Аліна з сином Данилом зайшли в квартиру. – Ну ось ми і вдома! – сказала жінка до хлопчика. – Ти біжи пограйся у своїй кімнаті, а я поки зготую вечерю. Аліна зварила запашний борщик, розставила тарілки. Та її коханого Михайла все не було… – Щось тато затримується, а вечеря давно готова… – зайшла вона в кімнату до Данила. – Ой, мамо, я ж забув тобі дещо передати від тата! – раптом сказав хлопчик. Данило дістав з рюкзачка складений вчетверо аркуш паперу. Аліна розгорнула його і аж присіла від прочитаного

Аліна замислившись длубала виделкою пюре, і вдавала, що їй цікаво, що її найкраща подруга Марина знайшла нового хлопця, а старому дала відкоша.

Вони вже досить довго сиділи за столом, і офіціанти навіть почали поглядати на цих двох, що вони їсти не їдять, і йти не йдуть.

– Аліна, ти взагалі мене слухаєш? Ображено надула Марина губки. Вона вже їй стільки розповіла, не хотілося б знову все це повторювати вдруге, та й де гарантія, що подруга і після другого разу почує, що їй кажуть.

– Так-так, я слухаю, продовжуй.

– І на чому я зупинилася?

– Ти начебто про Олега розповідала…

– Про Олега було вже давно, я тобі зараз про Вадима говорила.

– Про Вадима? А хто це?

– Так, подруго, ти точно сьогодні не у формі… Кажи, що в тебе сталося? Знову Мишко щось виробив? Я тобі давно казала, щоб ти кидала цього Мишка, давно знайшла б собі іншого і не сумувала, як зараз.

– Тобі легко говорити, ти дуже відрізняєшся від мене. Аліна хотіла сказати, що та дуже вітряна, а вона однолюбка, але запереживала образити подругу.

Аліна, звичайно, розуміла, що її подруга мала рацію, їх з Михайлом стосунки давно зайшли в глухий кут, але вона не могла розлучитися з ним через шестирічного Данила, це було б зрадою щодо нього.

Аліна познайомилася із Михайлом на концерті. Молодий чоловік так красиво і ненав’язливо залицявся до неї, що Аліна подумала, а чому б і ні?

Університет вона закінчила давно, на роботу влаштувалася, житло нехай і орендоване є, настав час задуматися і про особисте життя.

Їхні стосунки розвивалися так стрімко, що вже через місяць стосунків Аліна була готова переїхати до нього, чи його запросити до себе.

Михайло переїхав, та не один. Як виявилося, у чоловіка вже був син від першого шлюбу, Аліна прийняла хлопчика, як рідного і навіть не стала вдаватися до подробиць, що трапилося з його справжньою матір’ю, і де вона взагалі.

Їй було достатньо того, що вона кохає та кохана, а решта її мало цікавило. Маленький Данило швидко потоваришував з Аліною, і хвостиком ходив за нею, коли був удома.

Хлопчикові подобалося, як Аліна дбайливо готує йому сніданок, як ласкаво зустрічає його, коли він приходить із садка, як читає йому казки перед сном, і він навіть почав потай мріяти, щоб ця жінка стала для нього справжньою матір’ю.

Аліна теж сильно прив’язалася до хлопчика, ну як не любити дитину, яка дорогою з садка додому неодмінно зірве хоча б одну квітку, щоб її порадувати, або щоразу присвячує їй малюнки і дарує їй.

До речі, ці малюнки Аліна дбайливо розвішувала у вітальні, і з кожним разом ця колекція все поповнювалася і поповнювалася. Аліна розуміла, що ще трохи і її Мишко зробить їй пропозицію. З Данилом вони вже потоваришували, дай Бог скоро, і вона зможе народити йому братика, чи сестричку.

Але час минав, а Михайло не поспішав робити їй пропозицію, більше того, його прямо пересмикувало від того, що Данило іноді називав Аліну мамою.

– Ти що? Це не твоя мати! Ти маєш рідну матір, а це…

– Ну, хто я, Мишко? Хто я? Чого ж ти мовчиш?

– Ти мачуха, і мій син має це розуміти.

– Та яка взагалі різниця? Якщо хлопчикові подобатися мене так називати, я не проти. Мені навіть це в радість. Ти чого не радий? І взагалі, що відбувається? Ти ніколи мені не розповідав про свою колишню дружину. Де вона і чому ви розлучилися?

– А що тут казати? Покохали один одного, зустрілися, побралися… А потім вона народила, а через півроку залишила Данила і поїхала за кордон. Вона то з’являлася в нашому житті, то зникала, а потім прийшла повістка до суду, як виявилося, вона подала на розлучення, щоб вийти заміж.

– Бідолахи, скільки вам довелося натерпітися. Вибач мені, я не хотіла зробити тобі неприємно. Можеш бути впевнений, я ніколи вас не кину і завжди буду поряд.

Данило, почувши ці слова, підбіг до Аліни і обійняв її.

– Я знав, я відчував, що ти інша. Ти не як моя мама, ти добра, ти любиш мене по-справжньому. Я хочу, щоб ти була моєю мамою. Аліна обійняла хлопчика, на її очі навернулися сльози.

– Господи, яка хороша дитина, добра, ласкава, як його мати взагалі могла від нього.

– Сонечко моє, я тобі обіцяю. Я завжди буду поряд з тобою, я тебе ніколи не кину.

– Матусю, приходь завтра до нас у садок, я хочу всім показати, яка в мене хороша мама.

– Звичайно, сонечко, я прийду.

– Про що говорите?

– Я запросив маму Аліну в садок, я хочу показати її всім, щоб вони теж побачили, що моя мама найкраща мама на світі.

– Скільки разів тобі повторювати, що Аліна не твоя мати, вона мачуха, твоя мати Лариса.

– Мишко, ти знову починаєш? Ми вже обговорювали це питання…

– Вибач, Аліно, але я не хотів би, щоб дитина забувала, хто його справжня матір, це не чесно, я так вважаю.

– Нічого не буде поганого, якщо у нього буде дві мами, чи ти маєш інші плани? Може, ти хочеш знову з нею зійтись? Так ти скажи, я тебе тримати не стану.

– Не починай на рівному місці, у мене і так запара.

Аліна розуміла, у їхніх стосунках щось пішло не так. Михайло став потайливим, встановив на телефоні пароль, вдома постійно телефон відключав, а якщо раптом забував це зробити, то при дзвінку виходив на вулицю і довго там з кимось розмовляв.

Може, він знову намагається налагодити зв’язок із колишньою дружиною, а може він і зовсім знайшов іншу?

Ні, Мишко не міг так з нею вчинити, після такої зради жоден чоловік не прийме колишню назад…

Якби ж Аліна знала, як вона помилялася! З самого ранку Михайло ходив сам не свій, він дуже нервував, і це було помітно.

– Щось трапилося?

– З чого ти взяла?

– Ти зранку сам не свій…

– Роботи багато… Я, мабуть, затримаюся, ти б не могла Данила з садка забрати?

– Звичайно, заберу, не хвилюйся…

Аліна вже більше години ходила по дитсадку, і всюди Данило її представляв, як рідну матір.

Вони ще трохи погуляли на дитячому майданчику, і тільки потім пішли додому…

…Аліна з Данилом зайшли в квартиру.

– Ну ось ми і вдома! – сказала жінка. – Ти біжи пограйся у своїй кімнаті, а я поки зготую вечерю.

Аліна зварила запашний борщик, розставила тарілки, поклала ложки, нарізала хліба.

Та Михайла все не було…

– Щось тато затримується, а вечеря давно готова… – зайшла вона в кімнату до Данила. – Тебе погодувати, чи ще почекаєш?

– Ой, мамо, я ж забув тобі дещо передати від тата! – раптом сказав хлопчик. – Він сказав тобі віддати вдома, а я забув.

Данило дістав з рюкзачка складений вчетверо аркуш паперу.

Аліна розгорнула його і аж присіла від прочитаного…

У листі Михайло вибачався за те, що не зміг сказати їй про це особисто, але він досі любить Ларису, і повертається до неї…

На розлучення він подасть пізніше, після того як повернеться з відпустки, вони з Ларисою їдуть на курорт, а Данила поки що залишають із нею….

– Мамо, а тато коли прийде? – запитав хлопчик

– Тато поїхав у відрядження.

– Він нас покинув?

– Чому ти так говориш?

– Я чув, як він з кимось розмовляв по телефону. Він говорив: – Не хвилюйся, я заради тебе піду на все, я кину все, і ми поїдемо.

– Чому ж ти мовчав?!

– Батько заборонив… Він сказав, якщо я проговорюся, то віддасть мене в дитбудинок.

– Тато пожартував, він би ніколи не віддав тебе. Просто вони з твоєю мамою помирилися, і разом поїхали відпочивати. Ти тільки не хвилюйся, скоро вони приїдуть, і заберуть тебе. Ви матимете щасливу родину.

– Я не хочу до мами! Вона свариться і нічого не варила їсти. Мамо Аліно, обіцяй, що не віддаси мене їм! Я хочу залишитись з тобою! Обіцяй мені!

– Обіцяю, мій зайчику…

І хоч Аліна розумом розуміла, що якщо у неї захочуть забрати хлопчика, вона нічого зробити не зможе, але й зрадити дитину вона не могла.

Подруги сміялися з неї, не розуміючи, навіщо їй взагалі далася чужа дитина. Ну, кинув мужик, ну і що з того, нехай і дитину свою забирає, а то сам відпочиває десь і насолоджується життям, а Аліна має сидіти у незнанні.

– Ти подруга, не будь недолугою. Звернися куди треба, нехай вони знайдуть батьків хлопчика. Тобі треба про себе думати, а не чужу дитину тягнути. Добре влаштувалися, самі насолоджуються життям, а ти…

– Не можу я так вчинити, Данило мені не пробачить.

– Данило? Та хто він тобі? Ніхто. А ти ще зможеш вийти заміж і народити дитину, якщо вчиниш так, як я тобі раджу. Не потрібна тобі чужа дитина.

Аліна розуміла, що її подруга мала рацію, але й кинути Данила, як кинули батьки вона не могла. Аліна подала на розлучення, а за пів року приїхав Михайло і забрав Данила. Аліна зовсім не переживала через розлучення, з ким не буває, але голос Данила досі стояв у неї у вухах:

– Мамо, мамо, не віддавай мене! Я хочу залишитись з тобою, адже ти мені обіцяла!

Аліна обіцяла, але що вона могла зробити, якщо закон був за батьків? Вона, звичайно, цікавилася, що можна було зробити в такому разі, але всі розводили руками, батьки мають право виховувати свою дитину, якщо, звичайно, самі не захочуть відмовитися від неї.

Аліна понуро поверталася додому. Знову ця сіра самотність, знову безсонні ночі. Цікаво, як там Данило? Чи звик він до нового життя? Як із ним поводяться батьки?

– Мамо, мамо! Я прийшов, я повернувся!

– Данило, що ти тут робиш?

– Мене батьки привезли, а тобі ось передали.

Аліна взяла з рук дитини важкий конверт, там крім листа, де було написано, що Михайло з дружиною виїжджають за кордон назавжди і залишають Данила з нею, були документи на дитину та власноручно підписаний папір, де вони пишуть, що відмовляються від дитини на користь Аліни…

Не треба описувати, що довелося пройти Аліні, щоб усиновити хлопчика, але факт залишається фактом, що вона зробила це.

А потім Аліна познайомилась з Петром. Вони зрозуміли, що кохають один одного. Тепер вони готуються стати батьками вдруге, а Данило скоро стане старшим братом.

Тепер Аліна може з упевненістю сказати, що вона є справжньою матір’ю Данила, адже не та мати, що народила, а та, що прийняла і виростила…