Ліда відкрила двері своїм ключем, зайшла в коридор, почепила плащ на вішалку і зняла взуття. – Нарешті я вдома! – вимовила вона вголос і дістала з шафки свої пухнасті капці. Покотивши за собою валізу на коліщатках, вона пройшла до спальні. Швидко переодягнувшись Ліда вирушила на кухню. Там був повний порядок, втім, як і завжди. У раковині немає брудного посуду, на столі жодної хлібної крихти. Ліда так привчила свого чоловіка та сина, і вони звикли дотримуватися у всьому порядку. – Треба щось перекусити! – вирішила вона. Ліда відкрила холодильник, заглянула всередину і застигла від побаченого

Зачинивши двері на ключ, Ліда почепила плащ у коридорі на вішалку і зняла взуття.

-Нарешті я вдома! – вимовила вона вголос і дістала з шафки свої пухнасті капці. – Ух! Яке щастя опинитися у зручному м’якому взутті після туфель на високих підборах.

Покотивши за собою валізу на коліщатках, вона пройшла до спальні. У кімнаті панувала напівтемрява. Розсунувши штори, вона впустила світло. Насамперед треба прийняти душ. Після двох ночей, проведених у поїзді, Ліда почувала себе трохи виснаженою.

Пройшовши у ванну, вона ввімкнула гарячу воду. До приходу чоловіка з роботи треба встигнути прийняти ванну та приготувати вечерю.

Швидко змінивши постільну білизну, вирушила у ванну кімнату. Роздяглася і ввімкнула пральну машину, куди попередньо засунула постільну білизну та дещо з одягу. Все це вона робила звично та швидко. Вона любила у всьому порядок.

Ванна, наповнена теплою водою з білою пухнастою піною, вже чекала на неї. Ліда опустилася у воду і з насолодою заплющила очі.

Полежавши близько півгодини, ополоснулася прохолодною водою і потяглася за банним халатом. Зав’язуючи пояс, вона відчула якийсь дискомфорт. Щось тут було не так. Але що? Ліда принюхалася. Вона вловила ледь помітний запах чужих парфумів, що йшов від халату. Понюхавши ще раз, вона кинула його в кошик для брудної білизни і, загорнувшись у рушник, пройшла до спальні.

Витираючи волосся, вона почала розмірковувати. Що це могло означати? Чоловік зрадив їй? Такий варіант вона навіть не розглядає. З самого початку їхнього спільного життя все ґрунтувалося на довірі. Влаштовувати сцени ревнощів не в її правилах, і вона не стежитеме за чоловіком, щоб викрити його в невірності. Та й сам Андрій ніколи не давав їй приводу для ревнощів. Що сталося тепер? Її не було вдома десять днів. Потрібно взяти себе в руки і все спокійно обміркувати.

І раніше, бувало, вона ненадовго виїжджала у відрядження, але й тоді вона знала, що при поверненні її чекатиме люблячий чоловік. А зараз? Він знайшов собі коханку? Ні, тут щось не в’яжеться. Вона б одразу помітила це. Андрій би обов’язково чимось видав себе!

Одягнувшись у улюблений домашній костюм, вона вирушила на кухню. Там був повний порядок, втім, як і завжди. У раковині немає брудного посуду, на столі жодної хлібної крихти. Ліда завжди просила такої чистоти від чоловіка та сина, і вони звикли дотримуватися у всьому порядку.

Відкривши холодильник, вона здивувалася-там лежали недоїдені страви, мабуть, після вчорашньої вечері. І ці страви були приготовлені не на швидку руку. Отже, той, хто їх готував, мав достатньо часу, і він нікуди не поспішав. Тут же стояла пляшка ігристого. Прочитавши назву, Ліда здивовано підняла брови. Ого! Ігристе було не з дешевих. У сушарці для посуду два чисті келихи.

Значить, приготування вечері відпадає. Ну що ж… Займаючись приготуванням їжі, вона могла б упорядкувати свої думки, ретельно обдумавши ситуацію, що склалася.

Через два місяці Ліді виповниться п’ятдесят сім років, хоч їй стільки ніхто не дає. Виглядає вона набагато молодше. І за тридцять п’ять років спільного життя з чоловіком вона вперше опинилася у такій ситуації. У ролі ревнивої дружини? Ні, вона поки що не була впевнена, що це ревнощі. Швидше, це було здивування.

Прибираючись у ванній кімнаті, вона взяла гребінець для волосся і виявила на ньому волосся. Довге темне волосся. Сама Ліда була білявкою. І почала вона фарбувати волосся в цей колір з того самого дня, як помітила у себе сивину. Вона пройшла до спальні і перевірила гребінець, що лежав на тумбочці. Той була чистою. І все інше лежало на своїх місцях. Стороння людина сюди не заходила, це було видно по пилу, що зібрався за час її відсутності на тумбочці. Обережно знявши волосся з гребінця, вона поклала його в невеликий пакетик і сховала в ящику.

Потім Ліда вирушила до зали і влаштувалася там на дивані. Світло вона вирішила не включати їй захотілося посидіти в темряві і трохи почекати. Чого? Сама не знала чого, але так було потрібно. Час може все розставити на свої місця.

З Андрієм вони були однокласниками. Навчалися з того самого дня, як він прийшов до них у дев’ятому класі. Злегка повненький хлопчина. Його посадили з Ганною, яка сиділа за третьою партою. Весь урок вона морщила носа, потім на перерві щось сказала йому. Хлопець знизав плечима:

-Ну добре.

Потім він пересів за останню парту.

Вчився Андрій добре. Слабкувато в нього було тільки з української мови, і з цього предмета у нього була єдина “четвірка”, всі інші оцінки були “п’ятірки”.

Ліда іноді ходила до школи з однокласником, якщо вдавалося зустрітися з ним дорогою. Вітя жив у сусідньому дворі та дружив з дівчиною, і ходили з нею до однієї школи.

Якось Ліда вийшла з дому в школу раніше. Погода була гарна і їй захотілося трохи прогулятися. Несподівано їй зустрівся Вітя, який теж вирішив вийти до школи раніше. Вони повільно йшли знайомою дорогою, розмовляючи на різні теми, коли наблизилися до продуктового магазину. Зненацька Вітя взяв Ліду за руку.

-Стій! Дивись, Андрій!

Повернувшись туди, куди показував Вітя, Ліда побачила Андрія, котрий розвантажував машину з іншими хлопцями. Через якийсь час він зупинився і глянув на годинник.

-Мені час у школу. Я пішов перевдягатися, – сказав він.

Своїх однокласників він не бачив. Він увійшов до магазину і незабаром з’явився вже переодягнений.

-Бачила?- запитав Вітя. -Молодець, хлопець.

Здивовані Ліда та Вітя йшли за Андрієм до школи на значній відстані. Гукати його вони не стали.

Під час обіду вони сіли в їдальні з хлопцем за стіл і розмовляли. Андрій розповів, що підробляти вантажником став нещодавно, його ніде не брали. Батька не має, мати працює на двох роботах. Але ж у нього ще є й молодший братик. Працює він вранці та ввечері по кілька годин. Після школи буває вдома. Допомагає братові робити уроки, готує їжу, займається прибиранням.

Ліда подивилася на Андрія з неприхованою повагою. Не кожен здатний на таке, добре вчитися і при цьому працювати простим вантажником. Адже якщо дізнаються про це у школі, засміють.

До десятого класу Андрій прийшов без зайвих кілограмів і підтягнутим. Він був на голову вище за інших однокласників. Більше жартувати з нього ніхто не ризикував.

На одному із шкільних вечорів Андрій запросив Ліду на повільний танець. Після вечора він провів її додому. Довго стояли вони тоді біля її під’їзду, не наважуючись розлучитися. Тоді ж і виникла між ними іскра першого кохання, яке не згасло й досі. Принаймні, так думала Ліда.

Вже стемніло. Погляд перевівся на годинник. Чоловік мав вже давно прийти з роботи додому, але його ще не було.

Ось так. Хотіла зробити чоловікові сюрприз та приїхала додому на два дні раніше. У результаті сюрприз підготували їй.

У них з Андрієм був дорослий син, який влаштувався у Львові після закінчення інституту. Він був дуже уважним до батьків, часто дзвонив до них. З матір’ю він мав теплі стосунки. Вранці та перед сном він завжди надсилав їй короткі повідомлення з побажаннями доброго ранку та на добраніч. Завжди цікавився її самопочуттям. Але це тривало доти, доки в нього не з’явилася дівчина. Після писати він став рідшим. Ліда не ображалася на нього. Вона знала, що син має багато роботи, крім цього ще додалася і передвесільна метушня.

Після від’їзду сина вони із чоловіком жили вдвох у трикімнатній квартирі. Може, зателефонувати до сина? Поговорити з ним про його справи, абстрагуватися. Ні, не варто. Він одразу здогадається з її голосу, що вона чимось схвильована.

Ліда взяла телефон до рук і довго роздумувала. Зателефонувати до чоловіка? Уся ця ситуація здавалася їй дуже дивною. З одного боку, вона думала про те, що, дізнавшись, що вона вдома, Андрій може змінити тактику, і вона не зможе зловити його на гарячому. А з іншого боку, вона завжди була впевнена у своєму чоловікові, котрого дуже любила і якому довіряла. І ці підозри здавалися несправедливими щодо нього. Що ж тоді робити?

У дверях клацнув замок. Нарешті! Ліда напружилася. Хто ж зараз увійде?

Було чути кроки двох людей. На душі стало хвилююче. Невже вона так погано знала Андрія, що живе з ним стільки років? Ні, це навіть не кроки. Якесь човгання. Почулися вигуки, метушня, звуки поцілунків, звуки, що говорять про пристрасть. Світло не включали, і Ліда почула шурхіт одягу, що впав на підлогу. Пошепки вимовлялися якісь слова, короткі вирази. Пара, цілуючись на ходу, зникла не в спальні, а чомусь у кімнаті сина, і незабаром звідти почали долинати якісь звуки. Ось чому в спальні не було жодних слідів! Все розраховане, щоб вона не здогадалася. Боже мій! Яка ж вона наївна!

Ліда встала. Вона попрямувала до кімнати, куди давно не заходила, і доторкнулася до ручки дверей, але відчинити не наважувалася. Їй уперше стало важко, вперше за тридцять п’ять років спільного життя. Там справді її Андрій. І він із іншою жінкою. Може, їй прямо зараз зібрати свої речі та піти? Як вона зможе пережити все це? Ліда стримувала емоції, що вирували всередині. Образа разом із сльозами рвалася назовні. Сьогодні все з’ясується.

Зробивши зусилля, вона смикнула ручку і ввійшла. Світло в кімнаті не світилося, але за допомогою вуличних ліхтарів у кімнаті можна було щось розрізнити. На розкладеному дивані під ковдрою копошилися пара. Тремтячою рукою Ліда повернула вимикач. Відразу після цього з-під ковдри з’явилося знайоме обличчя з скуйовдженим волоссям, і почувся здивований чоловічий голос:

-Мамо?! Ти приїхала?

***

Минула майже година. Нарешті попереду з’явилася їхня вулиця. Приїхали. Заплативши таксисту, Ліда зітхнула з полегшенням та швидкими кроками попрямувала до металевої хвіртки, за якою в невеликому одноповерховому будинку світилося світло. В одній руці вона мала пакет з продуктами, а в другій вона тримала коробку з тортом, який так любить її чоловік.

Відчинивши двері, вона увійшла до кімнати і побачила найдорожчу людину, яку, як їй здалося кілька годин тому, вона вже втратила назавжди. Зручно вмостившись на дивані, чоловік читав книгу. У каміні потріскували дрова. У будинку було тепло і затишно, адже тут була її кохана людина, не порівнянна ні з ким. Її чоловік. Єдиний у своєму роді.

Почувши скрип дверей, Андрій повернув голову і схопився з подиву:

-Кохана! Але як? Ти ж казала, що за два дні приїдеш?

За кілька хвилин вони сиділи на кухні та пили чай. Від чоловіка Ліда дізналася, що дівчині сина по роботі довелося приїхати у Вінницю. Вирішивши познайомити наречену з батьками, син зголосився супроводжувати її. Матір вони чекали за два дні. У п’ятницю, не заїжджаючи додому, Андрій одразу після роботи поїхав на дачу, щоб перевірити стан опалювальної системи до зимового періоду.

Ліда у свою чергу розповіла, що не стала обмежувати молодих, і, дізнавшись, що чоловік на дачі, одразу зібралася і виїхала на таксі, попередньо зазирнувши до найближчого до будинку магазину. На роботі їй потрібно бути у понеділок, тож два дні вони зможуть провести разом.

Потім, лежачи в ліжку, Ліда вже пригорнулася до чоловіка і сказала:

-Мені тебе не вистачало, коли я була у від’їзді. Я дуже сумувала. Думала про тебе щодня, щогодини. Андрію, знаєш, за стільки років я сьогодні вперше захвилювалася.

– Через що, кохана?

– А якби в кімнаті сина опинився ти? Мені на мить стало дуже важко. Адже це було б кінцем мого життя. Я б, мабуть, не пережила цього.

-Перестань, кохана. Адже ти знаєш, що я однолюб. І для мене в цьому світі існує лише одна жінка, і вона лежить зараз поряд зі мною.

Андрій поцілував дружину в плече. Йому було приємно чути від неї ці слова.

Вихідні дні пролетіли непомітно. У неділю ввечері вони поверталися із дачі додому. Ліда знову пригадала хвилювання, випробувані нею того злощасного дня і, посміхнувшись, подивилася на чоловіка, який вів машину. Андрій узяв її руку і поцілував тонкі та ніжні пальці.

-Ти знов ворушиш минуле?

-Так. Кадри з одного минулого дня настирливо лізуть мені в голову і досі стоять перед очима. Ти не повіриш, я була на межі. Більше я ніколи не робитиму сюрпризи. Я хотіла зробити тобі сюрприз, син вирішив зробити сюрприз мені. І це могло погано закінчитися.

-Все добре. Заспокойся, кохана. Забудь це, як поганий сон, – ласкаво посміхаючись, промовив чоловік.

Якщо у душі двох людей (вже дорослих людей, за плечима яких залишилося понад тридцять спільно прожитих років) досі живуть один до одного трепетні почуття, то ці почуття мають бути саме такими, щирими та світлими.