Олена Петрівна повернулася додому пізно. Вона занесла важкі пакети з продуктами на кухню і виклала все гарненько в холодильник. В квартирі стояла незвична тиша. – Агов, є хто вдома?! – здивовано гукнула вона. – Тетянко, доню, ти тут? Та відповіді не було… Олена Петрівна прислухалася і раптом почула якісь дивні звуки з кімнати. Жінка зайшла в спальню і ахнула від побаченого

– Поїдеш зі мною? – Олег примружився на весняному яскравому сонці і опустив окуляри на очі, так він ще ефектніше виглядав. – То що, Таню, поїдеш? Ти ж давно хотіла переїхати від батьків, казала, що вони тебе дістали? Хотіла жити окремо він них, ну от і давай. Мені тато квартирку невелику там орендував, проблем не буде. Одним словом думай, я вдруге пропонувати не буду, у мене теж є гордість. Ти думай, та й давай, цей, збирайся, а я вранці заїду, зрозуміла?

Таня дивилася, як Олег звично відкрив дверцята батьківської машини, завів її, підморгнув Тані.

– Завтра вранці, зрозуміла? На зв’язку.

Вона кивнула – зрозуміла, мовляв, і пішла додому.

Таня переживала. Олег їй дуже подобався, але мама дуже переживатиме, а у неї зі здоров’ям не дуже. А тато взагалі з нею точно розмовляти перестане. Та він Тані кроку ступити не дає.

Але Таню ще дещо бентежило, адже Олег на денному вчиться, батько йому квартиру орендує і грошей на життя дає – у Олега тато великий начальник.

А якщо Таня з Олегом житиме, як усе буде? Може вони там знайдуть підробіток, адже Тані тато з принципу не допомагатиме, це точно. Скаже, якщо вирішила стати самостійною – давай, працюй і вперед.

А якщо в тебе чоловік, або хто він тобі, тоді хай тебе й утримує. А й справді, а хто їй Олег? Він так казав, що ніби вони будуть разом. Але з іншого боку – Олег їй нічого не обіцяв і заміж не кликав, він вважає, що вони ще молоді, треба пожити спочатку і краще дізнатися один про одного. Але це якось не до душі Тані, хоч зараз майже всі так роблять.

Як це недобре, напевно вона зовсім не сучасна, батьки у всьому цьому винні!

Від цих думок Таня почала злитися. Взагалі вона з дитинства була дуже нерішучою і не любила себе за це! Напевно треба їхати, інакше вона ніколи не стане хазяйкою свого життя, так і житиме за вказівкою своєї мами Олени Петрівни та строгого батька, Олексія Степановича.

Вночі Тані довго не спалося, все крутилася…

Вона уявила, як же все–таки чудово виїхати з Олегом, він в іншому місті навчається на другому курсі.

Таня хотіла до місцевого інституту вступити, але там, напевно, теж є такий. А батьки, а що батьки? Побурчать і звикнуть. Ні, точно треба їхати, потім шкодуватиме.

…Вранці Олег їй зателефонував:

– Привітик, ну що, моя принцесо, машина стоїть біля під’їзду, спускайся, я чекаю!

Але Таня не відчула жодної радості. Не захотілося їй отак необачно вчиняти, це було соромно визнати, і вона пролепетала:

– Олег, я поки не можу, я напевно пізніше.

Він засміявся.

– Ну що ти? Хоча я здогадувався, що ти не наважишся, ну надумаєш – дзвони. І поїхав…

Таня пів дня плакала в подушку – ніколи вона нічого не доб’ється, немає в неї характеру, правду тато каже…

…Олена Петрівна повернулася додому пізно. Вона занесла важкі пакети з продуктами на кухню і виклала все гарненько в холодильник. В квартирі стояла незвична тиша.

– Агов, є хто вдома?! – здивовано гукнула вона. – Тетянко, доню, ти тут?

Та відповіді не було. Олена Петрівна прислухалася і раптом почула якісь дивні звуки з кімнати.

Жінка зайшла в спальню і ахнула від побаченого. Тетяна лежала на ліжку і плакала в подушку.

– Тетянко, доню, що в тебе сталося?! Ти в собі не тримай, та ми тобі завжди допоможемо, ти тільки не плач, Тетянко! – обіймала доньку Олена Петрівна.

Згодом прийшов Олексій Степанович.

– Що за плач? В чому справа? – здивовано запитав він.

Але Олена Петрівна раптом на нього шикнула:

– Відчепися, облиш її, не зрозуміти тобі!

І батько стих одразу, не бувало так раніше…

Не знала Таня, що там мама про неї подумала, батьки в неї немолоді, носяться з донькою, як з маленькою.

Але мама потім довго якось дивно на Таню поглядала.

– Ти як почуваєшся, доню? Голова не крутиться, не нудить?

Смішні…

Влітку Таня вступила в інститут. Одного бала їй не вистачило до державного.

Від образи на себе вирішила вона піти на вечірній і одразу ж до школи працювати вчителькою. Щоб більше ніхто не вважав її несамостійною.

А восени Таня від подруги Юлі дізналася, що Олег з іншою дівчиною живе. Таня відмовилася, так він майже одразу іншу собі знайшов.

А Таня через цю безглузду нерішучість перед батьками, тепер одна залишилася!

Працювати у школі Тетяні дуже сподобалося – які милі першокласники. У всіх характери різні, а очі чисті, наївні, вони на Таню дивляться і вважають, що вона все знає. Вона навіть і не думала раніше, як це відповідально – дітей вчити.

Тато спершу бурчав, що на денному треба було б вчитися, але потім перестав. Тані навіть здалося, що тато нарешті задоволений нею.

Навчання та робота у Тані майже весь час забирали, а час так швидко летить. Її недавні першокласники в п’ятий клас переходять. Таня з осені нових бере. А ще директор школи Лариса Семенівна на пенсію йде. Як шкода.

Але вже вік, їй на роботі нещодавно недобре стало, а поряд немає нікого, добре, що Таня, точніше Тетяна Михайлівна, поряд опинилася. Швидку викликала, допомогла їїй, як могла…

Новий директор був молодим чоловіком і всім сподобався.

Обличчя відкрите, з дітьми вміє спільну мову знайти. Пізніше виявилося, що Сергій Іванович колишній учень Лариси Семенівни, це вона його на своє місце порекомендувала.

А Тані при прощанні вона додала:

– Ось що, Тетянко моя, Тетяно Михайлівно, ти на мене не ображайся, адже я тебе, як дочку люблю. Ти дуже хороша, та й діток любиш, але й своїх тобі пора, своє життя треба влаштовувати.

Я Сергійка з дитинства знаю, ви з ним один одному дуже підходите. Обоє красиві, любите дітей, а ти смілива, з дітьми інакше й не можна. Одним словом, ти на мене не ображайся, це я так, щастя тобі бажаю.

Тетяна подякувала Ларисі Семенівні, в душі посміхнулася – смілива! Але ці слова виявилися пророчими – Сергій Іванович став поглядати на Таню.

І вона сама не зрозуміла, як так вийшло, що тепер вона очима його шукає, сумує, думає про нього.

Якось навесні, перед закінченням навчального року, Сергій Іванович зайшов в учительську, коли Тетяна була одна, і вона по його очах зрозуміла, що він дуже хвилюється.

Боїться чогось, і їй так смішно стало, та сама маленька дівчинка Таня, що жила в ній, наче засміялася – він стоїть нерішучий, переживає!

– Таню, я собі не пробачу, якщо не скажу, що кохаю тебе! Будь моєю дружиною, – Сергій Іванович сказав це і застиг, сподіваючись, що Тетяна погодиться.

І Тані раптом так тепло стало, так добре. Це її чоловік, точно, він такий самий, як і вона, нерішучий. І разом їм добре буде!

А Сергій їй шепотів:

– Таню, Тетянко, ти зі мною нічого не бійся, я все зроблю, щоб ти і наші дітки були щасливі!

…На їхньому весіллі Олексій Степанович був зворушений. Їм з Оленою Петрівною дуже подобався вибір доньки, одразу видно, що він любить Тетянку, та й Таня інша стала, погарнішала, очі сяють.

– Я вдячний долі, що у нас з мамою така чудова дочка. Тетянка. Сергію, дякувати Богові, що ви дочекалися один одного, будьте щасливі! – у тата на очах виступили сльози радості.

Який же ж був правий батько, це тепер Тетяна розуміла.

Маленька нерішуча дівчинка виросла і зустріла своє справжнє кохання.

Вона не наробила дурниць, вона дочекалася…

– Дякую вам, мамо і тату, дякую! – тихо шепотіла вона.