Андрій квапливо перевірив паспорти, квитки і переконавшись, що все добре сказав: – Можна викликати таксі. – Зачекай! – вигукнула Діана. – Нам ще треба декого зачекати. -Ти про що? Всі вже на місці. Мама на кухні чекає, Сергійко з нею, – не зрозумів Андрій. – У мене для тебе сюрприз! – сказала дружина, як раптом в двері подзвонили. Андрій вийшов в коридор, відкрив двері і застиг. – Кохана, а що це означає? – тільки й вигукнув Андрій. – А це і є мій сюрприз, – єхидно відповіла Діана
-Кохана! – Андрій увійшов на кухню, сяючи від радості. – У мене для тебе сюрприз!
Діана подивилася на чоловіка, трохи піднявши запитально брову. “Сюрпризи” чоловіка іноді приводили її в якесь замішання, і вона починала сумніватися у правильності вибору чоловіка.
-І? – Запитала Діана. – Що за черговий “сюрприз” ти мені приготував?
-З нами у відпустку до моря поїде моя мама! – радісно, ніби це справді було тим, що могло привести дружину в захоплення, вигукнув чоловік.
-Що? Я не дочула?
-Ні! Мама попросила мене взяти її з нами! Вона подивиться там за Сергійком, а ми з тобою зможемо чудово відпочити!
-Андрію, ти нормальний? – запитала жінка, не вірячи своїм вухам.
-А що такого? – чоловік як ні в чому не бувало потерся носом об плече дружини. – Навряд чи мама забере у нас багато часу та грошей. Натомість допоможе з Сергійком. А ми зможемо, – він стримав картинну паузу. – Чудово відпочити двох.
-Андрію! Я хотіла, щоб ця відпустка була тільки для нас трьох – я, ти і Сергійко, яка мама?! Чи я від радості маю тут скакати, після твого повідомлення? Ти навіть зі мною не порадився!
-Кохана, ну а що такого? – незрозуміло дивився на Діану Андрій. – Ну чим нам завадить моя старенька?
-Андрію, мені твоєї мами і тут вистачає. Вибач, але ніхто не сує свій ніс у наше життя так, як вона! Андрію! Я нікуди не поїду, якщо з нами у відпустку поїде твоя мама! Мене зовсім не радує перспектива засмагати з нею на пляжі, водити екскурсіями і сидіти поряд з неї під час нашої! Нашої, Андрійку, відпустки!
– Та чим вона тобі завадить? – здивовано подивився на дружину чоловік. – Ну ось поясни мені.
-А ти не розумієш? Це відпустка для нашої родини, нашої! А твоя мама може й окремо з’їздити. Вона, зі своєю не такою вже й маленькою пенсією, могла б викроїти собі грошей на поїздку до моря. Можливо, і зустріла б там когось, і нарешті відстала б від нашої родини! Мабуть, ти її й у номер до нас прилаштував?
-Сонечко, але послухай, у нас номер дворівневий. Внизу оселяться мама з Сергійком, а нагорі – ми.
-Так? – вигукнула Діана. – А може, ти її в ліжко до нас ще покладеш? Мамин синочок!
І вийшла, гучно закривши двері.
Коли Андрій і Діана зустрічалися, він не був таким “маминим синочком”, яким став пізніше. У той час у нього було одне бажання – якнайшвидше звільнитися від надмірної дбайливої матусі. Але невдовзі після того, як молоді одружилися, Андрій раптом проникся любов’ю до матері, і не тільки постійно відвідував її, а й суттєво допомагав матеріально. Діана постійно говорила Андрію про те, що їм пора б вже подумати про другу дитину, але якщо він так завзято сплавлятиме доходи сім’ї у бік батьків, то про це можна буде забути.
Андрій же час від часу дорікав дружині в тому, що вона робить котлетки не як у мами, не так виховує сина, і взагалі більше думає про свою кар’єру, ніж про сім’ю. У відповідь жінка давала зрозуміти, що вона була б рада присвятити сім’ї весь свій час, якби не солідний струмок грошей, що витікає у бік свекрухи.
Іноді, дивлячись на чоловіка, Діана думала про те, що не за такого ж вона виходила заміж. І ніяк не могла зрозуміти, що вплинуло на чоловіка так, що в її очах він втратив істотну частку поваги до себе.
-Ларисо, ну що робити? – скаржилася вона подрузі, влаштувавшись на високому кухонному табуреті і потягуючи ігристе. – Андрій зовсім вже, на себе не схожий, зі своєю матір’ю. Вирішив взяти її з нами у відпустку і навіть не порадився.
-Та ти що, – сплеснула руками подруга. – А що він так? Раніше ніби й думав, як пошвидше втекти від своєї матінки.
-Почуття провини, – роздратовано простягла Діана. – За те, що недостатньо часу приділяв їй. І мене постійно під’юджує – у мами це ось так, у мами це ось сяк. І вона ще свій ніс сує скрізь.
-Діана, я навіть не знаю. Ти любиш чоловіка? Може, ну його… разом із такою матінкою?
-Та ти що, Лариск? А Сергійко? Він же його дуже любить! Та й негоже синові без батька рости – що це за сім’я виходить?
-Блін. Ну, не знаю, що тобі порадити. Може, поговориш із нею? Дивишся, відмовиться їхати…
Діана прислухалася до поради подруги і того ж дня зателефонувала свекрусі.
І тут же почула в трубці радісний, безупинний монолог:
-Діаночко, сонечко, ти знаєш, який купальник я прикупила собі на море? Вишлю тобі фотку у вайбер – захитаєшся! У молодих дівчат такого немає!
-Ольга Іванівна, – почала Діна. – Я взагалі поговорити з вами хотіла.
-Так-так, я тебе слухаю, дитинко. А літні тунички які прикупила в універмазі! Ти ніде таких не знайдеш! Ми обов’язково повинні разом сходити і поміряти!
-Ольга Іванівна, – вже роздратовано продовжила Діана. – Які тунички? Мені поговорити з вами треба. Ви навіщо зібралися на море їхати з нами?
-Як навіщо? – Здивувалася жінка. – Мене Андрій покликав.
-Андрій? Сам вас покликав?
-Ну так!
Діана від здивувалася від такої новини.
-А Ви й раді погодитися, так? – ображено сказала вона. – Адже це наш, сімейний відпочинок. І я, наприклад, нічого не знала про те, що він вас кликати збирається. І планувала ці дні провести з чоловіком та сином.
-Але дорога… Він сказав, що я можу там допомогти з Сергійком…
Діана відключила телефон і заметалася по кімнаті. Господи, ну що за чоловік їй дістався! Навіщо йому в поїздці потрібна мама! Скоро він взагалі без неї нічого вирішувати не буде, мамин синок.
Вона ходила по кімнаті, поки в її голові не дозрів план.
Потім взяла телефон та набрала номер…
****
Величезними білими птахами літаки то сідали на землю, то здіймалися в небо. У залі очікування радісно цокотіла Ольга Іванівна, тримаючи за ручку значних розмірів валізу. Сергійко, попиваючи кока-колу, розгублено ходив по залі і нетерпляче заглядав у величезні скляні вікна. Йому хотілося вже скоріше вмоститися в кріслі літака і встромити у вуха навушники.
-Дорога, – Андрій схилився до вуха дружини. – Ти вже не сердишся на мене? Ну, через маму…
Переможна усмішка Андрія говорила про те, що він завжди і в будь-якому випадку може взяти гору над дружиною – переконати аргументами, наприклад, або переконати зробити так, як йому хочеться.
-Звичайно ні, дорогий, – єхидно посміхнулася йому Діана, дивлячись на чоловіка з якось дивно.
І відразу голосно оголосила:
-А у мене для вас сюрприз!
Майже одразу до них підійшов високий, спортивної статури, чоловік у віці.
-Олег Ігорович! – застигши, вигукнув Андрій.
-Привіт, Андрію! – чоловік простяг руку Андрію. – Здрастуйте, Ольга Іванівна!
Він елегантно нахилив голову у бік матері Андрія.
-Олег Ігорович, – жінка розпливлася в посмішці. – Як я рада вас бачити!
І вона простягла йому руку. Той взяв її і обережно доторкнувся губами, викликавши червоний рум’янець на щоках свахи.
У руках Олег Ігорович тримав велику спортивну сумку.
-Ну, що, козаче, – він скуйовдив волосся онука, що підійшов. – Розважимося на морі?
-Аааа, – заїкаючись, сказав Андрій. – Ви з нами їдете?
-Ну звичайно, Андрію, – усміхнувся чоловік. – Донька сказала, що допомога потрібна буде на морі, з онуком, ну і взагалі. Та й за тобою – око та око потрібне!
Він засміявся. Здивований Андрій відвів вбік дружину.
-Дорога, а що це означає?
-Ну як що, – променисто посміхнулася Діана. – Мій тато весь час один та один, живе далеко за містом, бачимося ми рідко, ось мені і спала на думку запросити його з нами в поїздку.
-Але мила, – намагався протестувати чоловік. – Ти мене навіть до відома не поставила …
-Дорогий, – усміхнулася Діана. – Але ж і ти мене не повідомив, коли запросив свою маму з нами у відпустку. Батько мій теж може допомогти, доглядатиме за онуком, за Ольгою Іванівною, та й за тобою. Місце в літаку для нього є, з Сергійком я поговорила, в номері ви чудово поміститеся.
-Хто це – ви? – Запитав Андрій.
-Ну, як хто – ти, мама, мій тато та Сергійко. Так що – приємного відпочинку! Ну, а мій літак відлітає трохи раніше, ніж ваш.
Діана взяла валізу за ручку і рушила до іншого залу очікування.
-Зачекай, – вигукнув їй вслід Андрій. – А ти-то куди?
-А я лечу відпочивати з Ларисою, – усміхнулася жінка. – Зовсім в інший бік.