Вадим прийшов додому пізно. Він відкрив двері своїм ключем і зайшов у коридор. З кухні чувся смачний аромат свіженького борщику. Вадим аж мимоволі посміхнувся: – Яка ж Вірочка в мене молодець, – подумав він про дружину. Чоловік зайшов на кухню. – О, привіт, Вадиме, – зустріла його Віра. – А я тебе чекаю весь вечір. В мене до тебе є одне питання. – Яке ще питання, – здивувався Вадим. – Я тобі дзвонила вчора, і знаєш що? – Ні, не знаю. А що таке? – А те, що слухавку взяла якась жінка! – раптом сказала Віра. Вадим застиг від несподіванки

Крізь сон Віра почула звук з коридору – відчинилися вхідні двері.

– Нарешті, – подумала вона і знову поринула в сон.

Її чоловік Вадим пройшов в іншу кімнату. Він був радий, що його дружина вже спить і не бачить о котрій годині він прийшов.

Ось уже три місяці, як Вадим завів собі коханку. Вони працювали разом і після роботи чоловік ішов не додому, а вирушав до тієї Наді.

Там йому було добре. Смачна вечеря, хороша музика і кохання…

Але чи це було кохання? Поклавши руку на серце, Вадим казав: «Ні».

Він досі любив свою дружину. Але після народження дитини вони віддалилися один від одного.

Віра цілодобово була зайнята донькою, а Вадим хотів уваги і турботи. Але з немовлям Віра все менше часу приділяла чоловікові…

А тут зʼявилася Надійка. Весела, яскрава, жвава. І пішло–поїхало…

Вадим сам не зрозумів, як опинився у неї. А далі більше. Він заплутався остаточно. Йому подобалася Надія, але до Віри були інші, сильніші почуття. Чоловік розумів, що поводиться неправильно. Що він зраджує дружині. І замість того, щоб бігти після роботи додому, він іде до своєї коханки і відпочиває там. Йому було соромно…

Тому коли він залишався вдома з дружиною, то завжди казав, що любить її і захоплюється її красою.

І треба зауважити, що Вадим не лукавив. Все так і було. Віра була набагато привабливішою і молодшою за Надію.

Але Вадим потрапив у вир любовних пристрастей і не знав, як йому вибратися.

Та він і не хотів вибиратися. Його все влаштовувало. Тільки він переживав, що правда рано чи пізно розкриється, і тоді все зникне.

А він хотів жити цим життям. Він любив дружину й дочку і водночас любив кохання з Надією…

Віра не здогадувалася ні про що. Вона довіряла чоловікові. І приймала всі його часті «відрядження» та «затримки на роботі». Вона бачила, як він дивиться на неї і чула, що він їй говорить. Цього було достатньо.

Якось їй зателефонували і повідомили, що її чоловік має коханку. Але Віра подивилася на незнайомий номер і вирішила, що це просто помилитися.

Вона зовсім забула про цей випадок, а згадала лише тоді, коли, зателефонувавши чоловікові і почула у відповідь жіночий голос!

Віра поклала слухавку, вирішивши, що не туди потрапила, але потім перевірила дзвінок і зрозуміла, що все правильно.

Тоді вона в думках і поєднала ці два дзвінки, часті відсутності чоловіка, пізні його повернення, і зрозуміла, що її Вадим завів когось на стороні…

Того дня Вадим прийшов з роботи вчасно. Але він був сам не свій, стомлений і роздратований.

Справа була в тому, що Надя поставила умову: він має вибрати між нею та дружиною.

Але Вадим не хотів вибирати, його все влаштовувало.

Він розумів, що коли він переїде до Надії, то романтика швидко закінчиться і побут з’їсть їхню пристрасть. А кохання тут не було.

З Вірою ж йому було спокійно. Тут він відчував себе вдома. Чоловік розумів, що має зізнатися дружині у всьому. Інакше про це вона дізнається від Надії.

Але він переживав, що Віра його не пробачить і піде. А де він знайде собі ще таку поступливу дружину?

До того ж на роботі не можна було вже залишатись, Надія не давала йому проходу. Вже багато колег здогадувалися про їхні стосунки. Правда могла спливти будь якої миті…

…Того дня Вадим прийшов додому пізно. Він відкрив двері своїм ключем і зайшов в коридор.

З кухні чувся смачний аромат свіженького борщику. Вадим аж мимоволі посміхнувся:

– Яка ж Вірочка в мене молодець, – подумав він.

Чоловік зайшов на кухню.

– О, привіт, Вадиме, – зустріла його Віра. – А я тебе чекаю весь вечір, бо в мене до тебе є одне питання.

– Яке ще питання, – здивувався Вадим.

– Я тобі дзвонила вчора, і знаєш що?

– Ні, не знаю. А що таке?

– А те, що слухавку взяла якась жінка! – раптом сказала Віра. – Як ти можеш це пояснити?

Вадим застиг від несподіванки.

Він хотів знову збрехати, що це випадковість. Що співробітниця переплутала телефони і, вирішивши, що дзвонить її телефон, взяла слухавку.

Але він розумів, що це безглуздо. І всі його виправдання зникнуть, як мильна бульбашка. Тому він глибоко зітхнув і сказав:

– Я хотів тобі про це сказати. Я винен. Не знаю, як це сталося зі мною. Але я тобі зрадив…

Запала довга пауза. Віра вже й так усе зрозуміла.

Вона раптом усвідомила, що давно це відчувала і знала. Просто не хотіла зізнатися сама собі. І тому постійно відганяла погані думки, відволікаючись на маленьку дочку.

Вона мовчала, не знаючи, що відповісти. Це кінець? Як тепер бути? Тепер Насті рости без батька, а їй залишитись без чоловіка? Чи зможе вона його пробачити?

Вадим дивився на дружину і дивувався її спокою. Йому хотілося, щоб вона сварилася, галасувала, тоді б він її почав заспокоювати і, можливо, вони б помирилися. Але мовчання Віри застало його зненацька.

– І що ти маєш намір робити далі?

Голос дружини звучав рівно й спокійно. Вона сама дивувалася своєму зовнішньому спокою, адже всередині в неї все вирувало. Але їй не хотілося сваритися, їй треба було почути остаточне рішення Вадима.

– Я хочу залишитись з тобою. Я люблю вас обох: тебе й Настю. Ви моя родина. Вибач мені, будь ласка, якщо зможеш.

– Вибачити? Але як? Щоразу, лягаючи з тобою, я згадуватиму її!

– Я розумію, це дуже складно. Але, можливо, ми спробуємо зберегти наш шлюб заради Насті! Я буду завжди поруч з вами! Ви мої кохані дівчатка!

Віра довго дивилася на чоловіка і, нарешті, сказала:

– Я не знаю. Мені треба подумати…

Віра розуміла, що не хоче йти від чоловіка, але як далі жити з цим не знала. Чи вона зможе?

Вона сказала, що їй треба побути на самоті і почала збиратися на вулицю.

Їй треба було свіже повітря. Вадим кивнув і пішов до дочки…

Вадим вклав доньку спати і подивився на годинник. Вже пройшла година, як Віра пішла.

Він почав хвилюватися. А раптом вона не повернеться? Але тут же відганяв ці думки. Не може Віра покинути дочку, його може, але Настю – ні. Вона ж її так любить…

Віра йшла по вулиці. Вітер обвівав її обличчя. Вона почувала себе спустошеною. Їй зовсім не хотілося повертатися додому і розмовляти з чоловіком.

Якби можна було кудись поїхати, вона б з радістю зробила це. Віра намацала в кишені картку і зайшла в перше–ліпше кафе.

Вона побачила у глибині вільний столик і пройшла до нього. Віра зрозуміла, що забула телефон і полегшено посміхнулася. Їй не хотілося ні з ким розмовляти.

Принесли меню. Віра не хотіла їсти. Вона замовила собі чай. Мовчки сиділа і думала про те, що сталося. Як їй вчинити?

І відповідь прийшла. Віра раптом усе зрозуміла!

Вона зітхнула, зрозумівши, що прийняла єдине правильне рішення, і попрямувала до виходу…

…Вадим вийшов на звуки у коридорі. Віра виглядала впевненою і спокійною.

Він вичікувально дивився на дружину. А вона жестом запросила його на кухню. Вони сіли за стіл.

– Я все вирішила, Вадиме, – сказала Віра. – Ти прямо зараз збираєш свої речі і йдеш…

Вадим застиг від несподіванки. Таке почути він не очікував…

…Через годину Вадим стояв з валізами біля підʼїзду і чекав таксі. Що робити далі він не знав…