Тетяна зварила бульйон, відварила курочку і стала чекати чоловіка Миколу з роботи. Двері відкрилися, Тетяна вийшла в коридор і побачила на порозі доньку Марію. – Мамо, привіт. Ой як смачно, а можна мені теж тарілочку бульйончика? Мамо, я тобі важливе хочу сказати, ой, дай мені хлібчика, – затараторила донька. – Що там доню, тему нарешті обрали для аспірантури? – зраділа Тетяна Іванівна. – Та ні, мамо, інше, – Марія з апетитом з’їла ложку бульйону, а потім все розповіла матері. Тетяна як стояла, так і сіла. – Ну як же так, Марія?! – тільки й сказала вона

– Антоніно Вікторівно, як я рада, що ви подзвонили. Як живемо? Добре все. Микола на роботі, а у мене сьогодні вихідний. Ну чому ж прогул, ви жартуєте! Просто минулого тижня працювали допізна, ось начальство тепер усім по черзі і дає відпочити по дню.

Як вдома?

Вдома нормально, порядок наводжу, перу, готую, бо вечорами не встигаю.

Марійка?

Марійка теж добре. Вчиться на відмінно, скоро їй диплом захищати, от і готується. Ну що значить ні до чого стільки вчитися, ви Антоніна Вікторівна все за своїми сільськими мірками. Марія в аспірантуру збирається, має великі плани. Дітей народжувати ще встигне, їй лише двадцять три. Так, має хлопця, вона з іншим тепер зустрічається, Андрій звуть. Дуже добрий. Ні, ну чому розпещений, Андрій хороший хлопчик, вихований. Коли до вас приїдемо? Ну поки не знаю, Антоніно Вікторівно, але ми старатимемося.

– Ну, постарайтеся, зовсім забули стареньких! – наостанок промовила свекруха і відразу відключилася.

Тетяна Іванівна з явним роздратуванням зітхнула – ох вже ця Антоніна Вікторівна!

Ну що з нею говорити, у неї одне на думці – онучку заміж видати. Ну ніякого розуміння про життя немає, сидить там у себе в селі, світ клином у неї зійшовся на городах, закрутках та всій цій нісенітниці. Не хоче зрозуміти, що все це вже давно нікому не потрібне. Ні щоб  порадіти, що внучка така розумниця, вся в навчанні, по гулянках не бігає, хлопець у неї з хорошої родини. Так ні, все бубнить, все випитує.

От ніби й непогана жінка, а як подзвонить, так на півдня неприємний осадок. Тепер з нею подумки розмовлятиму, влізла в голову зі своїми порадами, хотіла від роботи відпочити, ось треба було на цей дзвінок відповісти! – Тетяна вимкнула газ – курячий бульйон зварився, скоро Микола прийде з роботи з білим хлібцем бульйончику і курочку відварену поїсть. А то він на роботі не встигає поїсти нормально.

Ось стараєшся все за хороше, гідне життя, щоб хоч трохи піднятися, бути не гіршим за людей, а ось така розумна свекруха Антоніна Вікторівна подзвонить і одним махом весь настрій зіпсує.

Таня сина її з села в місто витягла, робота у Миколи тепер хороша, квартира, машина, а ця свекруха невдячна ну постійно чимось та незадоволена!

Двері відкрилися – Марія повернулася з навчання.

– Мамо, привіт, а мені сьогодні диплом до захисту підписали. Ой як смачно, а можна мені теж тарілочку бульйончика? Мамо, я тобі важливе хочу сказати, ой, дай мені хлібця.

– Що там доню, тему нарешті обрали для аспірантури? – зраділа Тетяна Іванівна. Сама вона колись теж хотіла далі вчитися, але зустріла Миколу, закохалася, вийшла заміж, Марійка народилася. Яке тут навчання.

Але вже донька у них обов’язково вибереться в люди, щоб краще за інших, щоб рівень життя гідний був.

– Та ні, мамо, – Марія з апетитом їла бульйон. – Мамо, а мені Андрій пропозицію зробив, заміж кличе. Ми вирішили після захисту одружитися, ти рада?

Тетяна як стояла, так і сіла: – Ну як же так, Марія, ти ж хотіла…

– Мамо, взагалі-то це більше твоя мрія була, щоб я в аспірантурі навчалася. Я працюватиму піду, у нас з Андрієм стільки планів. І ще – тато його відкрив власну фірму. Він мені в них запропонував бухгалтером попрацювати для початку. Його до речі Павло Петрович звуть, а маму – Ганна Валеріївна. Так ось вони з вами хочуть познайомитися. А як дізналися, що мої бабуся з дідом недалеко в селі живуть, хочуть туди поїхати на третій день Великодня, вони за правилами свататися хочуть.

Тетяна Іванівна тільки руками сплеснула – ось тобі й раз!

На Великдень погода стояла як на замовлення. Тепло, сонячно, ні подиху вітерця. Павло Петрович та Ганна Валеріївна на сватання гостинців та подарунків навезли стільки, що одразу видно – люди не бідні та не жадібні.

Найбільше задоволена була Антоніна Вікторівна, до неї та до діда Василя Семеновича свати до перших підійшли, як до найголовніших, поважили. Все обговорили, вирішили весілля у селі відзначати.

Виявилося, що сам Павло Петрович родом із сусіднього села, давно він мріяв у ці краї повернутись. Та вже, видно, доля сина видати за дівчину, чия рідня теж із цих місць.

Антоніна Вікторівна пісню затягла, а Павло Петрович їй підспівує.

Проводили гостей, тут свекруха Антоніна Вікторівна до невістки: 

– Ох і Таня, ох і розумниця, що ж ти мене дражнила, а сама як спритно влаштувала все! Хлопця нашого знайшла, одразу видно, що Марійка з Андрієм пара, дітки будуть гарні та й у родині лад. Ох і хитра ти, Тетяно, недарма Микола тебе так любить. Тепер готуйся, Тетяно, тещою бути не легше, ніж свекрухою, ну не мені тебе вчити, люба моя.