Наталя поїхала додому сама. Сина вона залишила погостювати у дідуся. Наталя відкрила двері своїм ключем і зайшла в квартиру. Її чоловіка Петра вдома не було… – Так, треба все пошвидше зробити, – пробурмотіла вона. – Добре, що його нема. Жінка відкрила шафу, дістала дві червоні валізи, і почала швидко складати в них свої речі. Раптом у коридорі почулися кроки. На порозі стояв Петро… – І що це ти таке виробляєш?! – ахнув чоловік. Наталя застигла з валізою в руках

– За що ти мене так не любиш? Просто скажи і все. Все ж так було добре. Що змінилося?

– Знову ти зі своїми сварками. Я просто хочу, щоб ти стала кращою.

– Кращою? Тобто, коли ти пропонував вийти за тебе заміж, я була для тебе нормальна. Що змінилося?

– А ти сама не розумієш?

– Ні.

– Ти мала квартиру, роботу, кар’єру. А зараз ти сидиш на моїх харчах, і гроші вимагаєш.

– Он воно що? Квартира в нас була з сестрою навпіл. Я через тебе з нею посварилася. А гроші з продажу, до речі, тобі на бізнес віддала. Забув?

– Ой та що велика була твоя квартира? Усього половина…

– А зараз тобі що треба?

– Бізнес проблеми має.

– Він у тебе завжди має проблеми. Це не твоє!

– Значить ти не продаватимеш будинок, де живе твій батько?

– Ні. Батько ще живе там…

– Але це твій дім!

– Це нічого не змінює. Він мені подарував його. І житиме там завжди.

– Нісенітниця. Він тебе навіть не виховував. Просто відкупився будинком. Продай і купи йому квартиру. Та в нього й так є де жити. У будь–якій квартирі, які він здає. А ми на ці гроші піднімемо свій бізнес.

– Ти його піднімаєш десять років.

– Дев’ять!

…Наталя й Петро жили у шлюбі вже майже десять років.

Петро із самого початку хотів мати свій бізнес. Він, одразу після весілля, вмовив Наталю продати квартиру покійної матері.

Наталя тоді дуже посварилася із сестрою через квартиру.

Сестрі жити не було де. Кредит їй не схвалили, молода, тільки 18, без роботи, без освіти.

Вона потім так і поїхала у село, в старий будинок бабусі. З Наталією більше не спілкувалася. Батька в неї не було давно.

А Петро відкрив бізнес. Справи наче йшли непогано. Жили у його квартирі. Наталя працювала у хорошій компанії. З усім чудово справлялася. Петро всі свої прибутки вкладав у компанію. Вона витрачала все на господарство.

Два роки тому Наталка народила. Петро не хотів дітей, але так вийшло. Він просто змирився.

Про справжнього батька Наталя дізналася лише після того, як не стало її матері. Рік тому батько подарував Наталці великий заміський будинок. Із сестрою батьки у них різні.

Подарував, але Наталя наполягла, щоб він там залишився жити. Вона часто приїжджала до нього з онуком. Петро, посилаючись на зайнятість з ними, не їздив.

Будинок бачив лише на фотографії.

– Дорогий подарунок, – сказав тоді Петро.

Бізнес Петра всі ці роки був проблемним. Невідомо чому його доходи знижувались. Він знову і знову просив допомоги в дружини.

Наталя вже брала гроші у батька, але вдруге він відмовив. Петро знову розізлився. Тепер збитки були більшими, і грошей відповідно потрібно було багато.

– Дев’ять років. Дев’ять. Якщо зараз не буде грошей, то все. Кінець! Кінець усьому!
– Добре. Я ще раз поговорю з батьком.

– Йди вже. Іди. І зважся нарешті на продаж будинку.

Наталя із сином поїхали до батька. Просити вона в нього нічого не збиралася, а будинок, в якому він жив, продавати теж не планувала.

Останнім часом вона подумувала про розлучення. Петро не звертав на неї уваги, пояснюючи це проблемами у бізнесі.

Тиждень тому Наталя дізналася, що бізнесу вже немає. Бізнесмен є, а бізнесу нема! Все розпродано. Та й було небагато. Усього кілька верстатів, а земля та приміщення в оренді…

Ось і до батька Наталя поїхала не по гроші, а дізнатися про чоловіка. Друг батька Іван Миколайович був юристом. Він і призначив зустріч, щоб розповісти.

Петро вів подвійний спосіб життя. Ні, він не мав коханки, не мав дитини. Бізнесу на боці також не було.

Петро любив погуляти і порозважатися. І на це йшли шалені гроші.

Коли він до цього звик, ще не відомо, але давно. Швидше за все ще до їхнього весілля. Дуже дивно, що Наталя нічого не підозрювала. Так, вона пам’ятає, що були у нього і великі гроші. Але й закінчувалися вони дуже швидко.

Він говорив про розвиток бізнесу. Та майже одразу траплялися провали.

Наталя намагалася у його бізнес не втручатися. Вона сама була зайнята роботою та кар’єрою. Гроші в неї були. А зараз вона була зайнята дитиною.

– Ось, значить, який у нього бізнес!

– Дочко, я не знаю, що тобі порадити. Але я хвилююся за тебе. Я нещодавно дізнався про тебе і не хочу втратити тебе знову. Тільки знаю, що не треба йому грошей давати…

– Так. Не треба йому грошей давати, він має величезні борги. Йому все одно буде мало. Йти треба від нього, – сказав Іван Миколайович.

– Я вже думала на розлучення подати. Тільки він на мене чекає з грошима. Навіть не уявляю, що буде, коли я про розлучення йому скажу.

…Наталя поїхала додому сама. Сина вона залишила погостювати у дідуся.

Наталя відкрила двері своїм ключем і зайшла в квартиру. Петра вдома не було…

– Так, треба все пошвидше зробити, – пробурмотіла вона. – Добре, що його нема.

Жінка відкрила шафу, дістала дві червоні валізи, і почала швидко складати в них свої речі.

Раптом у коридорі почулися кроки. На порозі стояв Петро.

– І що це ти таке виробляєш?! – ахнув чоловік.

Наталя застигла з валізою в руках.

– Я йду від тебе, Петре! – нарешті сказала вона. – Я все про тебе і твій «бізнес» дізналася. Прощавай!

Наталя швидко забрала валізи і поїхала. Петро так і стояв біля дверей, не знаходячи слів…

Потім вона подала на розлучення.

Петро в суді не з’явився, тільки почав дзвонити Наталі й просити вибачення. Плакав, обіцяв.

А через деякий час Наталя дізналася, що в квартирі, де вони жили, вже нові господарі. Вона навіть не встигла забрати речі, що залишилися. А Петро десь зник…

– Не шкодуй, доню. Речі купимо. Це таке. А я стільки років не знав про твоє існування, стільки часу втратив. Ця втрата набагато більша. Адже ти в мене одна.

– Батьку, в мене є сестра. Я з нею дуже посварилася. Через Петра. Вона живе у старому будинку бабусі. У неї немає нікого. Зовсім нікого. І будинок поганий зовсім. Весь час думаю про неї.

– А давай зʼїздимо до неї? Треба помиритись. А місця в нас вистачить.

Будинок, де жила її молодша сестра Таня, знаходився у маленькому селі. Робота була лише у сусідньому селі. Тетяна їздила туди шкільним автобусом. Іншого транспорту не було. Іноді вона ходила пішки.

Сестри помирилися. Таня вибачила Наталю.

– Ось і добре. Збирай, Тетянко, речі. Буде тепер у мене дві доньки! Ви ж сестри!

Сестри їхали, обійнявшись на задньому сидінні. Поруч спав син Наталі. Їм так багато треба розповісти одна одній. Вони так багато обидві пережили, так багато втратили…

Батько Наталі мовчав і тішився. Він знайшов дочку, а потім ще одну! Він усе зробить для них.