Марка запросив на день народження його друг Олег. Чоловік купив подарунок і поїхав до нього додому. – Вітаю, друже! – простяг Марко подарунок Олегу. – Хороший будинок прикупив бачу. – Так, непоганий! Заходь, там Віка стіл в альтанці накрила, – запросив товариша Олег. Свято було в самому розпалі, чоловіки смажили шашлик, жінки про щось пліткували за столом. – Я пройдуся, роздивлюся, як тут у тебе все, – сказав Марко Олегу. – Та без проблем! Почувайся, як вдома, – усміхнувся чоловік. Марко пройшов у сад, завернув за будинок, як раптом почув якісь голоси. Чоловік прислухався і застиг від почутого

Після першого невдалого шлюбу з молодості, Олег довгий час не наважувався одружитися. Хоча з себе видний чоловік і при грошах, до сорока трьох років володіє автобізнесом, який приносить чималий дохід. Жінки у Олега були і є, але до зустрічі з Вікою він не вважав ті стосунки серйозними. А на Віку якось по-особливому подивився і вирішив, що настав час одружитися.

Раніше вона теж була заміжня і навіть є дочка, але вона її не виховує, при розлученні дочка залишилася з батьком. Вікторія років вісім не бачила доньку і не має особливого бажання, добре, що вона з батьком живе в іншому місці. Віці тридцять вісім, симпатична, яскрава красуня. Зробила все можливе, щоб Олег з нею одружився, і він уже навіть обіцяв.

Відзначаючи черговий день народження, Олег запросив друзів додому за місто, він і Вікторії сказав:

– Набридли ці кафе та ресторани, хочеться відзначити день народження на природі, не ювілей. Посмажимо шашликів, посидимо біля багаття, під гітару пісні співатимемо. Запросив ще Віктора з дружиною та Сашка з Катею. Посидимо, повеселимося.

Вікторія, звичайно, не любителька співати пісні на природі, все більше по ресторанах, але Олегу треба догодити.

– А хто на гітарі гратиме, щось я не пригадаю із наших знайомих, які мають такий талант? – Запитала вона.

– Я запросив свого друга та однокласника Марка. Він приїхав до батьків, мати дуже занедужала, а тиждень тому поховав її. Залишився батько, тепер Марко має намір переїхати сюди. Батько не хоче їхати до іншого міста.

– Щось я про Марка нічого не чула від тебе.

– Так він у іншому місті, там у нього дружина була, розійшовся років п’ять тому. Він стоматолог. Як приїхав, зателефонував, ми з ним зустрічалися, ось запросив його до нас. Потрібно їх познайомити із твоєю подругою Вірою. Я думаю вони сподобаються один одному.

Коли Олег знайомив свого однокласника Марка з усіма, у Віки раптом тьохнуло щось всередині. Вона не очікувала побачити такого красеня, елегантного з виразним поглядом блакитних очей і світлим волоссям, підстриженим коротко. Виглядав Марко таким романтиком із якогось роману.

Марко відчув, що справив враження на наречену друга, вона теж йому сподобалася, але він ніколи не зробить підлості по відношенню до друга. Хоча зрозумів, що варто йому захотіти, як Віка буде його. Зрозумів за її важким поглядом, у якому читався мовчазний заклик. Марко був людиною честі і в один момент йому Вікторія стала неприємною, бо такі дружини часто зраджують своїм чоловікам. Йому навіть стало прикро за Олега, адже він так тепло і щиро відгукувався про свою майбутню дружину, бо невдовзі вони збираються подавати заяву.

– Дай Боже, щоб це було лише моїми думками, хай у них все буде гаразд. Погано давати оцінку людям при першому знайомстві, – промайнуло в нього в голові.

Коли знайомився з Вірою, він глянув на молоду жінку, і кивнув головою, мабуть під враженням від Віки. Хоча Віра симпатична та ніжна. Щоправда, він ще раз глянув їй у вічі і побачив у них сум.

– Цікаво, що трапилося у Віри, такі сумні очі.

Веселощі були в розпалі і Вікторія вже «веселенька», постійно запрошувала танцювати Марка, намагалася міцніше притиснутися до нього, але він делікатно її відсовував. Він глянув на Віру і побачив, що вона дивиться з сумом та любов’ю на Олега, який про щось жваво розмовляв із Віктором. Це було нерозділене кохання, тому в неї такий сумний погляд.

– Ось воно що! Тут виявляється трикутник. Віра любить Олега, а він любить Вікторію. А Вікторія поводиться опогано стосовно Олега. Але після весілля подруги, Віра звичайно відійде убік, – думав Марко.

Він вже зрозумів, що не помилився у Вікторії і правильні висновки зробив при знайомстві. І навіть щиро шкода стало друга. Але вечір продовжувався. Марко вирішив пройтися ділянкою, скрізь чагарники, є яблуні та багато квітів, йому друг казав, у нього навіть є садівник, який доглядає ділянку. Пройшовши трохи і завернувши за будинок, він раптом за кущем бузку почув голоси:

– Віра, який цей Марко красень! Я б все віддала, щоб опинитися з ним наодинці, такий класний.

– Віка, ти ж зібралася заміж за Олега. А очей не зводиш із Марка. Тоді віддай мені Олега, ти знаєш, він мені давно подобається. Зате ти будеш із красенем Марком.

– Ні вже подруга! У Олега гроші, я буду з ним, як сир у маслі, а у Марка мабуть і за душею немає нічого. Олег казав, що він простий стоматолог, а скільки він одержує? Тільки ось його краса мене заворожила! З ним можна тільки розважатись, а жити треба з грошима, з Олегом.

– Ой, подруго, яка ж ти меркантильна. Ти не любиш Олега, тобі потрібні його гроші.

– Не меркантильна, а продумана. Без грошей складно. Не віддам я своє благополуччя і Марка окручу, буде моїм і крапка, – рішуче заявила Вікторія.

Марко поспішив піти, йому неприємна стала підслухана розмова, прикро за Олега, який щиро вірить у кохання Віки. І розплющити очі другові він не може, ну що він скаже? Підслухав розмову?

Але, мабуть, є у Олега ангел-охоронець за спиною. Він бачив, як Марко запросив Віру танцювати, хоча до нього прямувала Віка. Вона трохи перебрала і поводилася неналежно, з образою дивилася на подругу, яка танцював з Марком. Коли сама з ним танцювала, притискалася до Марка, хоч той намагався від неї триматися на відстані. На черговий танець вона таки запросила Марка.

Поводилася Вікторія начебто пристойно, але Олег зайшов за кущ, біля якого вони танцювали і почув:

– Марко, ти чому уникаєш мене? Я як тебе побачила, так зрозуміла, що ти посланий мені згори. Дай я тебе поцілую.

– Віка, заспокойся. Я не можу дозволити підлості щодо мого друга. Ти його наречена, збираєтесь одружитися. Вибач, але ти про мене подумала неправильно. Тим більше, я чув твою розмову з Вірою, якій подобається мій друг. А зі мною ти хочеш просто розважатись, бо в мене грошей мало. Адже ти так думаєш?

– Ну, а якщо це так і що? А чужі розмови нема чого підслуховувати.

– Бачиш Віка, я знаю, що недобре підслуховувати, але іноді корисно. Проте потім можна уникнути помилки. І я хочу, щоб мій друг мав вірну дружину, мені дуже хочеться відкрити очі Олегу, щоб уберегти його від помилки.

– Ой, знайшовся мені вихователь, думаєш мені соромно? Життя ти не знаєш, Марико, я тебе навчу, як треба жити! – казала Вікторія, сильніше притискаючись до нього.

З-за куща вийшов Олег, очі темніші за ніч:

– Дякую тобі друже, ти вже відкрив мені очі. Ти справжній друг і не дав мені зробити помилку.

– А тобі Віка, дякую за подарунок на мій день народження. Як це я раніше не зрозумів твою сутність. Та й не побачив твої цінності в житті!

– Олеже, ти все неправильно зрозумів, я хотіла пожартувати, а ти прямо все за чисту монету приймаєш, – виправдовувалася Вікторія.

– Ну що ж, пожартувала, тобі це жарт, а для мене – це правда, неприємна правда. І я повний покінчити наші стосунки, пошукай іншого. Пішли Марко, там на нас чекає Віра, вона гарна та мила жінка. Принаймні на зраду не здатна.

– Це Віра, гарна жінка? – обурилася Вікторія. – А ти знаєш, що вона до тебе не рівно дихає?

– Ну і що з того. Вона ніколи не давала мені приводу, бо вона порядна і вірна подруга. Не те, що ти.

– Олег, Олеже, пробач мені. Я перебрала, тому так і вийшло, говорю зайве.

– Я розумію Віка, але прощавай.

Вікторія хоч і перебрала, але зрозуміла, що вона наробила – попливли від неї і гроші і красень Марко, і подруга.

Через деякий час Марко гуляв на весіллі Олега та Віри. Він був свідком у друга. Віра світилася від щастя, була гарна та ніжна.

– Марко, а я тоді запросив тебе з надією на знайомство з Вірою. Думав вона тобі сподобається, і щось у вас вийде, – казав Олег.

– Віра прекрасна жінка, гарна та вірна, вона буде тобі справжньою опорою у житті. Я з першої зустрічі побачив, що вона до тебе тягнеться, а ти через Віку не роздивився. А воно бачиш, як обернулося. Щастя тобі привалило Олег, це твоя доля.

– Так, напевно, доля. А як же ти, Марко?

– А я незабаром остаточно переїду сюди, не погоджується мій батько їхати до мене. Займуся тут у місті бізнесом, переведу свою приватну клініку сюди і все налагодиться. Документи вже готові, приміщення теж. А свою долю я ще не зустрів, сподіваюся, що це станеться скоро. Ось налагоджу свої справи, тоді й займуся особистим життям, – говорив усміхаючись Марко, обіймаючи свого друга, у якого очі сяяли від щастя.