Юрій повернувся додому з роботи. – Кохана, я вже вдома. Що на вечерю? – вигукнув він з коридору. Але відповіді не було. Чоловік скинув куртку, роззувся і пройшовся по квартирі. Дружини ніде не було. – Дивно? Ірина вже давно мала б повернутися, – подумав він і набрав номер дружини. Телефон Ірини не відповідав. – Та що ж це таке? – вигукнув Юрій, і вже почав хвилюватися, коли на його телефон надійшов виклик з незнайомого номеру. Він підняв слухавку, хвилину порозмовляв з кимось і застиг від почутого

– Як у Ірини все так спритно виходить – сама придумає і сама все зробить. Не дружина, а золото, – роздумував Юрій. 

До ювілею залишався тиждень. Вони вирішили відзначити урочистість на дачі. Запросили сина із родиною та близьких друзів. За кілька днів син зателефонував.

– Ми вирішили вам подарунок зробити. Ліжко гарне замовили, – повідомив в слухавку син.

– А чим тобі наше не подобається? – образився батько.

– Так воно ж вузьке у вас і коротке, – навів вагомий аргумент Андрій.

Домовилися, що ліжко привезуть за кілька днів. Андрій порадив батькові купити мамі в подарунок золоту прикрасу, річницю весілля відзначали “золоту”. 

Доставка розкішного ліжка здивувала Ірину. Вона розплакалася від відчуття приємного піклування сина. Уважна невістка доповнила подарунок гарним набором постільної білизни. Жінка притулилася до чоловіка.

– Я так щаслива! – тихо сказала Ірина.

А Юрій, як дитина, з розбігу вмостився на ліжко.

– От би нам таке ліжко в молодості, га? – жартівливо підморгнув він Ірині.

Натхнена подарунком, Ірина наводила лад. У спальні оновила штори, помила вікна. Жінку тільки заведи. Коли закінчила – зрозуміла, що покривала нема на нове ліжко. Вона помчала до магазину. А потім Юрію зателефонували:

– З вашою дружиною трапилася біда, коли вона переходила дорогу, – сказав незнайомий голос.

– Що з нею? – вигукнув чоловік.

– Заспокойтеся, вона в палаті, – пояснили у слухавці.

Юрій погано пам’ятав, як приїхав в палату. Його на хвилину завели до дружини. Вона лежала, їй було дуже важко, прошепотіла з останніх сил:

– Андрію не кажи. Я люблю тебе.

Вдома Юра згадував ці три слова та втомлений погляд Ірини. І пам’ять повернула його в минуле, коли Іра вперше освідчилася йому в коханні. Тихо, з мокрими від сліз очима. Юрія охопило якесь дивне відчуття – сам він досі жодного разу не сказав їй цих слів. За п’ятдесят років жодного разу. А раптом дружини не стане, і він не встигне?

– Стільки років разом, а я головного не сказав! – винився він. – Я ж її люблю і любитиму до кінця! А ось про нелюбов я Ірі говорив.

В юності Юрій був красенем. Високий, широкоплечий, талановитий та впевнений у собі. На гітарі грав, був душею компанії. Дівчата його просто любили, рідко яка могла встояти. Хлопець про одруження не замислювався. А батьки переживали.

– На кому одружитися, якщо дівки самі мені проходу не дають? – говорив він.

Мати Юрія взяла справу до своїх рук. Познайомила сина із донькою свого начальника. Красунею під стать синові. І Юра вперше серйозно захопився. До себе Жанна його не підпускала.

– Тільки після весілля – дражнила вона юнака і в нього виникли неприємні підозри, що дівчину проінструктували.

Пізньої осені він пішов на службу. На контрольно–диспетчерському пункті він побачив дівчину і широко посміхнувшись підморгнув їй. Вона почервоніла. Мовчазна, скромна Ірина закохалася в Юрія з першого погляду. Дивилася на нього крадькома і продовжувала червоніти, коли зустрічалася з ним поглядом. У Юрія намічався день народження. Йому дали звільнення і він запросив дівчину відзначити з ним урочистість. Іра прийшла. У справжніх джинсах, кросівках, модній сорочці – на той час це було рідкістю. Все це їй дуже личило. До того ж, Іра виявилася цікавою співрозмовницею. Він пішов її проводжати. І треба такому статися, що батьків не було вдома. І в них усе трапилося. Юрій виявився в Ірини першим чоловіком. Тепер начебто чимось зобов’язаний.

– Ти собі нічого не вигадуй, я не вільний і нічого не обіцяв, – говорив він тоді Ірині.

– Я нічого не прошу. Сама винна. Іди.

Юрій почував себе негідником. Не з тих була Ірина, з ким можна було так чинити. Але нічого не сталося, і хлопець заспокоївся. Вона, як і раніше, сиділа на контрольно–диспетчерському пункті, а згодом, коли з дому приходили листи з обговореннями майбутнього весілля з Жанною, до Юрія підійшла Ірина.

– У нас буде дитина, – раптом сказала вона, – Батьки мене виставлять з дому, коли дізнаються.

А потім тихо додала:

– Я люблю тебе, – і заплакала

– Зате я тебе не люблю, розумієш? – чітко вимовив Юрій тоді. – Що ж вибору у мене немає. Не хочу негідником жити, – і абияк залагодив сварку з батьками і з Жанною.

Весілля було скромним. А потім потекло їхнє спільне життя. Жили не гірше за інших. Не розлучалися, спали в одному ліжку, але ніколи про кохання не говорили.

Золоте весілля відзначали у палаті. Соромлячись і хвилюючись, Юрій вперше сказав Ірині про кохання і подарував каблучку з діамантом. Вона зніяковіла і розгубившись розплакалася.

– Я так мріяла почути від тебе ці слова!

– А я так переживав не встигнути тобі сказати про це!

Ірина притулилася до нього і розсміялася крізь сльози.

– Треба було статися такій біді, щоб почути від тебе довгоочікувані слова про кохання!