Ніна переїхала з міста в село. Її бабусі не стало рік тому і жінка оселилася в хаті старенької. Ніна зробила генеральне прибирання в будинку. Залишалося ще прибрати бурʼяни на городі. Ніна вирішила почати з грядки, де раніше в бабусі росла морква. Обробивши половину грядки, жінка сіла на лавку, щоб перепочити і раптом її увагу привернув сусідський будинок… Ніна знала, що колись там жила баба Валя, покійна подруга її бабусі. Потім кілька років будинок стояв покинутим, а зараз… Ніна глянула на сусідське подвірʼя й оторопіла від побаченого

Ніна стояла на ґанку свого будинку, дивилася на некопаний, занедбаний город і гірко зітхала про свою нещасну долю.

Ще два роки тому своїм життям Ніна була цілком задоволена і ніколи не думала, що може статися те, що сталося.

А вийшло так, що чоловік Ніни Олег, її кинув, при чому кинув нахабно й безсовісно.

І нічого не віщувало біди, а тут на тобі:

– Іду, покохав іншу…

Ніна спочатку плакала, вмовляла чоловіка не йти, але ніякі її вмовляння успіхом не закінчилися.

Олег гримнув дверима і пішов геть…

Все б нічого, тільки квартира де жили Ніна з Олегом була орендована і платив за неї Олег.

Сама Ніна все заміжжя не працювала, жила під крилом чоловіка і займалася хатніми справами. Про погане їй ніколи не думалося, тому коли Олег пішов, Ніна залишилася, як то кажуть, ні з чим.

Залишок місяця вона протягнула, але згодом довелося виїжджати. Хазяйка квартири неплатоспроможну клієнтку терпіти не збиралася і Ніна, зібравши речі, поїхала.

Шукати щось інше не було сенсу, тому не залишалося нічого іншого, як їхати у село, де в Ніни був досить хороший будиночок, що залишився їй у спадок від бабусі, якої не стало рік тому.

Перші два дні, після приїзду в село, Ніна тільки плакала і жаліла себе, але потім взяла себе в руки і стала наводити лад у хаті.

Це далося їй неважко, але ось з подвірʼям та городом впоратися ніяк не вдавалося.

Спочатку, Ніна хотіла вдати, що цього самого городу в неї зовсім немає, але совість перемогла.

Ніна згадала свою бабусю, у якої завжди все було акуратно і чистенько, незважаючи на її вік.

Ніна уявила собі докірливий погляд бабусі, глибоко зітхнула, одягла робочі рукавички і вирушила на город прибирати бур’яни…

Давалося їй це важко.

У результаті, добряче втомившись, Ніна вирішила, що з неї досить і пішла додому плакати і шкодувати себе.

Три дні на город Ніна не виходила, але дивитися на занедбану землю ставало все важче і важче.

Звичайно можна було найняти якогось місцевого гульвісу і він би переміг усі ці нещасні бур’яни, але грошей залишалося зовсім небагато, а жити якось було треба, тому Ніна досхочу наплакавшись знову вийшла на город.

Наново оглянувши масштаби роботи, Ніна вирішила почати з грядки, де раніше у бабусі росла морква.

Якось обробивши половину грядки, вона сіла на лавку, що стояла тут же, щоб перепочити і тут раптом її увагу привернув сусідський город.

Ніна пам’ятала, що колись давно там жила баба Валя, подруга її бабусі, але її не стало ще раніше від бабусі Ніни.

Потім кілька років будинок стояв покинутим, а того року коли не стало бабусі, будинок раптом знайшов мешканця.

Тоді Ніна не звернула на нього жодної уваги, було їй зовсім не до нього.

А сьогодні вона несподівано зрозуміла, що за її відсутності в селі сусідський будинок змінився до невпізнання!

Город і двір були вичищені, вікна пофарбовані в яскраво-блакитний колір, та й сам будинок явно змінився.

Видно було навіть клумби з різнокольоровими квітами і якісь смішні садові фігурки, зроблені явно своїми руками.

Ніна побачивши таку красу, важко зітхнула.

– Ось де господиню одразу видно! Ох, не те що я… Недолуга…

Але Ніна не встигла додумати свою думку, як несподівано побачила господаря сусідського двору.

Ним виявився чоловік середніх років, який дуже вправно діставав відро води з колодязя.

Ніна нишком спостерігала за чоловіком весь день і бачила, як той порається не тільки на подвірʼї, а й на городі. При цьому ніяких жінок вона не помітила…

Увечері цікавість переборола Ніну і вона вирушила в гості до ще однієї своєї сусідки для того, щоб дізнатися щось про сусіда.

Як виявилося Микола, сусід Ніни, жив один і саме він привів будинок у той стан, в якому він був зараз.

Навіть квіти Микола посадив сам і окрім цього він працював на місцевій фермі.

Після цієї інформації Ніні стало дуже соромно.

Соромно за свою безпорадність, за те, що поводилася отак недолуго.

Вранці, як трохи встало сонце, Ніна вийшла на город.

До обіду половина городу була вичищена, а Ніна втомлена, але задоволена варила суп зі щавлю, за рецептом своєї покійної бабусі.

…Через кілька місяців Ніну було не впізнати, а її двір і поготів!

Виходячи тепер на ґанок будинку, Ніна раділа тому, що бачила, а на душі в неї було радісно й спокійно.

Тепер їй більше не хотілося назад у місто, вона нарешті відчула себе вдома. Там, де їй було добре і затишно…

Ніна влаштувалася на роботу в місцевий садочок і робота їй дуже подобалася.

А от з Миколою Ніна спочатку подружилася. Він давав їй цінні поради щодо облаштування городу, а вона намагалася слухати його уважно і застосовувати всі його поради на практиці.

А потім сталося, мабуть, те, що й мало статися. Вони з Миколою покохали один одного і невдовзі одружилися!

А найголовніше, Ніна зрозуміла, що ніколи, у жодній ситуації не можна опускати руки!