блага і красу природи.

Ну і що. І в місті також дерева цвітуть,— думала вона. І жодних тобі тут розваг. Якщо робити всю роботу по дому – на розваги вже не залишиться ні сил, ні часу. А Галина ще й на роботу примудряється ходити.

І прощайте вбрання та гарні сукні. Заради чого?

І Андрій теж здавався їй іншим. І кохання їх якось вже швидко пішло на спад. В Оксани зникало бажання після виходити за нього після цих днів.

Можна, звісно, просто переїхати з Андрієм. Можна було, мабуть, умовити його. Хоча вона бачила, що Андрію тут краще, ніж у місті. Але вмовляти його теж чомусь не хотілося.

Он в інтернеті у неї скільки шанувальників, – думала Оксана, читаючи коментарі у своєму блозі. Особливо один дуже наполегливий каже, що закоханий. Видно, що забезпечений. Яка в нього крута машина. І сам такий красень.

І що це я поспішила, не подумала, – роїлися в неї думки в голові. Треба ж їхати звідси, поки не пізно. Добре, що розписатися не встигли.

Якось увечері Андрій повернувся додому, але Оксани там не було. Не було її речей. На столі лежала записка “Пробач, але я тут не зможу”.

————————————————– —

Для Андрія відхід Оксани був здивуванням. Але потім він все зрозумів, і вони навіть лишилися друзями з нею і переписувалися в мережі.

Незабаром він познайомився з іншою дівчиною зі свого села. Вони одружилися і мають двох дітей і все у них добре.

А Оксана довго шукала свого щастя. Вийшла заміж, здавалося, за хорошого і навіть забезпеченого. Але їй дуже не пощастило. Знову її привабили красиві картинки, квіти, подарунки. Вона не помітила за цим саму людину, її справжнє обличчя.

А насправді наречений виявився негідником. Зрештою, пішла від нього, але з великими труднощами.

Андрій був у курсі всього, що відбувалося у його колишньої дівчини. Тому що в Оксани все життя відбувалося в мережі, і кожен, хто хотів, міг за ним спостерігати.

А Оксана неодноразово пошкодувала, що пішла тоді від Андрія. Труднощі, які вона зазнала потім, були непорівнянні порівняно з тими сільськими труднощами. Але то був її вибір.

– Такою була моя доля, – вирішила вона. Зрештою, і вона зустріла свою людину, вийшла за нього заміж. Але далі вона перестала викладати своє особисте життя напоказ.

“Щастя любить тишу”, – вирішила вона. Напевно, все через що вона пройшла, було уроком для неї, і життя її чомусь навчило.