Ірина прокинулась рано. Вона швидко приготувала сніданок і пішла вдягатися. Добрих пів години вона крутилася перед дзеркалом, обираючи сукню. Потім вона нафарбувала губи яскравою помадою, підвела очі і задоволена собою глянула в дзеркало. – Ось так от! – сказала вона. – Ну тримайся Олежику, я йду! Вона привела сина в садочок ще до відкриття. Вже через кілька хвилин у дворі зʼявився той самий Олежик зі своєю донькою. – Ви пробачте мене, але в мене до вас є одне питання! – раптом сказав Олег. Ірина застигла від несподіванки
Коли від Ірини пішов Ігор, вона цілий тиждень плакала… Від туги, від нездійснених надій, від марно витрачених років…
Подвійно було прикро, що Ігор завів роман із заміжньою жінкою. Виходить, що людей, яких зрадили, на світі стало на двоє більше…
Добре, що в неї залишився Максим – чудовий п’ятирічний малюк.
І хоч син був копією колишнього чоловіка, Ірина намагалася цього не помічати.
Тепер у неї з’явилася нова мета у житті – стати найкращою мамою у світі! Тому вона з ентузіазмом почала водити сина по секціях, гуртках та різних додаткових заняттях.
-Маамо, я втомився… Я не піду на малювання? – вередував Максим, коли одразу після басейну мама почала збирати його на черговий гурток.
-Давай-давай, не розкисай, – підбадьорювала його мама. – Ти мені ще потім подякуєш, коли виростеш.
Сумно зітхнувши, хлопчик почав одягати кросівки.
-Ну, що ти дійсно вже, – втрутилася в розмову бабуся, мати Ірини. – Дитинство має бути у дитини, а виходить суцільна гонка. Ти краще б особисте життя з таким же ентузіазмом влаштовувала… Максиму потрібен тато.
-Мамо, заспокойся, – зупинила матір Ірина. – Не треба мені ніяких мужиків, натерпілася. А Максимчика я з понеділка в санаторій влаштовую, для зміцнення здоров’я. Мені на роботі порадила одна колега.
-Як знаєш, – знизала плечима Людмила Миколаївна. – Твій син.
З понеділка Ірина справді влаштувала Максима в санаторій. Оздоровчий заклад дуже відрізнявся від звичних місць лікування і більше був схожим на дитячий садок.
Вранці Ірина мала відводити сина, а ввечері – забирати. За два тижні завідувачка пообіцяла відгодувати та підлікувати його, тож Ірина залишила сина зі спокійним серцем.
-Як пройшов день? – запитувала Ірина ввечері сина.
-Добре, – задоволено відповів він. – Мені робили масаж, ще гріли ніжки. Слухай, мамо, а Олександра це дівчаче ім’я?
-І дівчаче теж. А чому ти питаєш?
-Дівчинка там була, Сашка. Ми гралися в камінці, а потім каталися на гірці. Вона красива, напевно, я одружуся з нею, коли виросту.
Ірина тільки посміхалася. Вона не помітила, як її син виріс. І вже навіть збирається одружитися, незважаючи на юний вік. Цікаво, що там за дівчинка? Напевно, симпатична, якщо Максим звернув на неї увагу.
Шанс познайомитися з майбутньою невісткою та її батьками зʼявився буквально за кілька днів. Спокійний та розмірений будній день порушив дзвінок із незнайомого номера.
-Ірино Михайлівно? Це з дитячого санаторію турбують… Ні-ні, з Максимом усе гаразд. Просто… Тут така річ… Одним словом, треба приїхати.
Кинувши всі справи, Ірина терміново поїхала в санаторій. Що міг наробити її спокійний хлопчик? Тим більше, що, за словами виховательки, він ні з ким, окрім однієї дівчинки, не грався.
У роздягальні дитячої групи було незвично багатолюдно.
Повна молода жінка щось кричала, а завідувачка намагалася її втихомирити.
Ще одна молода жінка просто мовчала і витирала сльози. А молодий чоловік, сидячи навпочіпки, розмовляв про щось із її Максимом, який сидів на лавочці і чомусь теж плакав.
-Доброго дня… – нерішуче почала Ірина. – Я мама Максима, що тут трапилось?
Усі одразу ж затихли і повернулися до Ірини. Від цього їй стало незатишно і схотілося сховатися. Але вона швидко взяла себе в руки і підійшла до сина.
-Що ти в мене накоїв? – сідаючи поряд із сином, спитала вона. Той опустив погляд, а чоловік поряд усміхнувся:
-Та все нормально, мужик росте. А я, до речі, тато Олександри, Олег Віталійович.
Ірина полегшено видихнула, з вдячністю подивилася на чоловіка і… ахнула.
Шикарний брюнет із сіро-блакитними очима та пухнастими віями ніби щойно зійшов з Олімпу.
Саме так дівчина уявляла собі грецьких богів на шкільних уроках історії.
-Ааа… — тільки й змогла вимовити Ірина.
З заціпеніння її вивела повненька жінка.
-То це ви мати цього бешкетника?
Виявилося, що маленький Максим зібрався зробити Олександрі пропозицію, оскільки він це бачив у кіно.
Для цієї мети хлопчик потягнув з дому металевий дротик.
Натомість із пропозицією спробував перешкодити ще один хлопчик на ім’я Андрій.
Сталася сварка. Переміг Максим…
Ірина глянула на батька Олександри. Сподіватися на те, що цей красень був неодружений, було б щонайменше безглуздо.
Зрозуміло, такий красень зайнятий. Ірина уважно подивилася на жінок у роздягальні – цікаво, яка з них дружина Олега?
-Так, гаразд. Питання начебто вирішили. Можемо бути вільними, мабуть, – звернулася до всіх присутніх дівчина в блискучих шкіряних штанах та з рожевою сумкою через плече.
Це вона витирала сльози, коли Ірина тільки зайшла в роздягальню. – Олег, ми йдемо?
-От і дружина знайшлася. Швидко ж, – подумала Ірина і обняла сина.
Нічого, зате у них із Максимом теж родина, хоч і маленька.
Весь вечір в Ірини не виходив із голови Олег. Вона навіть не стала сваритися на Максима за витівку в дитячому садку, тим більше все обійшлося.
Зате, тільки-но прийшовши додому, вона тут же сіла за комп’ютер.
Їй не терпілося знайти Олега у соціальних мережах. І хоча з сімейним становищем чоловіка було все ясно, Ірина все одно хотіла дізнатися про нього більше.
Сторінка Олега виявилася закритою від непроханих гостей. Довелося Ірині задовольнятися розгляданням фото та вивченням статусу – «все складно» говорив напис.
-Цікаво, що в нього складно? – бурмотіла собі під ніс дівчина, роздивляючись Олега на екрані комп’ютера. – Максиме, йди сюди. Скажи, дівчинку Олександру вранці коли приводять? Раніше за тебе, чи пізніше?
-Ну, раніше… Вчора вона сказала, що її перший тато привів.
В Ірини визрів план, як можна було побачитися з Олегом ще раз.
І хоча вона зовсім не збиралася руйнувати чужу сім’ю, утриматися від спокуси поспілкуватися з чоловіком вона не могла.
Діяти треба було швидко, адже за кілька днів перебування сина у санаторії закінчувалося…
…В той день Ірина встала дуже рано. Вона швидко приготувала сніданок і пішла вдягатися. Добрих пів години вона крутилася перед дзеркалом, обираючи яку сукню вдягнути.
Потім вона нафарбувала губи яскравою помадою, підвела очі і задоволена собою ще раз глянула в дзеркало.
-Ось так от! – сказала вона собі. – Ну тримайся Олежику, я йду!
Вона привела сина в санаторій ще до самого відкриття. Максим позіхав і мружився, але Ірина твердою рукою вела дитину у групу.
-Раніше сьогодні, – ніби виправдовуючись, прозвітувала Ірина перед вихователькою. – Ось і привела.
Та тільки кивнула, й Ірина швидко вийшла з садка.
Тепер залишалося дочекатися Олега, сподіваючись, що саме він сьогодні приведе доньку.
Розрахунок виявився вірним, і вже за кілька хвилин він з’явився у дворі, тримаючи за руку Олександру.
-Доброго ранку, – Ірина посміхнулася чарівною усмішкою.
-Доброго, – похмуре обличчя Олега просвітліло.
Було видно, що він радий бачити нову знайому.
-Як Олександра? Я вчора, звичайно, свого насварила. А він все одно – одружуся. Красива у вас донька, – почала розмову Ірина.
Й одразу додала, – на вас схожа більше, аніж на маму.
-Дякую. А ви на машині? Можу підвезти до зупинки, заждіть хвилиночку, я відведу доньку.
Ірина тріумфувала. Покататися в одній машині з Олегом – це, можна сказати, майже побачення.
Вже через хвилину чоловік вийшов з будівлі і підійшов до дівчини.
-Ви пробачте мені за мою настирливість, у мене до вас одне запитання… – раптом сказав Олег.
Ірина застигла від несподіванки.
-Просто Олександра з Максимом граються так добре, якщо не враховувати вчорашній конфуз… Багато чим діляться, Максим розповідав їй про вашу роботу. Ви не юристка часом? – Олег уважно подивився на Ірину своїми бездонними очима.
Тоді вона навіть подумала, що якби вона не була юристкою, то напевно їй довелося б нею стати.
-Так, я займаюсь адвокатською практикою, – кивнула Ірина.
-Та вас мені Бог послав! – усміхнувся Олег. – Чи можу я розраховувати на вашу допомогу у суді? Звичайно, я все оплачу. До речі, ось моя машина, сідайте.
Ірина сіла на переднє сидіння максимально елегантно.
-А що це за суд?
-З колишньою дружиною ділимо майно… Ну й хотілося б, щоб донька після розлучення залишилася зі мною. Ніхто не береться, кажуть багато нюансів. А Маринка і задоволена, хоче лишити мене з носом. Ну як, візьметеся?
Посмішка заграла на обличчі Ірини. Сьогодні фортуна їй точно посміхнулася. Хіба могла вона відмовити цьому красеню на дорогій машині? Ірина дістала з сумочки візитку і простягла новому знайомому.
Через кілька днів Олег уже сидів у затишному офісі навпроти Ірини і вводив її у курс своїх сімейних справ.
Вона тільки диву давалася, як схожі їхні долі. Дружина Олега пішла з сім’ї до одруженого коханця, а дитину залишила чоловікові.
Але на цьому збіги не скінчилися!
У залі суду Ірина аж застигла, коли побачила… Ігоря.
Виявилося, що за збігом обставин чоловік, до якого пішла дружина Олега, – це і був її колишній чоловік.
-Оце так! – тільки й змогла вимовити Ірина, дивлячись на парочку.
І хоча справа була не найпростішою, все пройшло так, як і планувалося. За годину втомлена, але задоволена Ірина вийшла із зали суду.
З цього дня в Олега та Ірини почався бурхливий роман, який через кілька місяців завершився весіллям.
Особливо раді такій події виявилися діти: Максим та Олександра.
Адже тепер вони жили разом і могли гратися цілодобово, незважаючи на те, що зміна в санаторії давно закінчилася.
Ірина теж була рада, і навіть подумки дякувала колишньому чоловікові, що він так вдало пішов із сім’ї.
Адже інакше вона могла б просто не зустріти Олега…