Марія Іванівна крутила голубці на кухні, як раптом вона почула, що під її вікном хтось розмовляє по телефону. Вона заглянула у віконце і побачила свою сусідку Риту. Марія прислухалася до розмови і застигла від почутого. Жінка одразу взяла телефон і подзвонила сусідці Людмилі. – Люда! Ти вдома? – вигукнула вона у слухавку. – Вдома, вдома! Що хотіла? – неохоче відповіла Людмила. – Новина в мене. Тебе, між іншим, стосується, – заінтригувала Марія Іванівна. Коли Марія Іванівна переказала Людмилі розмову Рити телефоном, то та аж очі вирячила від несподіванки
Рита підійшла до під’їзду. Дзвінок від Олександра її зупинив, і вона сіла на лавку.
– Сашко! Я так сумую. Приїжджай швидше, – казала Рита телефоном.
– Кохана моя! Почекай. Ще три місяці, і я з дипломом повернуся додому, – відповів Олександр.
– Так довго Сашко! Я не витримаю. Та й мамі треба якось сказати про вагітність. Термін вже 12 тижнів, – зітхнула Рита.
– Пачекай моя радість.
– Та почекаю. Чого це я розкисла.
– Я тебе відволічу запитаннями. Ти яке прізвище в ЗАГСі візьмеш?
– Сашко! Які розмови? Звісно Бондаренко. Будемо з малюком носити твоє прізвище. Гарно ж. Маргарита Бондаренко.
– Все кохана, викладач йде. Вимикаюся, і вище ніс. Ввечері зателефоную.
Рита вимкнула телефон і зникла у під’їзді. Дівчина навіть не підозрювала, що Марія Іванівна, сусідка з першого поверху сиділа біля відчиненого вікна і все чула. Нетерпляча сусідка одразу передзвонила матері Олександра.
– Люда! Ти вдома?
– Вдома, вдома! Що хотіла? – неохоче відповіла Людмила.
– Новина в мене. Тебе, між іншим, стосується, – заінтригувала Марія Іванівна.
– Приходь! Я вечерю чоловікові готую.
Коли Марія Іванівна переказала Людмилі розмову Рити телефоном, та схопилася за голову. Повідомлення здивувало її.
– Гаразд, йди вже, – сунула сусідці в руки коробку цукерок. – Це щоб нікому не сказала..
Наступного дня Людмила чатувала з вікна своєї квартири Маргариту. Щойно дівчина з’явилася у дворі, гукнула.
– Рито! Піднімися до мене. Поговорити треба.
Рита, яка нічого не підозрювала, увійшла в під’їзд. Людмила зустріла її у коридорі.
– Ходімо до вітальні, – пішла перша і сіла в крісло.
– Я, твоя мати Тамара та мій чоловік Віктор Васильович навчалися в одному класі. Ти це знаєш. Я дружила з Віктором, а твоїй мамі він дуже подобався. У нас вже був Сашко, коли у мого чоловіка з твоєю мамою почалися стосунки. Я це знала, але мовчала. Не хотіла сина позбавити батька. Потім він сам перестав ходити до Тамари. Твоя мама була вже вагітною від Віктора, коли до нашого міста приїхав Сергій. Вони почали зустрічатися і якось швидко одружилися. Тепер ти зрозуміла, чия ти дочка? Тільки матері не кажи. Не хвилюй їй душу. Потрібно буде, сама розповість. Сашко не повинен це знати. Інакше не вибачить батька. А тепер йди додому та подумай. Чи потрібна тобі ця дитина?
Рита вийшла із квартири сама не своя. Ноги підкошувалася, і вона сіла на сходинку. Як далі жити? Задавала собі одне й те саме питання кілька разів.
Вже вдома Рита трохи заспокоїлася. Знаючи, що Сашко скоро дзвонитиме, вимкнула телефон. Незабаром додому прийшла Тамара.
– Мамо! Я вечерю приготувала. Мий руки, – покликала Рита.
Після вечері Рита повідомила матір.
– Я до тітки Олени в Житомир поїду. Там вступатиму до інституту.
– Чому до Олени? – не зрозуміла Тамара.
– Так, є причина. Вибач! Але мені треба виїхати. Якщо я там зачеплюся, ти скоріше туди переїдеш, як хоче тітка Олена.
– Ну, якщо так, то їдь. – погодилася мати.
– Я квиток на завтра замовила.
– Так швидко? Ти щось приховуєш? – не розуміла Тамара.
– Ні. Заспокойся. Все буде добре. Я спати. — і Рита вирушила до своєї кімнати.
Поїхала Маргарита ранковим поїздом. Увечері її зустріла Олена.
– Нарешті зважилася моя дівчинка! – Вони обнялися.
У квартирі за вечерею Рита повідомила, що вагітна.
– Ось така біда тітко Олено.
– Хіба це біда? Це щастя. Завтра у мене прийом у поліклініці після обіду. Виспишся. Потім разом поїдемо. Тебе на облік поставимо. Мамі скажи.
– Добре завтра. З вокзалу їй повідомлення відправила, що доїхала.
Дорогою на огляд Рита купила нову сімку. Вона зателефонує мамі та повідомить новий номер.
***
Рита народила хлопчика.
Приїхала Тамара. Вони утрьох святкували народження маленького Сергія.
– Рито! Що у вас з Бондаренком? Він мене закидав запитаннями про тебе. Просив сказати де ти знаходишся. Хотів вже до детективної агенції звернутися. Він батько Сергія?
– Так мамо!
– Розповідай. Чому ти від нього сховалася? – наполягала Тамара.
– Мама! Це твоя таємниця, – Рита була вже на межі щоб розплакатися.
– Моя? Та в мене немає жодних таємниць. Кажи правду. Рано чи пізно Сашко тебе знайде. Я з його рішучості вже це зрозуміла.
– Це пов’язано із Віктором Васильовичем? – Рита вирішила все розповісти.
– А до чого тут батько Сашка? Нас із ним ніколи й нічого не пов’язувало. Були однокласниками і все, – Тамара не розуміла.
– А я? Він же мій батько? – Зізналася Рита.
– Хто тобі сказав цю нісенітницю?
– Людмила Миколаївна?
– Людка? Зрозуміла. Відвадити вирішила тебе від синочка. Тут все просто. Я подобалася Вікторові у школі, і більше нічого. А вона ревнувала, але своє отримала. Заміж за нього вийшла, бо завагітніла. Дзвони Сашку нехай приїжджає, – сказала Тамара.
На другий день увечері Тамара зустріла Сашка на вокзалі. Він був із речами. Зрозуміла, що це умова Рити. Не повернеться вона додомуй. Може, так і краще. Людмила постійно втручається. Вона така. Всі ці думки крутилися в голові Тамари по дорозі.
Яка ж зустріч відбулася між цими Ромео та Джульєттою! Кожен позаздрить. А зустріч батька з маленьким синочком це щось.
На весілля приїхав лише Віктор Васильович. Людмилі було соромно перед сином за своє втручання у його особисте життя.
Минуло кілька років. В Житомир переїхала Тамара. У квартирі, яку вона купила, тепер живе її дочка із чоловіком та сином. Вона ж скрасила самотність своєї сестри.