Софія цілий день крутилася на кухні. Аякже ж?! Сьогодні її дочка приведе нареченого. І ось стіл накритий, все готово. – Ідуть! – глянувши вкотре у вікно, вигукнула майбутня теща. Молоді зайшли в квартиру. – Мамо, знайомся! Це – Олег, – представила Таїса хлопця. – Дуже приємно, Софія Станіславівна. Що ми в коридорі стоїмо? Заходьте! – усміхнулася господиня. Всі сіли за стіл, перекусили, порозмовляли про те, про се. – Ой! –  раптом сплеснула руками майбутня теща. – Забула головне спитати. Яким буде майбутнє прізвище у моєї дочки? Олег сказав їй своє прізвище, після чого Софія аж очі вирячила від здивування

Сьогодні дочка приведе свого нареченого знайомитися. Софія Станіславівна вже почала звикати до цього, за два роки вже четвертий. Попередні кандидати у зяті їй не сподобалися. Сама вона в молодості помилок зробила чимало, тому зараз і без чоловіка, а донька має мати гідного чоловіка. Кого небудь до своєї сім’ї, доки вона складається з двох осіб, вона брати не збиралася.

Жила Софія непогано. Свій невеликий салон краси, що дає непоганий дохід, велика трикімнатна квартира у престижному районі, машина. Могла б і дочці машину купити, але її дочка водити не дуже вміє… ось зять з’явиться, тоді й купить.

***

І ось цієї суботи стіл накритий, дочка пішла за своїм коханим. Сама господиня, щохвилини підходячи, то до вікна, то до дзеркала, чекає на гостя.

– Ідуть! – глянувши вкотре у вікно, вигукнула майбутня теща.

І відразу стала аналізувати шанси майбутнього зятя:

«Досить гарний для моєї Таїси. Прийшли пішки, значить машини в нього немає. Може, коли вживає то за кермо не сідає? З квітами… Добре, розберемося».

Глянувши в чергове в дзеркало і поправивши зачіску, вийшла в коридор зустрічати гостя.

Зайшли.

– Мамо, познайомся! Це – Олег.

– Це моя мама, Софія Станіславівна, – продовжила знайомство дочка.

Наречений простяг букет, нахилився і поцілував простягнуту руку:

– Як ви чудово виглядаєте, Софіє Станіславівно!

– Дякую! – щаслива усмішка на обличчі та чергова порція думок у голові. – «З поцілунком руки та комплементом перебір, хоч і приємно. Такими манерами тільки моїй Таїсі можна голову закрутити. Гаразд”.

– Заходьте! Що ми в коридорі стоїмо? – вимовила, як можна щиро і додала, звертаючись до дочки. – Таїсо будь господинею!

– Олег, проходь у кімнату! – Тут же заметушилась дочка, не відриваючи погляду від красеня нареченого. У душі сподіваючись, що з цим все гаразд, він сподобається мамі, і справа закінчиться весіллям. Але сама мама, до такого розвитку подій, поки що ставилася дещо скептично, хоча теж не відривала погляду від нареченого дочки.

«Так, йде й уважно оглядає квартиру, а за ідеєю, маю не відводити очей від моєї Таїси».

– Давай, розливай! – Запропонувала господиня гостю, коли сіли за стіл.

– Софія Станіславівно, ви вибачте! Я не вживаю.

– Тоді всім розлий, а себе пропусти – на обличчі майнула посмішка. – «Ой! Будує із себе незрозуміло кого».

Після того, як завершили етикет знайомства та покуштували страви, які, нібито, приготувала наречена, майбутня теща перейшла до розпитувань:

– Олег, розкажи про себе!

– Двадцять шість, закінчив інститут, – почав той діловим тоном. – Трохи попрацював у себе в районі. Зараз вирішив перебратися до нашого обласного центру.

Далі наречений закоханим поглядом подивився на свою наречену і продовжив:

– І тут зустрів Таїсу. Тож тепер усе моє життя буде пов’язане із цим містом.

Софія Станіславівна бачила, як щаслива дочка притулилася до його плеча і перейшла до конкретніших питань:

– Ти у якому місті жив?

– У Крижополі. Це на краю області.

– А де працював?

– У нас із другом бізнес був. Салон з ремонту цифрової техніки. Потім вирішили, що треба зростати. Продали, гроші поділили. Буду тут свій розвивати, – обійняв Таїсу. – Наш бізнес розвивати.

– Ой! – сплеснула руками майбутня теща. – Забула головне спитати. Яким буде майбутнє прізвище у моєї дочки?

– Бондаренко, – гордо повідомив хлопець.

***

Посидівши ще трохи, молоді вирушили погуляти, а Софія Станіславівна, одразу дістала свій телефон і зателефонувала своєму другу, який  обіймав досить високу посаду:

– Привіт, Софія! – пролунав радісний голос.

– Привіт, Вікторе! У мене до тебе справа.

– Говори!

– Тут у моєї Таїсії новий наречений з’явився. Дізнайся, хто такий!

– Давай дані!

– Бондаренко Олег. Жив у Крижополі. У нього з другом був салон із ремонту цифрової техніки. Нещодавно продали цей салон і Олег перебрався сюди.

– Років йому скільки?

– Каже: двадцять шість.

– Фотографія є?

– Так, я його сфоткала. Зараз зкину.

– Софія, – голос став загадковим. – Щось ми з тобою давно не зустрічалися.

– Приходь прямо зараз! – Жінка, схоже, була готова до такого повороту.

– Давай, за кілька годин! Зараз скажу, що зібрали інформацію по твоєму зятю і прийду. Адже я ще на роботі.

– Вітя, чекаю!

***

Любила Софія Станіславівна поєднувати приємне із корисним. Тим більше, що стіл уже накритий, лише трохи освіжити треба. Подзвонила дочці:

– Таїса, ти о котрій додому прийдеш?

– Мамо, ми сьогодні з Олегом до моєї подруги на день народження зібралися. Мабуть, пізно прийду.

– Гаразд! Що з тобою вдієш? Довго не затримуйся!

***

Софія навіть про нареченого дочки забула. До неї самої наречений прийде. Щоб підготуватися у неї лише дві години. І ось заграла мелодія домофона, а за хвилину зайшов чоловік. І… про справу згадали лише за годину.

– Вітя, а що там з моїм майбутнім зятем? – нарешті запитала Софія Станіславівна.

– Ну, Софія, переживаю після того, що я тобі скажу, зятем він твоїм не буде.

– Говори говори!

– Цей Олег зі своїм другом вирішили організувати, свою справу. Взяли у банку гроші. Не знаю, хто там їм дав таку суму. Через три роки, крім боргів у твого майбутнього зятя нічого не залишилося. Двісті тисяч він банку винен. От і приїхав сюди, раптом удача посміхнеться, а тут твоя Таїса, у якої мама, якщо й не багата, то й далеко не бідна.

– Все! Ну, влаштую я сьогодні цьому зятю. Вони незабаром прийдуть.

– Одна розберешся? Або лишитися допомогти.

– Розберусь! Ти давай іди.

– Гаразд! Якщо що дзвони. Знадобиться, я з твоїм зятем розберуся.

***

Чоловік пішов, а теща, стала будувати план, як би краще вивести на чисту воду цього пройдисвіта.

Молоді прийшли лише за годину. Зайшли у квартиру.

– Софія Станіславівно, привів вашу прекрасну доньку, — усміхнувся чарівною посмішкою наречений, сподіваючись, що господиня запросить пройти.

– Проходь, Олеже! Ми вранці так про ваше весілля і не поговорили.

Молоді посміхнулися та пройшли. Розсілися за стіл.

– І що ти, наречений, думаєш про весілля!

– Хочеться, звичайно, весілля багатше, – з серйозним виглядом почав він розмова. – Але я вже цього тижня збираюся придбати приміщення для свого… нашого бізнесу.

Олег замовк, сподіваючись, що майбутня теща запропонує щось хороше. Те, що в неї гроші є хлопець, добре знав.

– Слухай, зятю ти мій! Донечка моя давно про весілля мріє. Давай краще зробимо так. Ти завтра на свої гроші купуєш двокімнатну квартиру, записуєш її, звичайно, на Таїсу. А якщо грошей на весілля не вистачить, я трохи додам.

– Софія Станіславівно, а наш бізнес? – Такий розвиток справ його явно не влаштовував.

– Олег, бізнес від вас нікуди не втече. Головне, щоб вам десь було жити, і весілля зіграти не гірше, ніж у людей.

– Мамо, а ми хотіли пожити тут у тебе.

– Дочка, я ще нестара, і сама збираюся вийти заміж. Тому давайте одразу вирішуйте з житлом. Для щасливого життя головне – своя квартира, – подивилася на обличчя кандидата у зяті та з посмішкою запитала. – Ти згоден зі мною, Олег?

– В принципі, я згоден! – тихо сказав той. – Але я вже обіцяв віддати гроші за приміщення для нашого бізнесу.

– Ні, любий, так справи не роблять. Якщо ти сподіваєшся, що я пропишу тебе сюди, і розрахуюся з банком за твоїм боргом, – вона побачила, як хлопець здригнувся. – Ти ж гроші винен? Так от, не дам я тобі жодної копійки. Все лише за твої гроші. Ти добре мене зрозумів?

– Тоді ноги моєї більше не буде в цьому будинку, – все ще зарозуміло вимовив зять, що так і  не відбувся.

– Я теж на це сподіваюся! – твердо промовила Софія Станіславівна.

– Прощавай, Таїсо! – Він підвівся і попрямував до дверей.

– Олег! – вигукнула та.

Але тут же пролунав твердий голос матері:

– Сиди! Я сама проводжу, – вона встала і попрямувала в коридору провожати хлопця.

Коли повернулася, донька плакала.

– Все, доню, припиняй!

– Мамо, я ніколи не вийду заміж, – крізь сльози сказала дочка. – Ти одразу знаходиш у моїх наречених недоліки. Мені вже двадцять п’ять…

– Таїсо, ти хочеш вийти заміж за цього пройдисвіта Олега?

У відповідь сльози. Сіла Софія Станіславівна поруч із дочкою:

– Все вистачить плакати! Є у мене на прикметі один чоловік. Завтра познайомлю тебе з ним.

Перед очима Таїси з’являлися обличчя шкільних подруг, обличчя подруг по інституту. Деякі заміжня і у них все добре, деякі були одружені і зараз у них проблеми. Але всі самі вирішували за кого їм виходити і як жити, а за неї все вирішувала мама.

Ось і зараз вона кивнула головою і промовила:

– Добре, мамо!