Аліна вже дві години крутилася на кухні – готувала голубці й печеню. Раптом пролунав дзвінок у двері. На порозі з сумками в руках стояла її свекруха Ольга Миколаївна. – Ось, любі мої, – сказала свекруха. – Наготувала вам все, та ще й привезла! Їжте на здоров’я! Свекруха по-хазяйськи зайшла на кухню, дістала тарілки, налила з баночки борщ і поставила грітися в мікрохвильовку. Вона дістала хліб і ще й салат у пластиковому лотку. – Все, як ти звик, синку, їж! – усміхалася Ольга Миколаївна. Аліна так і застигла з кришкою від каструлі в руці

– Аліночко, а я допомогти приїхала, – сказала свекруха, переодягаючись у халатик, який вона взяла з собою.

Аліна розгублено відступила вглиб квартири під натиском Ольги Миколаївни. Здавалося, свекруха заповнила собою весь простір крихітного коридору. Чоловік Андрій ще спав. Годинник показував половину дев’ятої ранку. Був вихідний.

Аліна та Андрій – молодята. Рівно тиждень минув з їхнього весілля. Люди вони вже дорослі, обом по двадцять вісім років, закінчили інститут, працюють. На час медового місяця обоє взяли відпустку, щоб побути вдвох. Тільки поки що з цим все ніяк не виходило.

Мама Андрія, Ольга Миколаївна переживала за сина і дбала про нього. Дуже дбала. Жила вона сама. Точніше, до весілля вони жили з Андрієм, а потім, коли він привів Аліну знайомитися з матір’ю, при чому, Аліна їй надзвичайно сподобалася, то Ольга Миколаївна, усміхаючись, урочисто оголосила про те, що в неї є квартира, що дісталася їй у спадок від старшої сестри, яка стоїть порожня.

Колись вона її здавала, а потім вирішила, що досить, бо вона перетворилася на «Бог знає, що», зробила там ремонт і з того часу вона стояла закрита, чекала, поки Андрій одружиться. І вона буде рада, якщо молодята там оселяться.

При цих словах Андрій зніяковів і промовив щось про те, що давно хотів би там жити окремо, але…

Ольга Миколаївна зупинила сина і заявила, що недобре буде одному там кукувати!

Потрібен був хтось, хто б налагоджував там побут. А їй однієї на дві квартири не вийде хазяйнувати і тому добре, що Андрій жив з нею.

Але тепер! Тепер у нього з’явилася та, кому зі спокійною душею мати може передати дорогоцінного синочка!

– Я дуже рада, дівчинко моя, що син вибрав тебе нареченою! Дуже ти мені сподобалася, – усміхалася майбутня свекруха, дивлячись на Аліну, і витирала сльозу.

Чим так вона сподобалася мамі Андрія Аліна не дуже розуміла, але була рада, що у них з майбутньою свекрухою все так одразу залагодилося.

Через місяць вони з Андрієм побралися. Квартира була обставлена, і все, що потрібно, там було: кухня, холодильник, пральна машина, в кімнаті стояли ліжко, комод і телевізор.

Залишалося тільки перевезти деякі особисті речі, і Аліни, і Андрія, що вони й зробили.

Мама невпинно контролювала процес. Вона була дуже енергійною жінкою. Одного дня після роботи вона прибігла додому, приготувала їжу і помчала на допомогу молодим, взявши з собою їжу…

…В автобусі з банками, в які було налито борщ і багато чого ще, їхати було незручно.

– Але дві зупинки – це не так уже й багато,– вирішила Ольга Миколаївна і вирушила на допомогу.

– Ось, любі мої, – почала з порога свекруха. – Наготувала, все привезла, їжте на здоров’я!

Вона по-хазяйськи викладала з сумки обід.

Аліна дві години поралася на кухні, їй дуже хотілося приготувати печеню й голубці.

Вона старалася, залишалося зовсім трохи почекати, і вечеря була б готова.

Чоловік чекав вечерю, сидячи перед телевізором. Ішов третій день їхнього сімейного життя.

Вони разом сходили в магазин, купили продуктів, вирішили, що з них готувати.

Андрій навіть допоміг Аліні почистити цибулю та картоплю, а потім, коли Аліна сказала, що далі впорається сама, пішов дивитись телевізор.

Але тут пролунав дзвінок у двері. Приїхала Ольга Миколаївна. І все привезла…

Андрій спочатку здивувався, а потім зрадів. Він же ж неабияк зголоднів.

Свекруха пройшла на кухню, дістала тарілки, налила з баночки борщ і поставила грітися в мікрохвильовку. Вона дістала хліб та ще й салат у пластиковому лотку.

– Все, як ти звик, синку, їж, – усміхалася Ольга Миколаївна.

Аліна так і застигла з кришкою від каструлі в руці.

Вона дивилася на все це, роззявивши рота від подиву.

– А… Я… Ось тут… Печеня… Вона зараз буде готова, з хвилини на хвилину! – розгублено сказала вона.

– Нічого, дівчинко, – свекруха повернулась до неї, відволікаючись від розкладання перед сином продуктів.

– Потім поїсте, завтра! Я ж знаю, як тяжко спочатку. Ось допомогти вирішила.

До Аліниних печені та голубців справа не дійшла. У «бездонній» сумці свекрухи виявилося стільки їжі, що Андрій добряче поїв двічі за вечір, та ще й на завтра залишилося.

– І як вона тільки доперла це все? – дивувалася Аліна і ковтала сльози.

Було дуже прикро. Так, вдома вона не завжди готувала. Жила вона з батьками і найчастіше готувала мама. А вона допомагала. І тут, нарешті, Аліна вирішила, що настав час братися за справу. Можливо, це було довго. Але Андрій… Він не підтримав її. Хоча що він міг зробити? Та й свекруха нічим не образила її. Вона ж, начебто, із по–доброму…

Аліна сама їла свої страви. А потім Ольга Миколаївна привезла ще. І у вихідний вона з’явилася, зрання, бажаючи допомогти молодим із прибиранням.

– Я тільки вчора мила підлогу, Ольго Миколаївно, – розгублено сказала Аліна.

Вона вискочила з ліжка, почувши дзвінок, ледь встигнувши накинути халат.

Андрій солодко спав. Не відчиняти двері не можна було. Ольга Миколаївна мала свої ключі і вона, коли одного разу на тижні вони не почули дзвінок, просто скористалася ними.

І зовсім не зніяковіла, побачивши Аліну й Андрія у спальні. Добре що двері були зачинені, вони почули шум у коридорі, і Аліна встигла накинути на себе ковдру.

– Сьогодні я вимию як слід. Дивись, сліди полишались від миючого. Треба інший засіб використовувати. Не журись, дівчинко. Я тебе навчу, – говорила Ольга Миколаївна і наливала воду в миску.

– А дітки коли будуть, то ще чистіше підлогу треба буде мити. Вони ж увесь час по підлозі повзають, – повчально говорила свекруха.

Все це дуже дратувало. Проте факт залишався фактом – ця квартира належала свекрусі. І вона могла будь–якої миті з’являтися там. Мала повне право. Так твердила собі Аліна, свідомо розуміючи, що ні до чого хорошого все це не призведе.

Однак Андрій зовсім не бентежився від раптових візитів матері і, схоже, незручностей вони йому не робили.

– Я не можу її виставити. Аліно, я все розумію, але оренда якось знаєш, не варіант. Гроші платити… Є своя квартира, жити б та й радіти!

– Не радію я. Зовсім, – зупинила його Аліна.

Чесно кажучи, Андрій не водразу зрозумів, що не влаштовує Аліну.

– Жіночі проблеми, – думав він. – Як у них все складно.

А потім Аліна таки змогла донести до чоловіка, що їй неприємний такий стан речей. І візити свекрухи дратують, і допомога її теж. Аліна пропонувала виїхати звідси і винаймати квартиру. І бажано подалі від Ольги Миколаївни.

– Вибач, але інакше справа може дійти до розлучення, – заявила дружина.

Андрій почухав потилицю і замислився. Мати, як і раніше, приїжджала майже щодня. Вона готувала, прибирала, мила посуд. Нічого поганого ніби ж. Але, дивлячись на засмучену Аліну, він обіцяв подумати …

Думав він довго. Побачивши, що від чоловіка допомога не очікується, Аліна вирішила діяти хитрістю…

…– Ольго Миколаївно! Я така рада, що і у вас відпустка нарешті настала! – Аліна розмовляла зі свекрухою по телефону. – Привезіть, будь ласка, завтра вранці млинці з м’ясом для Андрія, а мені з сиром. А ще котлеток на обід. І борщ. Все ж таки так смачно, як у вас, у мене не виходить… Нам так пощастило, що ви у нас така чудова! Спасибі вам велике! Ой, мало не забула, Андрій просить ще салат. Він же ж звик. У мене не так виходить, видно я нарізаю овочі по–іншому, а у вас, ну, дивовижно просто, як смачно! Цілую, обіймаю, вас. Чекаємо!

Аліна поклала телефон на тумбочку і, посміхаючись, лягла на подушку.

– Добре як! – думала вона, солодко потягуючись. – Нічого не треба готувати. Все принесуть. Прибирати теж не треба! Краса…

– Андрію! Це що таке?! Так не піде. Поговори з Аліною. Я не дівчинка, бігати з сумками. Усьому є межа, – Ольга Миколаївна одразу передзвонила синові.

Андрій ішов вулицею. Він ходив у магазин і якраз повертався додому. Стоячи біля під’їзду, він усміхаючись вислуховував мамині претензії.

– Аліна розслабилася прямо. Я її не впізнаю! Була дівчинка хороша, а тепер знахабніла. Ти вже поясни їй, що в мене є й свої клопоти, окрім того, щоб допомагати невмілим новоспеченим дружинам. Млинці їй! З сиром! Нехай сама готує! Казна що!

Мати кинула слухавку.

Андрій поклав телефон у кишеню, дістав ключ і відкрив двері під’їзду.

– Ну, Алінко, ну хитрюга! – тихенько промовляв він, усміхаючись.

– От же ж! – нарікала Ольга Миколаївна, через місяць, під час телефонної розмови з сином. – Тут калюжі, там калюжі. Диван погриз, штору пожував… Продавець обіцяв, що собачка слухняна і проблем із нею не буде… Ну і що робити? Хоча сама я в це вплуталася, кого звинувачувати тепер…

Свекруха зателефонувала і заявила, що завела собі цуценя. У тому, що їй було дуже самотньо без сина, і вона не знала, куди себе подіти, вона нікому не зізнавалася. Але «обслуговувати» молоду сім’ю більше не хотіла і тому почала думати, чим себе зайняти. Ось і вигадала.

– Молодець, мамо, – відповів Андрій. – З собачкою весело! Тобі сумувати ніколи.

– А хто каже, що я сумую? – заперечила мати. – Дивись, Алінку там не ображай, вона хороша. Приїду перевірю!

Ольга Миколаївна засміялася, і, почувши тишу в слухавці, бо Андрій приголомшено замовк, додала:

– Не бійся, пожартувала я! Треба ви мені! У мене тепер є чим зайнятися!

Андрій полегшено видихнув і, посміхнувшись, обійняв дружину, яка була поруч і чула розмову.

Аліна усміхнулася у відповідь і притулилася до чоловіка. У них тепер все добре…