Вероніка прокинулася рано, посмажила яєчню, зварила гречку. За годину прокинувся Микола та молодші доньки. Вероніка поставила тарілки на стіл і гукнула всіх до сніданку. Поснідавши, Микола пішов на роботу, а доньки до школи. Жінка зібрала посуд, поставила його у раковину і заплакала. – Що тебер робити? – думала вона. – Як правильно вчинити? Раптом на кухню зайшла Діана, старша донька. – Ти чому ще не на заняттях? – здивувалася Вероніка. – Мамо, я все знаю! Не роби цього! – несподівано вигукнула Діана. – Знаєш? Але як? Звідки? – Вероніка здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи

Вероніка Григорівна вийшла з оглядової засмучена. Ще б пак, її переживання підтвердилися, вона знову чекає дитину. Є багато жінок, які тільки мріють про це. Вони платять великі гроші, аби почути цю фразу – у вас буде дитина. І навіть якщо всі їхні зусилля марні, вони все одно сподіваються і просять Господа, щоб послав їм маля. А вона!

Очі Вероніки застилали сльози.

Перша їхня дочка – Діана, народилася у них із Миколою шістнадцять років тому. Вероніці тоді було дев’ятнадцять, вона працювала перукарем. Микола зайшов до них у салон, і відразу: 

– Дівчатка, ну хто з такого як я, зможе красеня зробити? Відразу одружуся, обіцяю! 

Її напарниці захихотіли – у нас у салоні все за записом. А до Вероніки в ту зміну клієнт не прийшов, вона без діла сидить. Подивилася на нього – важкий клієнт, у хлопця волосся густе, та ще й в’ється. Стара стрижка явно не пасує. Сам невисокий, кремезний, а обличчя добре, очі веселі. І зовсім незрозуміло чому цей хлопець їй відразу сподобався.

– Чоловік, проходьте до мене, сідайте, я вільна, – запропонувала Вероніка. 

І відразу густо почервоніла, дівчата пирснули – вона вільна! А цей хлопець радісно сів у кріслоК: – Не переживай, красуне, хай сміються, вони тобі ще заздрити будуть!

Вероніка мила його густе волосся, і її пронизувало від дотиків до нього, а він жартував: – Ой вода холодна, пошкодуй, увімкни теплішу! 

Потім вона йому витирала мокре волосся рушником, а в голові була думка – він і справді буде моїм чоловіком, буде, буде! Вона відразу себе зупиняла – що за нісенітниця, я його вперше в житті бачу! Але дивне передчуття не залишало Вероніку.

Стрижка вийшла просто дивом, хлопець, побачивши себе в дзеркалі, застиг. І було від чого, з цією стрижкою він з непоказного простачка перетворився на крутого, брутального хлопця, і звідки взялося.

– Ух ти! А я тобі повірив, я дивлюся ти і справді хочеш за мене заміж, так, дівчата? – Він глянув на її ім’я на кишеньці халатика. – Вероніка, правильно? А мене Миколою звуть, і я при всіх запрошую тебе завтра на вечерю в кафе “Едем”, знаєш його, у парку через дорогу? Підеш?

Подруги захоплено засміялися: – Звичайно піде, Веронічка, погоджуйся, погоджуйся! 

Микола підняв руку: – Дівчатка, тихо, ми потім вас усіх покличемо на наше з Веронікою весілля, я обіцяю! Але зараз я запрошую одну Вероніку, нехай вона відповість. Підеш, Вероніко? Я завтра ввечері за тобою заїду після роботи, гаразд?

Вероніка зніяковіло озирнулася на подруг, потім знову на Миколу, і… погодилася.

Увечері наступного дня до салону під’їхала вишнева, старенька Ауді. Микола узяв Вероніку за руку, і з того моменту вони більше не розлучалися.

Весілля відзначили у  «Едемі». Жити після весілля стали у Миколи, він мав затишну двокімнатну квартиру в цегляній п’ятиповерхівці. У ній вони і зараз живуть із трьома доньками, на нову квартиру поки що не назбирали.

Слідом за Діаночкою народилася Віра. Микола любить дружину та дочок всією душею. Працює з ранку до ночі, аби у його дівчаток ні в чому відмови не було. Після народження третьої доньки – Лілі Вероніка вирішила, що як тільки малеча підросте, їй теж треба повернутися на роботу. Миколі одному важко на таку велику родину заробляти. Розуміла, що Микола сина хоче, але в них вже три дочки, їх треба виростити, вивчити, так хочеться, щоб вони жили в коханні та достатку.

Микола у ніч поїхав товар завантажувати, він постачає продукти до ресторанів міста. Донечки заснули, а Вероніка ніяк не могла заснути, хоч і втомилася в салоні більше, ніж зазвичай. Не дивно, весь день на ногах у її становищі.

Як же тепер вчинити? Вероніка плакала в голос, голосила, ну що робити? Куди їм зараз ще одна дитина, дівчатка і так погано одягнені. Діана тільки в коледж вступила, Віра і Ліля школярки, їх ще на ноги ставити. Ні, не буде Миколі нічого говорити, сама рішення прийме. Микола і так крутиться, вдома майже не буває, як вона може на нього ще одного малюка повісити. Вероніка представила маленьку дитину, і сльози знову полилися струмком. Ну не зможе вона, і так важко, і так погано, що їй робити.

Вранці молодші дівчинки до школи пішли. Вероніка збиралася на роботу, треба буде на завтра з подругою помінятися. Або ні, краще на післязавтра, від цих думок у Вероніки відразу ж на душі стало хвилююче. До кухні увійшла Діана, вона на заняття в коледжі збирається. Чай налила, хліб маслом намазала, зверху тонкий шматочок сиру поклала. Вероніка до вікна відвернулася, щоб дочка її заплаканих очей не бачила.

– Мамо! – Голос у Діани серйозний. – Мамо, я все чула, як ти вночі плакала. І я все зрозуміла, мамо, ти так не роби, ну, будь ласка, залиш нам маленького. Це ж наша сестричка чи братик, адже вона наша! Як ми без неї жити будемо, вона вже є! Мамо, я вже все придумала, я на заочний піду, і з маленьким тобі допомагатиму. І Віра з Лілею будуть, мамо, вони вже не маленькі, тільки не треба, не роби так!

У Вероніки душа здригнулося. Чула донечка, дорослою стала, все зрозуміла і розсудила. Тепер не вдасться одній самій все вирішити, та може й добре це. Дякую донечці, що втрутилася, не дала зробити непоправне. Значить так і бути! Що ж, тепер мабуть думати про малечу треба, про життя. А де троє, там і четверо. Треба ж, думала вже все, сорок скоро, а тут на тобі! А Микола як зрадіє, він ніколи не сумує, і звідки тільки сили в нього й доброти стільки.

– Дякую, Діано, дякую, доню, що маму на шлях істинний наставила, та я б і не змогла так, віриш мамі? Я б і не змогла зробити таке, та ти що! – Вероніка обняла Діану, по голові гладила, адже що Діана про неї подумала, запереживала, та хіба може вона, мати, піти на таке! Раніше думати треба було, а зараз він вже є, вже їхній коханий, він їхній!

З пологового будинку Вероніку з маленьким всією родиною зустрічали. Микола шпалери переклеїв, і ліжечко, і колиску купив. Дівчатка втрьох у великій кімнаті, вони з малюком у кімнаті меншій, та хіба це не дивно! А потім ще краще буде, але це поки що секрет!

Микола ще до свого одруження старшому братові допомагав на ноги встати, той тоді тільки-но одружився. І грошима допомагав, і з ремонтом, як міг, від щирого серця, щиро, по-братськи. Микола навіть не думав, що брат йому чимось зобов’язаний. А у Олега останнім часом справи добре пішли, він нову машину купив, квартиру. А як довідався Олег, що у Миколи четверта дитина буде, то одразу й здивував брата. Тепер у старій квартирі Олега в секреті від усіх Микола ремонт робить, брат цю квартиру їм запропонував. Квартира за площею вдвічі більша, ніж їхня двійка, в ній цілих чотири кімнати! Ось вони заживуть, та ще краще, ніж колись! А свою стару Микола віддасть братові, Олег знайде, що з нею робити.

Вероніка вийшла з блакитним конвертом на руках: – Ну, тату, приймай нашого синочка!

Микола куточок мереживної тканини двома пальцями підняв, дівчата тут же свої цікаві носики сунули: 

– Ой, тату, ой який він! Братик такий милий, тату, а ти його більше, ніж нас любитимеш, так? – запитала раптом молодша Ліля. – Більше, га? 

Микола засміявся, підхопив восьмирічну доньку на руки. 

– Та ти що, Лілю, ну хіба таке може бути! Та я своїх дівчаток, мої квіточки, більше життя люблю! Мою Вероніку, Діаночку, Вірочку, Лілечку! А син – це опора моя, нас тепер чоловіків двоє, ми вдвох з ним вас оберігатимемо, отак ось! Вероніка, як думаєш, Олег хороше ім’я буде для нашого сина? 

Вероніка до чоловіка припала: – Дуже добре, Миколо, брат твій чоловік гідний.

– Дякую, Вероніка, ти маєш рацію, хороший у мене брат. Скоро ти ще щось дізнаєшся, Олег тобі сам розповість.

Вероніка посміхалася, адже вірно чоловік сказав того першого дня їхнього знайомства, що їй ще всі подруги заздрити будуть.

Всі не всі, але зараз вона найщасливіша жінка, у неї чудовий чоловік та велика дружна сім’я.

– Нехай буде благословенний той день, коли я зайшов у той салон на розі Зеленої вулиці! – думав Микола. – Вона і справді мене любить! А як Вероніка зрадіє, коли дізнається про подарунок Олега. І взагалі, у мене син народився, і я нескінченно щасливий!