Валентина Григорівна ліпила вареники, коли в двері подзвонили. На порозі стояла внучка Гануся. – Ой, рідненька! Заходь, – раділа бабуся. Ганна зайшла, випила чаю, розпитала бабусю про те, про се. – Бабусю, а ти давно в сусідки в гостях була? – раптом запитала Ганна. – А що таке? З нею сталося щось? – здивувалася жінка. – А ось ти сходи і дізнайся. А я в тебе поки побуду, – сказала Ганна і випровадила бабусю. Валентина повернулася від сусідки за годину, відкрила квартиру, зайшла в середину і застигла від побаченого. – Ганно, як це розуміти?! – тільки й вигукнула бабуся

Валентина Григорівна заявила сусідкам:

– Напевно, від вас з’їжджатиму. Шукаю варіант обміну чи продажу своєї квартири.

– У сенсі, – стурбувалася Ніна Петрівна. – Чого тобі тут не живеться?

І справді, чого? Квартира у Валентини гарна, у центрі, на третьому поверсі п’ятиповерхівки. Хоч і ремонту особливого немає, так, собі зробила, вікна змінила, двері, а найголовніше – чистоту і порядок підтримує. І з сусідами пощастило. Все-таки майже сорок років разом. Дружно жили, дітей виховували, в гості один до одного ходили.

От і в Валентини Григорівни колись і чоловік, і діти були. Цілих два сини. А зараз вона зовсім одна лишилася. Чоловіка років десять тому не стало, а до цього – синочка.

Молодший Ігор ще коли в школі вчився занедужав і не стало його. Як це горе Валентина Григорівна лише пережила, одному Богові відомо. Одна втіха – старший син матір з батьком радував. Навчався, відслужив, одружився. Його дружину Олену Валентина Григорівна хоч і не дуже любила, але подітися не було куди – закривала на все очі. А ось у єдиній онучці Ганнусі душі не чула.

Біда прийшло до неї знову несподівано. Володі, сина старшого, раптово не стало. Шансів практично не було, швидка навіть довезти не встигла.

Володі минулого року п’ятдесят виповнилося, дружина його Олена трохи молодша. Ось вона довго сумувати за чоловіком не стала. За півроку після його відходу заміж вискочила. Причому практично одночасно з донькою. Так, для Ганни теж гідний кавалер знайшовся. І бабусю на весілля запросили. Шикарне свято влаштували, адже наречений не аби хто, а великий чиновник у якомусь управлінні із відповідною зарплатою.

Невістка, до речі, зі своїм кавалером швиденько розбіглася, а ось Ганна з Дмитром живуть не сумують. Щоправда, онука все скаржиться, що чоловік весь час по роз’їздах та відрядженнях.

– То ти чого раптом вирішила квартиру розмінювати? – це все цікава Ніна Петрівна допитується. – Невже твоя Ганна з чоловіком не можуть собі нормальне житло купити і ти їм грошей вирішила позичити?

– Та все нормально у них із житловим питанням, – пояснює Валентина Григорівна. – Це мені важко за свою трьохкімнатну комунальні послуги оплачувати, ціни зараз, самі знаєте, які. Та й морально важко у тій квартирі жити, де Ігорчик із Володею перші кроки робили.

Загалом, поки жінка шукала клієнтів, доки добрі Валентина Григорівна варіанти собі шукала, внучка до неї почала навідуватися. То тижнями не заглядає, посилаючись на зайнятість, а тут зачастила.

Бабуся, звичайно ж, рада, не знає, куди посадити і чим напоїти свою рідну. А та, знаючи, що пенсіонерка в ній душі не чує, розмови заводить.

– Бабусю, а ти давно у Ніни Петрівни в гостях була? – запитала якось Ганна.

– А що таке? З нею сталося щось? – здивувалася жінка.

– А ось ти сходи і дізнайся. Поговоріть, новини обговоріть, бо засумувала зовсім одна. А я в тебе поки побуду.

Загалом випровадила стареньку з дому.

Коли Валентина Григорівна повернулася, онуки й слід застудив. Знизала плечима, чашки з недопитим чаєм у мийку склала і вирушила телевізор дивитися.

За кілька днів Ганна знову заявилася. І так і сяк біля бабусі крутиться. Начебто спровадити її кудись – приводу немає, тоді дівчина прямо заявила:

– Ти ж не проти, якщо зараз до мене, ну, і до тебе мій друг прийде?

Валентина Григорівна очі округлила:

– У сенсі, друг? А чого ти його у своїй квартирі не приймаєш?

– Так там мій чоловік…

Пенсіонерка рота відкрила, щоб щось сказати, а Ганнуся вже двері до квартири відчиняє і до кухні якогось незнайомого хлопця проводить.

– Загалом, так, бабуся, чоловік – окремо, а особисте життя – окремо. Я ж твоя внучка, сподіваюся, Дмитру ти нас не видаси.

Валентина Григорівна не знає, куди від сорому подітися. Цього разу вона сама зібралася і на годинку-другу на прогулянку пішла.

Далі більше. Внучка і зовсім свого кавалера під приводом квартиранта бабусі вирішила поселити. І все з таким самим приводом: Ти ж не проти?

Чим там Ганна зі своїм коханцем займалися, Валентина Григорівна сказати не може, свічку не тримала, але чудово все розуміє. Гірко їй і прикро за внучку, і відмовити своїй внучці не може.

Квартирант їй, звичайно, не заважає, але й задоволення від його присутності вона не має. Закриває очі заради внучки.

Чекає, коли нарешті варіант на розмін знайдеться, згодна на скромну квартирку, аби скоріше це неподобство припинилося.