Василь з дружиною Марійкою сиділи на кухні. Раптом Марійка стрепенулася. – Васильку, ти пам’ятаєш, що завтра ми йдемо на ювілей моєї мами? – запитала вона. – Звичайно, пам’ятаю, – ліниво кивнув той. – Добре, що ти пам’ятаєш, – кивнула й Марійка. – Я дещо згадала. Терміново збирайся! Тобі треба купити новий костюм… Василь повернувся з магазину через годину. Він зайшов додому з великим пакетом у руці, і винувато глянув на дружину. – Купив? – побачивши пакет, радісно вигукнула Марійка. – Купив… – якось дивно пробурмотів чоловік. Марійка відкрила пакет і оторопіла від побаченого

Василь з Марійкою – подружжя з майже двадцятирічним стажем, сиділи на кухні за столом і допивали обідній чай.

Раптом Марійка насторожилася і злякано глянули на чоловіка.

– Васильку, ти пам’ятаєш, що завтра ми йдемо на мамин ювілей? – запитала вона.

– Звичайно, пам’ятаю, – ліниво кивнув той.

– Добре, що ти пам’ятаєш, – кивнула й Марійка. – Я зараз теж дещо згадала… Терміново збирайся…

– Куди? – насторожився чоловік.

– У магазин. Тобі треба купити новий костюм. Я про це зовсім забула.

– Для кого?

– Для тебе.

– Для мене? Новий костюм? – чоловік глянув на дружину таким поглядом, ніби вона повідомила, що на землю прилетіли інопланетяни. – Марійко, ти нічого не переплутала? Може, ти хотіла сказати, що тобі потрібен новий костюм? Щоб завтра йти у ньому в ресторан. Якщо так, то я не заперечую. Бери з нашої скарбнички скільки хочеш грошей, і купуй, що завгодно. Я буду тільки радий.

– Васильку, я не жартую, – нервово вигукнула дружина. – Тобі терміново треба купити новий костюм. Розумієш?

– Але навіщо? Я вже маю костюм!

– Так? А ти не забув, що ти ходиш у ньому майже двадцять років? Не соромно одягати таке в місце, де буде купа людей?

– А що тут такого? – чоловік знизав плечима. – Цілком хороший ще костюм. Як новенький.

– Василю, це твій весільний костюм! – обурено вигукнула дружина. – Ти в ньому одружувався!

– Тим більше. Це дуже дорогий для мене. костюм. Його я ні на що не проміняю!

– Але у твого піджака ґудзики на животі вже не застібаються.

– Ну і що? – наполягав той. – І до того ж, я ґудзики на ньому ніколи й не застібав.

– Досить говорити нісенітниці! – завелася дружина. – Вигадав теж, як новенький. У нього рукава вже протерті, і тканина на колінах блищить. Мені, між іншим, мама нещодавно натякнула, що ти виглядаєш у цьому костюмі дуже занедбано.

– Ах, мама натякнула, – хмикнув Василь. – Марійко, я проста людина. Зварювальником я працюю. І мені костюм потрібен такий, щоб його не зіпсувати.

– Не жартуй! Ми йдемо з тобою не кудись, а в ресторан. Чи ти у своїй зварювальній масці в нього підеш? Збирайся, говорю, і йди в магазин!

– Один? – здивувався Василь. – Без тебе?

– Так, Василю, без мене. Мені ще треба вдома купу справ переробити. Бо ж завтра весь день у нас буде зайнятий.

– А давай я цю купу перероблю. А ти, якщо тобі так треба, підеш у магазин, і сама купиш, що вважатимеш за потрібне.

– Ти зовсім, чи що? – здивувалась Марія. – Костюм на тобі міряти треба!

– Я без тебе не піду, – вперто замотав головою чоловік. – Я не вмію собі речі вибирати.

– Все ти вмієш. Ми ж з тобою мені купувати речі ходимо. І ти завжди радиш мені, що добре, а що не дуже.

– Це я тобі знаю що й як купувати, – наполягав чоловік. – Я твої розміри давно вже вивчив. Можу із заплющеними очима визначити, чи підійде на тебе річ, чи ні. А про свої розміри я й гадки не маю.

– Ой, знову ти прикидаєшся, – роздратовано махнула рукою Марія. – Ти ж примірятимеш костюм. Правильно? Дівчата у відділі тобі допоможуть. Все, Бери гроші і йди вже, не дій мені на нерви.

– І скільки вони тепер коштують, ці чоловічі костюми? – приречено запитав Василь.

– Не знаю. Бери грошей більше, щоб вистачило на найдорожчий костюм.

– Маріє, я не для того на роботі працюю, щоб витрачати на себе шалені гроші! – обурено вигукнув той.

– А навіщо ти працюєш? – здивувалася дружина.

– Для того, щоб одягати тебе і наших дітей. Може, все–таки, краще собі щось купиш, га? – благаючим тоном запропонував він.

– Ні! – сказала дружина. – Сьогодні у планах нашої родини обновка для чоловіка!

– Ух… – пробурмотів невдоволено Василь, і знехотя почав збиратися. – А якщо там не буде хороших костюмів? – з тугою спитав він.

– Тоді їдь в інший магазин. І щоби без костюма ти додому не повертався. Завтра у мами ти маєш бути красенем!

Василь із торговельного центру повернувся вже через годину. Він зайшов додому з великим пакетом у руці, і винувато глянув на дружину.

– Купив? – побачивши пакет, вигукнула радісно Марійка.

– Купив…

– Ну ось! – збуджено заторохтіла дружина. – А то не можу, не вмію. Я ж знаю, що ти в одязі розумієшся. А який колір купив?

– Жовтий…

– Який?! – витяглося обличчя в дружини.

Вона відкрила пакет й оторопіла від побаченого. Там дійсно було щось жовте. Василь швидко забрав пакет до себе.

– Жовтий. Твій улюблений колір, – сказав він.

– А до чого тут мій улюблений колір? – обурилася дружина. – Цей костюм тобі носити, а не мені. Жовтий колір… Зовсім вже. Ану, показуй, що це таке?

– Стривай, Марійко… – Василь з побоюванням дивився на дружину. – Розумієш, тут все так дивно вийшло… Зайшов я у цей чоловічий відділ, а до мене одразу дівчата з відділу потяглися. Прямо, біжать до мене, питають, мовляв, що вам треба? Я говорю – костюм. А вони довкола мене в’ються, пропонують різні варіанти. І мені раптом так неприємно стало.

– Чому неприємно? – насторожилася Марія.

– Тому що відчув я себе в цей момент зовсім не мужиком, а… Жінкою якоюсь… Ну, не звик я, Марічко, коли навколо мене так метушаться…

– І що? – нервово запитала дружина. – Чому ти жовтий колір взяв, поясни мені нарешті.

– Так я ж пішов я з цього відділу, Марійко. Не витримав.

– Пішов?

– Ага. І прибіг у наш улюблений жіночий відділ. Ну, в цей, де ми з тобою тебе постійно одягаємо. Заходжу туди, і раптом, дивлюся – шикарний костюм. І твого розміру. І головне – жовтого кольору. Тобі ж цей колір дуже личить.

– І? – напружилася дружина.

– І я одразу уявив, як ти в ньому виглядатимеш на ювілеї у мами.

– Ні! – вигукнула Марія. – Не може бути. Ти що, його купив?

– Ага…

– Але навіщо?!

– Тому, що я люблю тебе, – зморщивши винне обличчя, пробелькотів чоловік. – Я не зміг втриматися, Марійко.

– А як же ж твій новий костюм? – мало не заплакала дружина. – Адже ювілей уже завтра. Що ти на себе одягнеш?

– А я замість піджака до штанів в’язану жилетку одягну. Нову.

– Яку ще нову? – ахнула Марія. – Немає в тебе ніяких нових жилеток… Остання вже три роки тому куплена.

– Є, – посміхнувся Василь. – Я ж собі щойно нову жилетку купив! Недорого. Я знав, що ти через костюм сваритимешся…

На ювілеї у мами, Марійка, у новому жовтому костюмі, виглядала майже як кінозірка на врученні головного призу…

А гості віталися з Василем і все запитували, де він таку гарну жилетку прикупив…