Яна варила борщ, коли почула дивні звуки із спальні. Жінка витерла руки і пішла у подивитися.  – Олег, що ти робиш? – здивувалася дружина, коли побачила, що чоловік активно збирає свої речі в сумки. – Дістала ти мене! Я йду від тебе! – вигукнув Олег. – Коханий, чому? Що я такого зробила? – Яна аж присіла на ліжко. – Що зробила? А ти у мами і батька свого запитай! – раптом сказав Олег. – Ти про що? До чого тут мої батьки? – Яна здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

– Дістала ти мене! І мама твоя мене дістала! І твій батько. І кіт. Все дістало, – невдоволено бурчав Олег, збираючи свої речі. – Додому вже не хочеться приходити, щоб вас не бачити!

– Ну, так не приходь, – спокійно відповіла йому Яна. – Знаєш, ти теж не янгол.

– Ах, ангела тобі подавай! – не витримав Олег. – Де ти знайдеш ще такого не розумного, щоб з вами зміг жити!

– А навіщо мені ще такий самий не розумний? – Усміхнулася Яна. – Я собі розумного шукатиму.

– Нікого ти не знайдеш! Нікого! – говорив їй Олег. – Нікому не потрібна зі своєю сімейкою!

– Єдиний не розумний у цьому будинку – це ти, – все також спокійно відповіла Яна. – І слава Богу, що ти йдеш.

Спокій Яни дратувала Олега. Чим більше він хотів вивести її з себе, тим більше виходив із себе сам.

– Ах, ти ще й радієш! – вигукував Олег. – Ну, я тобі покажу, тобі не до радості буде. Негайно поверни мені все, що я купив! І заплати за все, що я зробив у цьому домі!

– Добре, – відповіла Яна, – порахуй, скільки я тобі винна і віднімай звідти все, що купили тобі я і мої погані батьки.

– Тобі треба, ти й рахуй! А я не дріб’язковий! – гордо сказав Олег.

– А, зрозуміло, – розвела руками Яна. – Все, що купив ти – треба повернути, а все, що купили тобі – ти не дріб’язковий. Залізна логіка!

Зібравши всі свої речі та подарунки, які купив Яні, Олег пішов. Навіть не просто пішов, а голосно закрив двері, вилаяв усіх наостанок.

– Яно, а що з ним? – здивовано запитала мама. – Ми його чимось образили?

– Ні, мамо, не образили, – відповіла Яна. – Просто шукав причину піти. Не хвилюйся, це навіть на краще. Хай іде.

Яна відчувала, що в Олега з’явилася інша жінка, але він завжди уникав розмови. Останнім часом його все стало дратувати і було відчуття, що думками він десь далеко. Він чіплявся по дрібницях, сердився і весь час обіцяв піти. Яні це вже так набридло, що вона навіть була рада, що в їхньому будинку нарешті настане спокій.

Олег справді пішов до іншої жінки, щиро вважаючи, що Яна сама винна, що він це зробити. А сам він, звісно, не винен. До того ж його нова обраниця жила в окремій квартирі без батьків. Оскільки в нього свого житла не було, а господарем бути хотілося, цей варіант був йому ідеальний.

Яна через деякий час знову вийшла заміж. Чоловік попався добрий, швидко порозумівся з родиною Яни. А шлюб із Олегом залишився у неї у спогадах як якесь непорозуміння.

Олег же, згодом, почав виховувати нову дружину. При кожній слушній нагоді він виставляв нову дружину невміхою, при цьому кажучи: “А ось моя колишня дружина…”, “А ось моя колишня теща…” “А ось у нашій родині було прийнято…”. І все йому було не так – то борщ недостатньо червоний, то взуття не на ту полицю поставили, то посуд не помили тим засобом. У нових відносинах він намагався вибудувати уклад колишньої сім’ї і ставив за приклад людей, які колись його діставали і від яких він пішов.

Віка, його нова дружина, намагалася м’яко натякнути, що їй неприємні ці порівняння, але Олег відповів:

– Ну, а що ти хотіла? Це два роки мого життя, я не можу так просто взяти та викреслити їх зі своєї пам’яті. Якщо ти хочеш, щоб ми з тобою не сварилися, ти маєш не ображатись, а прислухатись і зробити висновки. Ти ж розумна дівчинка, чи не так?

І “розумненька” дівчинка зі сльозами на очах згідно кивала головою. Ось тільки теща виявилася не такою вже “розумненькою”. До того ж квартира ця належала не Віці, як думав Олег, а її матері. Сама вона жила у будинку навпроти зі своїм третім чоловіком. Коли вона приходила до квартири, то дочка і зять піддавалися найсуворішій перевірці. Вона поводилася як повноправна господиня і завжди вичитувала їх за те, що їй не подобалося. Перечити матері Віка не хотіла, а Олег, на її чергове зауваження, сказав:

– Моя колишня теща ніколи не вказувала, що нам робити! Навпаки, завжди спитає, чим допомогти, що на вечерю приготувати.

– Мені до лампочки, що робила твоя колишня теща і як ти жив раніше! – зупинила його Анастасія Ігорівна. – У своєму будинку будеш говорити, а тут житимеш так, як я тобі скажу!

Олег здивувався, а Віка просила:

– Мамо, ну не треба.

– А що не треба? – уперла руки в боки Анастасія Ігорівна. – Якщо йому було там добре, що він тут робить? Що, думав дівчинку-наївну з квартирою знайшов? Знаю я вас таких хитромудрих. Не на ту натрапив! Я тобі покажу, як мене з колишньою тещею рівняти!

І вз’явши черевик запустила в зятя. Він ухилився, але тут же став за спину Віки. Анастасія Ігорівна посміхнуся і крізь зуби сказала:

– За спідницею ховаєшся.

Олег більше не став суперечити тещі, але життя з Вікою здавалося вже не таким райдужним. “Нажившись” у шлюбі з Вікою ще кілька місяців, Олег пішов до іншої. За старим сценарієм зробивши винною у всьому Віку та її матір.

Віка довго сумувала, але згодом у неї все налагодилося. Вона вийшла заміж за хорошого чоловіка, який припав до душі навіть її матері, і поїхала з ним із міста.

А Олег усе намагається влаштувати ть своє життя, вибираючи жінок з житлом, а ще краще і без тещ. Тільки надовго у стосунках не затримується. Діставали його всі.