Мар’яна сиділа сама на кухні і думала. Пів року пройшло, як вона розлучилася зі своїм чоловіком Романом. Але радості від волі чомусь не було… Раптом різко задзвонив телефон. Валя глянула на екран – колишній чоловік! – Мар’яно, привіт, вийди на хвилинку, – сказав Роман. Марʼяна накинула кофту і вийшла у двір. – Ну що там таке, Романе?! – запитала вона. – Знову мені байки розповідатимеш, що в тебе проблеми? – Ні, – сказав Роман. – Не буду. Я тобі тут дещо приніс… Він дістав з кишені якийсь згорток. Марʼяна розгорнула його, і аж присіла від несподіванки

– Взагалі-то, зараз прийнято після розлучення спілкуватися! Багато хто в гості один до одного ходить, навіть якщо у них уже хтось з’явився. Тим більше, у вас дитина! У тебе, до речі, ніхто ще не з’явився, га Мар’яно? – Євгенія відпила з чашки чай і розгорнула шоколадну цукерку.

На роботі перерва можна і побалакати.

– Женю, я з Романом не для того розлучалася, щоб створювати видимість пристойності. Ти ж знаєш, чому ми розлучилися? Це не мужик, а дитячий садок! Все в нього аби-як, все легко! Музику в будинку хтось увімкнув голосно, так каже поїхали до друзів, а Валю завеземо до бабусі й дідуся! На роботі його всерйоз ніхто не сприймає, завжди у нас грошей не вистачає. Ну і купа всього різного…

– Ну, тобі все це ніби подобалося? – Євгенія покрутила в руках другу цукерку, і поклала назад – досить, треба себе у формі тримати.

А то он Мар’яна була раніше худенька, а тепер он яка вимахала, ось і розлучилася… Хоча, може, у Романа інша пасія, а Мар’яна просто не в курсі…

– А Валя як відреагувала? Переживає? Хоча в неї зараз такий вік, їй нема ні до кого діла, мені здається, – зі знанням справи повідомила Євгенія, допила чай і постукала ідеально нафарбованим нігтем по чашці.

У Євгенії поки що не було дітей, та й чоловіка поки що не було. Але вона була впевнена, що набагато краще знається на чоловіках і сімейних питаннях, аніж Мар’яна.

Треба ж так, Мар’яна народила у вісімнадцять, і одружилися по коханню ж. Ромко порядний хлопець виявився. Стільки прожили разом, доньці Валі вже п’ятнадцять, а у Мар’яни розуму не вистачило чоловіка втримати.

Розповніла, вся в турботах, бурчить, ніби їй не тридцять три, а п’ятдесят. Щастить же ж таким наївним. Роман хлопець нормальний, мужиків взагалі тримати треба в покорі, ось Євгенія б із ним впоралася, може й спробувати?

Подумаєш, що Роман мало заробляє, так у нього ж батько великий начальник. Мар’яна просто безглузда, відмовилася від допомоги свекра, вважала, що треба бути самостійними. Кому це зараз треба?! Сама собі все зіпсувала!

…Вдома Мар’яна приготувала легку вечерю і набрала номер дочки.

– Валю, ну ти де, пізно вже, ану швидко додому! – сказала вона в слухавку. – Ти зробила уроки? Давай, іди швидше, раз ти вже поряд з будинком.

Мар’яна поклала мобільник і замислилась. Валя вже велика, вчиться добре, але не слухається. І як вона сама з нею справлятиметься?

– Чула, Роман на іншу роботу влаштувався? – Валя наминала фаршировані кабачки і гомоніла без перерви. – Мар’яно, а мені можна до них на вихідні поїхати, до Романа та до бабусі з дідусем?

– Валю, ану перестань мене і тата на ім’я називати, я тебе вже просила! – Мар’яну останнім часом багато чого дратувало.

Раніше здавалося, що Роман у всьому винен. Але вони розлучилися, а краще не стало…

– Ну ви ж самі завжди хотіли, щоб я вас на ім’я називала, тому що ви молоді і вам соромно, що у вас така велика дитина, – Валя доїла кабачки і пила компот. – Ви ж самі, як діти, домовитися не можете. Все, ніч вже, я спати…

Мар’яна довго сиділа сама в темній кухні. Пів року вони розлучені, вона готувати стала, вдома порядок, навіть схудла, хоч і повненькою не була ніколи. Але радості від волі немає, невже вона досі любить Романа?

Мобільник різко задзвонив, Валя глянула на екран – колишній чоловік!

Що ще йому треба, домовилися ж, що спілкуються лише у справі…

– Мар’яно, привіт, вийди на хвилинку, – почула вона голос Романа. – Я внизу, за будинком, на нашій лавці.

Вона хотіла сказати йому – відчепись, але передумала, накинула кофту і спустилася у двір.

– Ну що там в тебе таке, Романе?! – запитала Марʼяна. – Знову мені байки розповідатимеш, що в тебе проблеми?

– Ні, – здивувався Роман. – Не буду. Я працювати пішов на завод за фахом. Батько розізлився спочатку, вирішив знову дурниці. А потім сказав, що поважає… Я тобі тут дещо приніс…

Роман дістав з кишені якийсь згорток. Марʼяна розгорнула його й аж присіла від несподіванки!

Там була коробочка, а в ній золота каблучка!

– Хай не така дорога, як на весілля батько купував, але це я сам купив, – ніяково казав Роман. – Я змінився, Мар’яно, я не можу без тебе. Давай знову одружимося, адже у нас Валя, та й взагалі мені окрім тебе ніхто не потрібен!

– Ти ж казав, що я стала старою і нудною? – єхидно згадала Мар’яна.

– Я нерозумний, ну ти ж мені теж всяке казала, от і я… А потім зрозумів – безглуздо вже так жити, як молодик. Повернися до мене, га? – у Романа і справді був серйозний вираз обличчя.

– Не знаю, Ромку, не вірю я тобі, – Мар’яна підвелася з лавки. – Холодно, я додому, там Валя спить.

– Я не можу без тебе і без Валі, чуєш?! Я доведу, ти дай мені шанс, гаразд?!

…Тепер майже щовечора Роман приходив під вікна Мар’яни і кликав її побачення. Він приносив їй квіти, чого ніколи не робив раніше. А якось прийшов пізно, на роботі запара, зголоднілий, і Мар’яна бігала додому, гріла котлетки, переживаючи, що Валя почує.

Коли всоте мабуть Роман знову зробив Мар’яні пропозицію, вона погодилася, адже ці побачення відкрили їй іншого Романа. Дорослого чоловіка, якому вона справді почала вірити…

Валя анітрохи не здивувалася, коли Мар’яна їй повідомила, що вони вирішили знову одружитися.

– Ха! Думаєш, я не знаю, що ти до нього на побачення бігала, коли думала, що я сплю? – заявила Валя. – Взагалі-то я рада, мені з вами завжди було добре і весело, ви ж мої батьки!

Валя навіть сукню Мар’яні вибрала, і зачіску вигадала. Коли Роман за ними приїхав – захопився, очей не міг відвести від своєї нареченої, почувався так ніби вони вперше одружуються…

– Мар’яно, а знаєш, ось це весілля у вас із Романом справжнє, а те, перше, ну просто, бо я народилася, от і все, – з серйозним виглядом заявила Валя матері на весіллі.

Вони разом вийшли із зали поправити зачіски і побалакати.

– Валю, ну як ти з мамою розмовляєш?! Ні, я розумію, що ми з тобою завжди були як подруги, але мені здається я напевно переборщила. І припини мене, будь ласка, на ім’я називати, що за безглузда мода?! Адже я мама твоя, доросла жінка, Валю, а ти ще школу навіть не закінчила, мала зовсім! – обурилася Мар’яна. – Звикла з нами поводитися, як з ровесниками, зовсім вже очманіла ти, Валю.

Побачивши, що Валя надулася, Мар’яна спочатку відвернулася – нехай дується, теж мені, принцеса, розбалували її панібратством.

– Ну Валю, ну пробач мені, маленька! Я перегнула, але ти теж даєш, матері ось таке говорити якось негарно. Адже тоді у нас з татом ти народилася, кровиночка наша, мила й кохана! – Мар’яна гладила Валю по руці, а та мовчала, але руку вже не забирала.

Мар’яна не бачила, але Валя вже посміхалася, потім нарешті обернулася до Марʼяни.

– Ну Марʼяно, ой мамо, та я не образилася на тебе, так, прикинулася просто.

– Ах ти ж, – Мар’яна різко встала, і раптом трохи похитнулася і побіліла.

Валя злякалася.

– Мамо, ти що, тобі недобре, так? Я зараз Романа, ой, я тата зараз покличу! Тату, тату, йди до нас!

У Валі був дуже зляканий вигляд, але Мар’яна вже отямилась.

– Ти сядь, дочко, та все гаразд. Я хотіла сказати, ти знаєш, виходить, що ми з татом знову по зальоту… Ой, та що я сама вже говорю, ганьба яка! І не через це зовсім!

– Мамо, тобі точно краще? Ти ще біла, може я все-таки тата покличу? – Валя продовжувала хвилюватися.

– Та ні, Валю, все гаразд. Ти тільки не смійся, але я знову вагітна, у тебе буде братик, чи сестричка.

– Я така рада, що ми всі знову разом, мамо! А те, що малюк буде, це взагалі приголомшливо! Тобто – чудово.

– Ось де мої дівчата! – Роман непомітно підійшов і обійняв Мар’яну та Валю.

– Тату, мамо, а знаєте, ви в мене найкращі батьки на світі! Ви справжні, і любите по-справжньому, і сваритеся, і миритеся. Вам можна вірити, я така рада, що ми всі знову разом! Я вас дуже люблю.

– Гірко! – почулося із зали. – Де молоді, врешті? Гірко ж!

– Ходімо, дівчатка, і я вам обіцяю, що ще одного розлучення я більше не допущу, ми всі разом житимемо довго, й щасливо! Згодні?!

– Згодні! – хором відповіли Валя й Мар’яна.

А в Мар’яни знову закрутилася в очах і раптом вона відчула, що малюк порухався, потім ще й ще!

Він немов хотів сказати, що теж дуже щасливий, що йому судилося народитися в такій дружній сім’ї!

У рідній сім’ї починається наше життя і ніколи не закінчується любов…