Ліза складала свої речі у валізу. Її чоловік Руслан був на роботі. Коштовності й шикарний одяг, які чоловік їй дарував, Ліза не взяла. Вона склала тільки найнеобхідніше і пішла до батьків… Увечері Руслан місця собі не знаходив! Він одразу ж приїхав до батьків Лізи. – Кажіть, де моя дружина?! – почав він з порога. – Та заспокойся ти, Руслане, – спокійно сказав батько Лізи. – Роби, що хочеш, але вона наша дочка. А ти таке виробляєш. Ліза житиме в нас! – Та що ж я такого зробив?! – Руслан стояв на порозі, не розуміючи, що відбувається

Ліза була у батьків єдина донька, але не балувана.

Їхня родина була цілком звичайна. Батько з матір’ю працювали. Жили вони на зарплату.

Донька не вимагала з батьків чогось неймовірного. Навчалася у школі, як і всі. Симпатична дівчинка добра й поступлива…

Їхня рідня ніколи не була багатою, правда батько любив розповідати, що його дід був працьовитим і заможним.

– Мій дід Сидір, – казав він. – Мав свій млин у селі, кілька коней і навіть наймав працівників. Але потім за одну ніч у нього забрали все… Тоді давно, ще в часи, як колгоспи починалися…

…Коли Ліза закінчувала школу, то раптом дуже закохалася! Та не в свого однолітка, а на кілька років старшого за неї молодика.

Руслан був місцевим. Колись давно його батьки переїхали сюди з міста, а він уже народився тут.

Руслану було двадцять чотири роки. Він уже має свій бізнес – невеликий магазин з продажу будівельних матеріалів.

Звісно, не без допомоги батька він так рано вже стояв міцно на ногах.

Батько Руслана займався бізнесом давно і успішно. Сина він навчав у питаннях щодо ведення бізнесу, і після інституту той почав працювати на себе.

– Сину, твоє завдання примножувати свій бізнес, і знай, що це не так просто. Ти маєш завжди тримати руку «на пульсі». А найголовніше не довіряй нікому у бізнесі! Контролюй усе сам, і буде в тебе все гаразд…

Руслан і сам був заповзятливим молодиком. Була в ньому така жилка. Тому він швидко налагодив справи.

А тепер йому треба було знайти хорошу дівчину й одружитися. Він вже хотів свою сімʼю…

…Якось Руслан з вікна своєї машини побачив Лізу, вона йшла з подружками зі школи, весело говорячи про щось і голосно сміючись.

Він мимоволі замилувався дівчиною з яскравим румʼянцем на щоках та ямочкою на підборідді.

Провівши її додому, не виходячи зі своєї машини, він дізнався, де вона живе. А наступного дня зустрів її неподалік від школи і підійшов з букетом квітів.

Ліза від несподіванки ахнула, відступила вбік, але Руслан, притримавши її під лікоть і з чарівною усмішкою, сказав:

– Доброго дня, дівчино! Мене звуть Руслан, а ти начебто Ліза? Я чув, що подруги до тебе зверталися так.

– Добрий день. Так, моє ім’я Ліза, а що таке? – серйозно запитала вона.

– А давай я тебе підвезу додому. Я навіть знаю, де ти живеш, – весело сказав він.

– Ой, ні, не треба. У мене строгі батьки і не дозволяють мені сідати в машини до незнайомих чоловіків, – відповіла вона злякано.

– Лізо, я тобі нічого поганого не зроблю! Справа в тому, що ти мені сподобалася з першого погляду! І тепер я постійно думаю тільки про тебе…

– Ні, Руслане, в машину до тебе я не сяду, дякую, – сказала Ліза і попрямувала до подружок, які чекали її неподалік.

Руслан закохався не на жарт. Він вирішив піти іншим шляхом. Через два дні ближче до вечора він пішов у гості до батьків Лізи з квітами.

Ліза розповіла матері про нього, а та її застерегла:

– Не треба, дочко, з ним звʼязуватися. Тим більше він уже дорослий, а ти ще не закінчила школу, і треба далі вчитися та здобувати професію.

І раптом Руслан прийшов до них додому. Батьки трохи розгубилися, але він дуже чемно привітався і вручивши матері квіти, сказав:

– Ви вибачте мені, що я без попередження, але мені дуже подобається ваша донька. Побачивши Лізу вперше, я закохався. Будь ласка, не забороняйте нам спілкуватися. Я нічого поганого їй не зроблю, обіцяю, і не обману її.

Він поводився пристойно і ввічливо, з повагою, тому батьки вирішили, що не будуть проти їхніх зустрічей.

Руслан приїжджав до них увечері, запрошував Лізу на прогулянку, вони гуляли, ходили в кіно.

Хлопець доглядав Лізу красиво, часто дарував квіти та невеликі подарунки, бо заробляв сам, і міг собі це дозволити.

З батьками Лізи він порозумівся швидко, завдяки своїй вихованості і природній чарівністі.

Як тільки Ліза закінчила школу, склала останній іспит, Руслан запропонував їй вийти за нього заміж.

Усі розгубилися, і Ліза, і батьки.

– Я прийшов просити руки вашої дочки! – діловито заявив з порога Руслан.

– Але Лізі треба вчитися далі, треба здобути вищу освіту! – пробурмотіла мати.

– А ви не хвилюйтеся, шановні батьки, я все беру на себе! Я допоможу їй вступити в інститут, в який вона схоче, і оплачу її навчання. Ліза ні в чому не потребуватиме! – впевнено і твердо пообіцяв Руслан.

Того вечора вони не дали відповіді Руслану, вирішивши все обговорити.

Хоча Ліза вже згодна була вийти за нього заміж, та й батьки ставилися до нього також з повагою.

На сімейній раді вирішили:

– З людиною, яка твердо стоїть на ногах, добре заробляє, Лізі легше житиметься, – сказала мати.

– Так, я теж такої думки, – підтримав її батько. – Тим більше він ставиться шанобливо до нас і доньки. Він навіть дає обіцянку допомогти їй вивчитися в інституті. До того ж, коли живеш у достатку, можна уникнути купи побутових проблем. Видно, що Руслан любить нашу дочку….

…Відгриміло шикарне весілля. Батько Руслана, та й він сам, майже всі витрати взяли на себе.

Батьки Лізи витратились трошки.

Руслан подарував нареченій машину, каблучку з діамантами, та ще й кольє!

Батьки Лізи такої розкоші в житті не бачили, не кажучи вже про наречену!

Матір Лізи дуже раділа за доньку:

– Хай хоч дочка наша поживе в розкоші! Я про таку машину навіть не мріяла! Ось виявляється, яке буває щастя…

Ліза з Русланом жили дуже добре, вже кілька разів їздили відпочивати за кордон.

Руслан дотримав свого слова – Ліза вступила в інститут, правда на заочне.

Чоловік оплачував навчання, купував їй дорогі вбрання та прикраси.

Ліза відчувала себе найщасливішою жінкою в світі. Чоловік її всюди супроводжував…

…Минав час, все в них було добре. Тільки дитину поки що Ліза не народила – хотілося спершу закінчити навчання.

Але було одне «але»… Дуже вже ревнивим виявився чоловік…

Таким ревнивим, що навіть не відпускав Лізу до батьків одну!

Ревнував не тільки до малознайомих, а й до своїх родичів! Працювати їй не дозволяв…

– Я добре заробляю! У нас з тобою все добре, Лізо, і про ніяку роботу я не хочу нічого чути! Тобі не вистачає грошей, чи ще чогось? Так скажи і все в тебе буде! – казав Руслан, якщо вона намагалася поговорити з ним про її роботу.

Подруг у Лізи тепер не було. Руслан заборонив спілкуватися з ними. І сиділа Ліза днями одна вдома.

Згодом матері стало шкода доньку.

– Невже ми помилилися? – все думала вона.

– Наша донька за цей час стільки цікавого побачила, скільки ми з тобою за двадцять із лишком років не бачили, – говорила мати Лізи чоловікові. – У неї яскраве та насичене життя з Русланом. Але коли тобі ні з ким про це поговорити, ні з ким поділитися радістю та враженнями, хіба це життя?

Батько погоджувався з дружиною, мовчав. Він ставав все сумнішим і сумнішим. Начебто дочка живе і ні в чому не потребує, а от тільки вони її рідко бачать, лише зідзвонюються.

Ліза часто почала скаржитися на самотність, плакала…

– Мамо, ну чого варте моє таке розкішне життя? Спілкуватися з подругами мені заборонено, а мені хочеться поділитися та розповісти, де я була, що бачила.

А Руслан з часом ставав ще ревнивішим. Одного разу, коли Ліза вирішила наполягти на своєму, то дуже потім пошкодувала.

– Руслане, я більше не можу сидіти вдома сама! Я шукатиму роботу, мені хочеться спілкуватися з колегами! Або візьми мене у свій бізнес, я допомагатиму!

– Ще чого?! Що скажуть мої знайомі? Бракувало ще, що моя дружина піде працювати. Я сказав, сидітимеш вдома! Я тебе всім забезпечую. Ну, чого тобі не вистачає?

– Спілкування, мені нудно, – відповіла Ліза.

– Спілкування із чужими мужиками?!

– Ну, чому обов’язково з мужиками? З подругами.

– Знаю я цих подруг…

– Руслане, чому ти такої думки про всіх жінок? Я не збираюся тобі зраджувати.

– Все, на цьому крапка. І розмов на цю тему ми з тобою більше не матимемо. Сидітимеш удома, займатимешся господарством. І час би вже нам дитину народити. А якщо ти надумаєш вийти одна з хати, то нарікай на себе, – сказав різко і впевнено чоловік.

Ліза вже й сама не рада була життю у золотій клітці. Вона зрозуміла, пройшовши цей шлях, що гроші у житті не головне.

І ніби чоловік її не ображав, але вона себе не відчувала щасливою, а навпаки.

Вона заздрила своїм подругам, які працювали, спілкувалися, веселилися, нехай у них не завжди вистачало грошей, але вони вільні.

І прийшло рішення до Лізи важке, але остаточне.

– Мамо, я з Русланом розлучаюся. Не хочу більше жити так. Мені важко й самотньо. Нема більше сил терпіти це.

Мати давно вже передбачала таке і часто думала про це, але мовчала і дочці нічого не говорила.

Звичайно, вона не стала відмовляти її від цього кроку. Вона знала, що зять ніколи не зміниться, як не старайся. Він удома не сидить, працює, спілкується, із друзями сидить у кафе, а дружині не можна…

…Коли чоловік був на роботі, Ліза зібрала свою валізу. Коштовності та шикарний одяг жінка не взяла.

Вона взяла тільки найнеобхідніше і пішла до батьків…

…Увечері Руслан місця собі не знаходив. Він одразу ж приїхав до батьків Лізи.

– Де моя дружина?! – почав він з порога. – Ліза – моя законна дружина! Кажіть де вона!

– Та заспокойся ти, Руслане, – сказав батько. – Роби, що хочеш, але вона наша дочка, а ти забороняєш їй відвідувати нас. Ліза житиме в нас і подасть на розлучення!

– Якщо вона подасть на розлучення, я влаштую їй таке життя, що їй ніхто не позаздрить. Вона ніде не знайде роботи, і сидітиме у вас вдома. У мене все під контролем, так що Ліза, чуєш мене, краще поїхали додому! – грізно заявив він.

Руслан стояв на порозі і не розумів, що відбувається.

Ліза не вийшла з кімнати, Руслан розвернувся й пішов, гримнувши дверима.

Йому гордому чоловікові, який звик все вимірювати грошима, було не зрозуміло, як це можна втекти від багатства?

Розлучення пройшло бурхливо і важко, але їх розлучили, хоч і не з першого разу.

– Чого тобі не вистачало?! – запитував Руслан. – Я оплатив твоє навчання, одягаю тебе шикарно, купую коштовності й подарунки. Що тобі ще потрібно? Інша щаслива була б!

А він і справді не міг зрозуміти, чому пішла від нього дружина. У неї все було. І коли Ліза йому відповіла:

– Знаєш Руслан, не в грошах щастя, я це зрозуміла.

То він щиро здивувався:

– А в чому ж, як не в грошах?!

Ліза зрозуміла, з ним більше нема про що розмовляти. Ну як йому пояснити, що для щастя насамперед потрібне порозуміння, кохання та повага, а не кількість грошей.

Так, добробут сім’ї теж важливий, але не такою ціною, коли чоловікові дозволяється все, а дружина має сидіти вдома.

І незважаючи на те, що після розлучення Лізі дійсно довелося зустрітися з деякими труднощами, її очі нарешті засяяли.

Вона вирішила поїхати до своєї тітки, яка жила біля моря, і почати життя з чистого аркуша.

Вона ж іще зовсім молода і вродлива! Все в неї попереду – і любов, і щастя, й порозуміння…