Дмитро вирішив відвідати батька. Чоловік відкрив двері своїм ключем, зайшов в коридор. – Тату, ти вдома? – гукнув Дмитро з коридору. – О, нарешті ти приїхав! – усміхнувся Іван Сергійович, вийшовши зустріти сина. – Вечеряти будеш? – Не відмовився б. Після роботи ще нічого не їв, – погодився Дмитро. – На плиті голубці холонуть. Ти йди, вечеряй, а я телевізор подивлюся, – якось підозріло сказав Іван Сергійович. Дмитро зняв куртку, роззувся і пішов на кухню. Чоловік відкрив двері і застиг від побаченого

Іван Сергійович з нетерпінням глянув на годинник. На вечерю вже все готове, а Дмитра все немає і немає. Він зазвичай попереджає заздалегідь, якщо затримується, а тут… Цікаво, що могло таке статися, що син забув про свого батька?

Іван Сергійович давно жив один, спочатку він жив у іншому місті і лише три роки тому, його син перевіз ближче до себе. Так вийшло, що у їхньому будинку продавали квартиру, і Дмитро вирішив купити її для батька. Батько вже похилого віку, іноді виникають проблеми зі здоров’ям, часто їздити в інше місто Дмитро не міг, а так і батько буде під наглядом, і Дмитру буде спокійніше.

Ех, гарного сина я виховав, думав Іван Сергійович, шкода тільки не щастить йому в особистому житті. Вже два роки минуло з моменту розлучення, а Дмитро все самотній, і, схоже, не збирається щось змінювати в особистому житті. Видно, досі не може забути свою Олю. Дмитро був би і радий, мабуть, щось поміняти, але як згадає, що витворяла його дружина, так і досі стає важко.

Дмитро переїхав до столиці відразу після закінчення школи. Закінчивши юридичний університет, він одразу влаштувався у приватну юридичну фірму помічником юриста, а через деякий час, коли набрався досвіду, відкрив власну справу. З Ольгою вони познайомилися в Єгипті, він поїхав туди відпочивати, а Ольга підробляла перекладачем. Спочатку все було просто чудово, але після весілля Ольга сильно змінилася. Вона стала часто проводити час із подругами, будинком практично не займалася, а про те, щоб завести дитину і зовсім не було мови. Перша серйозна сварка у них відбулася, коли Дмитро вирішив перевезти батька до них, хоча Оля була категорично проти цього. Вдруге сильну сварку Оля влаштувала, коли дізналася, що чоловік замість того, щоб купити їй машину, купує батькові квартиру в їхньому будинку, а це означало, що їй доведеться дбати про старого замість того, щоб насолоджуватися життям.

– Дорогий, ну навіщо ти так робиш з нами?

– В сенсі?

– Навіщо купувати квартиру та перевозити його сюди?

– Як навіщо? Він же старенький, йому потрібно догляд і турбота.

– А ти не думав про те, щоб віддати його в будинок для літніх людей?

– Ти що? Це ж мій тато!

– Тоді сам доглядай його, у мене інші плани на своє життя.

Розлучилися вони швидко, бо дітей вони не мали. З того часу Дмитро Олю більше не бачив, але й з іншими жінками знайомитись не поспішав. Тому коли Дмитро приїхав до батька та побачив на порозі молоду жінку, він дуже здивувався.

– Привіт.

– Добрий вечір. Вечеря на плиті, Іван Сергійович вас вже зачекався. Я піду, а ви не забудьте дати йому пігулку, вони там на тумбочці.

Коли вона пішла, Дмитро поспішив на кухню, щоб дізнатись у батька, що за незнайомку він зустрів у дверях.

– Привіт, тату!

– О, нарешті ти приїхав! На плиті голубці холонуть.

– Тату, а хто це був? У тебе подруга з’явилася?

– Яка подружка? Це Зіна, мені її Петрович порадив. Приходить тричі на тиждень, прибирає, пере, готує.

– А чому я про це нічого не знаю?

– То я ще не встиг тобі розповісти. Сідай, давай, вечерятимемо.

Дмитро мовчки їв голубці, і згадував молоду жінку, яку зустрів у батька. Щось у ній було таке рідне, домашнє, відчуття, що вони знайомі вже тисячу років. Тепер Дмитро намагався частіше заходити до батька, щоб знову побачити Зіну. Зіна справді йому дуже сподобалася, здавалося, вона не ходить по хаті, а пурхає по кімнатах. Коли вкотре Зіна закінчивши прибирання, пішла, Іван Сергійович посварив сина.

– І довго ти збираєшся ходити навкруги?

– У сенсі навкруги?

– Я бачу, що Зіна тобі подобається.

– Так, але…

– Що за але? Зіна гарна жінка, ось тільки не пощастило їй, як і тобі.

– Тату, розкажи мені про неї.

– Що тут казати? Зіна сирота виховувала її тітка, якої кілька років тому не стало. У Зіни складне життя, воно і вчитися, і працює, а ще має двох дітей.

– А чоловік?

– Чоловік пішов від Зіни до її найкращої подруги, дітям не допомагає, а вона й не просе. Каже, що сама впорається, а я ж бачу, як їй тяжко. Ех, чому так не щастить добрим людям?

– Видно не всі цінують доброту і намагаються використати хорошу людину з корисливою метою.

– Ти б синок звернув на неї увагу. Хороша вона жінка, добра, роботяща. Ти не дивися, що у неї дітки, вона багато перенесла, і напевно стане гарною дружиною.

– Ну, це ти загнув, тату. Можливо, Зіна не планує виходити заміж.

– А ти спробуй, синку. Запроси її кудись, купи квіти…

– Добре, тату, я спробую.

Наступного разу, коли Дмитро прийшов до батька, він не сидів, як раніше біля телевізора, а почав допомагати Зіні у прибиранні. Закінчивши справи, він запропонував їй попити чай, а потім запросив її прогулятися в парку. У неділю Дмитро стояв у парку і чекав на Зіну. Вдалині показалася молода жінка у ніжно блакитній сукні, з двома дівчинками п’яти років. Подарувавши Зіні квіти і купивши дітям морозиво, Дмитро запропонував піти до ставка, щоб нагодувати качечок. Здавалося, діти все розуміли і не лізли до матері зайвий раз, а слухняно їли морозиво, а потім бігали доріжками, що б не заважати дорослим.

– Зіна, я не хочу ходити навкруги, ви мені дуже сподобалися, і я б хотів…

– Дмитро, вибачте, але в мене діти.

– Але ж це добре!

Зіна зніяковіло посміхнулася, не знаючи, що відповісти. Вони деякий час мовчали, не знаючи, як розпочати розмову, поки Дмитро знову не взяв ініціативу до своїх рук.

– А розкажіть мені про себе? Що ви любите? Чим займаєтеся? Які плани на майбутнє?

– Розповідати тут особливо нема чого, у мене двоє дівчаток, я закінчую медколедж, попутно підробляю. Надалі планую працювати за фахом.

– А я ось нічого не хочу, щодня одне й те саме, робота-будинок-робота. Ось дивлюся на вас і дивуюся, як це вам вдається незважаючи ні на що залишатися веселою і задоволеною життям?

– А що толку, якщо я плакатиму і переживатису? У мене були моменти, коли я думала все, я більше не можу, але потім я себе заспокоювала, я весь час твердила ту саму фразу «це пройде, треба тільки потерпіти». І правда, після цього мені ставало легше, і я рухалася вперед. У мене і вибору іншого більше не було, я мала дбати про своїх дівчаток.

Минуло кілька місяців. Зіна закінчила медколедж та влаштувалася на роботу. Дмитро продав свою квартиру та квартиру свого батька, щоб купити великий будинок, адже скоро вони із Зіною планують одружитися, і йому хотілося б, щоб місце вистачило всім. Зіна була по-справжньому щаслива поряд із Дмитром, адже він саме той чоловік, про якого вона мріяла, та й дівчатка його добре прийняли і навіть іноді замість дядько Дмитро називають його татом. А Дмитро нарешті зрозумів, як Зіна мала рацію, щодо фрази «це пройде, потрібно тільки почекати». Все пройшло, пройшли всі біди, тепер він по-справжньому щасливий із жінкою, яка розуміє його та підтримує його у всьому.