Ірина поверталася додому з роботи. Пролунала мелодія телефону. Дзвонив її чоловік Денис. – Іра, ти коли будеш вдома? – запитав він. – Вже підходжу! – відповіла дружина. – Чудово! Що на вечерю приготувати? – запитав Денис. – Не відмовилася б, від твоєї фірмової смаженої картопельки! – усміхнулася Ірина. – Це ми можемо! Добре, чекаю тебе! – сказав Денис і закінчив виклик. За пів години Ірина підійшла до свого під’їзду. Сусідки, як завжди сиділи на лавочці і про щось розмовляли. Ірина підійшла ближче до них і випадково почула їхню розмову. Жінка прислухалася і застигла від почутого

Ірина вже понад п’ятнадцять років у шлюбі. Але стосунки з чоловіком досі такі, ніби вони лише одружилися. Кави в ліжко не була, а ось сніданок завжди готовий до її пробудження. Доньку возив у садок і забирав, потім до школи. Денис намагався, щоб у дружини було менше домашнього клопоту. Якщо прибирання в будинку, то вдвох. Дача майже повністю була на чоловікові. Не міг Денис допустити, щоб його кохана жінка виснажувала себе. Вона завжди має бути красивою для нього.

Заздрісники не схвалювали такого порядку в сімейних відносинах.

– Пані йде, бач, як її чоловік одягає, а сам працює за двох. – Іра поглядала на жінок, що сидять біля під’їзду, посміхалася, ще вище підводила голову і демонструвала свою перевагу над ними. Адже вони не мали такої міцної родини, як у неї. Та й інтереси їх зводилися до того, щоб пліткувати.

Ірині ж чоловік щомісяця купував абонемент у фітнес зал, із донькою у вихідні відвідували басейн. Цікавих сусідок все це дратувало.

– Кохана, не зважай на всі ці розмови, головне, я тебе люблю і робитимуть усе, щоб краса твоя не зменшувалася з роками, – втішав дружину Денис.

Усе життя Денис створював ідеальну сім’ю. Проблема була в тому, що ідеальною ця сім’я була лише напоказ, адже для нього було дуже важливим, що скажуть інші. Зокрема, його друзі, подруги та батьки дружини. Він хотіла довести, що Ірина не помилилася у виборі чоловіка, що все чудово.

Цього вечора, коли Ірині зателефонувала сестра і повідомила, що їхнього батька не стало, була перша в їхньому житті сварка.

— Це ж мій батько!.. – тихо сказала Іра. В очах жінки стояли сльози – її тато не стало, а Денис не хотів їхати в далеке село на прощання, бо наступного дня йому треба було працювати.

— Я ніколи не поважав цю людину, — байдуже знизав плечима чоловік.

– Ти – так.

– Я люблю тебе, Іро, але їхати в цю далечінь заради твого старого, щоб віддати йому шану не збираюся, адже, як я вже сказав, я його не поважав.

– Припини! Як ти можеш таке казати?

— Жінко, заспокойся. У тебе є сім’я: я та Вірочка.

— До тебе в мене був тато, якого я любила!.. – вигукнула Іра.

— Ну, ти й поїдеш на його прощання, я ж тобі не забороняю, — Денису явно набридла ця розмова, і він починав закипати.

— Ти… Негідник… — вигукнула Іра. І Денис не стримався. Віра одразу вискочила зі своєї кімнати і підбігла до матері, але вона навіть не плакала. Це була дуже сильна жінка зі сталевим характером. На прощання батька вона з’їздила з донькою. Начебто поведінка чоловіка не змінилася, але жінка відчула порожнечу, яка їх розводить по різні боки.

Така поведінка чоловіка для неї була сюрпризом. До цього вона вважала Дениса святим. Їхнє спокійне життя похитнулося. Іра не могла знайти причину такої поведінки її ідеального чоловіка. Допомогли ті самі жінки, які постійно сиділи на лавках біля під’їздів.

Ірина підійшла майже до свого будинку, в неї раптом стало хвилююче на душі. Їй не подобалися погляди тих, хто сидів, їх балаканина, обговорення їхньої родини. А тут ноги перестали її слухатись, і Ірина пішла повільніше.

– Подивимося, як тепер вона задиратиме голову, – долинуло до неї.

– Точно, вона ж живе, як у рожевих окулярах. А тепер чоловік здувся. Ольга ще минулого місяця казала, що бачила Дениса з якоюсь довгоногою дівчиною біля під’їзду.

– Так я вчора звернула увагу, що у нього в машині симпатична дівчина сиділа.

Ірина порівнялася з жінками, вони примовкли, може, таки пошкодували її. Але їй достатньо того, що вона почула.

Ніяк не очікувала тим часом побачити чоловіка вдома. Він готував щось на вечерю. Аромати, що долинали з кухні, трохи втихомирили її.

– Денисе, ти чому вже вдома?

– Мені сьогодні в нічну.

– З якого часу працівники офісу стали працювати ночами?

– Шеф сказав, що треба терміново закрити нову угоду з американськими партнерами. А у них інший час, ось ми і працюємо по їхньому часу.

На перший погляд все виглядає правдоподібно. Але сумніви вже закралися в її душу.

Не хотілося їй псувати стосунки з чоловіком, але вона не стрималася:

– Що це за дівчину ти постійно возиш у своїй машині?

– Яку дівчину? Підвіз одного разу дівчину, яка голосувала на узбіччі, що тут такого?

– Нічого, просто сусідки часто тебе бачать із нею, мені вже соромно показуватись їм на очі…

– Тоді це на краще. Хочеш знати правду? Ця жінка чекає від мене на дитину. Так, немає жодного чергування, я їду до неї на ніч. Якщо все піде, як ми з нею намітили, то завтра я переїду до неї.

Денис пояснив це дуже просто і холодно, дивлячись повз плече дружини:

– Насамперед мені здавалося, що ти – відповідь на всі мої запитання. З нею ж я раптом виявив, що є абсолютно нові рівні, ширші за ту реальність, до якої я звик. Я не можу більше жити з тими зрозумілими відповідями, які радували мене до того, як я зустрів її.

Чоловік пішов. Час вечері, але Ірина, звісно, не могла їсти. Вона наповнила ванну гарячою водою. Жінка прокручувала в голові все спільне життя і не могла згадати негативних моментів у їхніх стосунках, усі п’ятнадцять років вони не могли відвести один від одного поглядів.

– Зрозуміло, що вона молода, виглядає краще за мене. Чи справа не в моїй зовнішності, що змінилася? Можливо, я неправильно розставляла пріоритети і не приділяла йому достатньо уваги? – Тільки дочка змогла відвернути її від цих похмурих думок.

– Мамо, ми будемо вечеряти?

– Віро, ти їж, у мене немає апетиту.

Наступні чотири місяці Іра провела у виснажливих турботах: розділ та продаж квартири, відновлення дівочого прізвища, переоформлення документів на колишнє ім’я. Однак усе це було ніщо в порівнянні з тими пережиттями, яких вона зазнала, дізнавшись про його заручини лише через кілька тижнів після того, як вони оформили розлучення.

Після місяців нескінченних поневірянь, претензій до себе, почуття провини і безсилля стало відступати. Ірина зрозуміла, що відхід Дениса зовсім не пов’язаний із тим, ким вона була чи не була для нього. І навіть якщо уявити, що існує досконала жінка, образу якої вона відповідала б на 150%, результат їхнього шлюбу міг би залишитися рівно таким же.

Так, у жінки, як і раніше, бувають періоди зневіри, але в глибині душі вона зрозуміла, що не дозволить цьому стану контролювати її. Всі ті пережиття, через які Ірині довелося пройти, відкрив новий бік: той, що відтепер не залежить від оцінок сторонніх і навіть близьких людей, дає їй сили, смак та інтерес до життя.