Олексій з дружиною Мариною відпочивали у себе на дачі. Вирішили і мʼясця посмажити з овочами. Олексій щойно розпалив мангал, як у кишені задзвенів його телефон. Дзвонила його мачуха, тітка Ліда. Олексій швидко обмив руки і взяв слухавку. – Привіт, тітко Лідо! – радісно сказав він у слухавку. – Як справи у вас? – Ой, Олексійчику, краще присядь… – раптом сказала жінка. – Не знаю, як і сказати тобі. Біда у нас… Тітка Ліда ще довго щось говорила у слухавку. Та Олексій вже її не слухав… Він так і присів від почутого, не вірячи своїм вухам

– Відсутні у класі є? – Ніна Іванівна робила перекличку.

– Так, сьогодні чомусь Олексій не прийшов, – староста Лариса здивовано знизала плечима.

– Так, діти, Олексія не буде ще кілька днів. У їх сім’ї сталася дуже сумна подія – мами не стало… Тому, коли він повернеться до школи, проявіть до нього особливу увагу та турботу, але тільки в жодному разі не лізьте з розпитуваннями. Хлопчику й так тяжко. А поки що продовжуємо урок…

П’ятикласники притихли. Вони ще зовсім не розуміли, як це втратити маму. Адже у них у всіх мами такі молоді, гарні, а Олексій залишився зовсім один?

Та ні, тато в нього є, це всі точно знали. А ще Микола є старший брат, у 10 класі вчиться, і ніби сестра, тільки вона вже зовсім доросла…

Олексій повернувся до школи через кілька днів. Він у принципі ніколи не був активною дитиною, а тут і зовсім замкнувся в собі.

Навіть найкращий друг Сашко не міг його розворушити.

Втім, пам’ятаючи настанову Ніни Іванівни, навіть не пробував…

Через місяць Олексій знову став тим самим колишнім, яким і знали його однокласники – добрим і чуйним. До школи приходив завжди в чистому костюмі, випраному та напрасованому. Вчитися, щоправда, ні краще ні гірше він не став.

А приблизно через рік, коли всі вже перейшли до шостого класу, пошепки передавалась новина – у Олексія з’явилася мачуха.

Слово яке, шорстке й колюче… Дівчата з жалем дивилися на Олексія, уявляючи, як погано йому живеться з мачухою.

– Мамо, – якось підійшла до своєї матері Оленка. – Ось у нас у Олексія тепер замість мами – мачуха. Це погано?

Та засміялася у відповідь:

– Ну, чому ж одразу погано? Іноді мачухи краще за рідних матерів стають!

Так сталося і в Олексія. Тітка Ліда, яка прийшла у їх дім, взялася за господарство вмілою рукою.

Насамперед, заборонила батькові Олексія гульбанити. Часом бувало з ним таке.

По–друге, всі мужики в будинку розгребли свої речі і прибрали безлад, який накопичився за рік після того, як не стало мами й дружини.

А по–третє, Олексій став щасливим.

Ну, справді, чи багато хлопцю треба, якщо тебе приголубили, добре слово сказали і за погані оцінки не особливо сварять.

Маму він, звісно, не забув, але до тітки Ліди ставився прекрасно.

– Тітонько Лідо, – одного разу запитав Олексій, який трохи вже подорослішав. – А ви чому за мого тата заміж вийшли?

– Підростеш – зрозумієш! – відповіла мачуха, а потім, схаменувшись спитала. – А тобі хіба від цього погано?

– Та ні, добре, – Олексій посміхався. – Ви так смачно готуєте! І тато зовсім гуляти перестав!

– А що ти мені все “ви” та “ви”! – тітка Ліда навіть зраділа цій розмові. – Давай–но, друже, на «ти»!

Потім Олексій теж виріс, вивчився, одружився і почав жити окремо. Непомітно постарів батько…

…Якось Олексій з дружиною Мариною відпочивали у себе на дачі. Вирішили і мʼясця посмажити з овочами.

Олексій щойно розпалив мангал, як у кишені задзвенів його телефон. Дзвонила тітка Ліда.

Олексій швидко обмив руки і взяв слухавку.

– Привіт, тітко Лідо! – радісно сказав він у слухавку. – Як справи у вас?
– Ой, Олексійчику, краще присядь… – раптом сказала тітка Ліда. – Не знаю, як і сказати тобі. Біда у нас…

Тітка Ліда ще довго щось говорила у слухавку. Та Олексій вже її не слухав… Він так і присів від почутого, не вірячи своїм вухам… В голові лунали тільки два слова:

– Батька не стало…

…Після поминок Олексій сидів у спорожнілий хаті і тільки тепер усвідомив, що по–справжньому осиротів саме зараз, а не тоді, коли був хлопчиком…

– Ти, напевно, будинок продаватимеш? – тітка Ліда поклала руку на плече молодого чоловіка.

– Навіщо? – здивувався той. – А ти де житимеш?

Тітка Ліда зам’ялася:

– Я ж із твоїм батьком не розписана була, ми просто жили, як це зараз називають громадянським шлюбом. А ти знаєш, як ми з ним зійшлися?

– Ні! – Олексій жодного разу не ставив таке запитання.

А й справді, чому тітка Ліда почала жити з його батьком, як вони познайомилися? Де?

Через свій вік йому тоді це було не цікаво, а потім своє життя почалося, не до мачухи було.

– Ми з Геннадієм на хлібозаводі разом працювали. Він – водій, я – бухгалтеркою. І маму твою я чудово знала. А коли Геннадій овдовів, ходив, як у воду опущений, став гульбанити. Я тоді теж щойно чоловіка із сином поховала… Так трапилося, їхали машиною двоє і… А Володя мій був твоїм ровесником. Бачу, сумує він сам, та ви ще й на руках.

Сергій з Наталією все ж таки старші, а ти – ну зовсім малий ще.

Дивилася я на нього, дивилася і одного разу не витримала. Запропонувала зійтись. Так, так просто, розуміла, що без жіночої руки ви пропадете.

Геннадій погодився. Дуже я переживала, як ти мене приймеш. Нічого, впоралися. І вам було зі мною, гадаю, непогано, і ти мені, можна сказати, рідного сина замінив…

Тітка Ліда замовкла, а потім знову запитала:

– То що, коли мені речі збирати?

– Які речі, ти про що?! – сплеснув руками Олексій. – Нікуди я тебе не збираюся виставляти! Живи тут, як жила і вибач мені…

– За що?! – здивувалася жінка.

– За те, що раніше не називав тебе мамою…