Марина мила посуд на кухні, коли пролунав телефонний дзвінок. Незнайомий номер. Марина відповіла. – Алло, – сказала вона. – Марино? – запитав незнайомий жіночий голос. – Так. А ви хто? – здивувалася жінка. – Я? Я дружина. А ти хто? – вигукнула незнайомка. – Жінко, ви номером не помилилися? – запитала Марина. – Нещасна ти жінка, Марино. І скільки вас, таких нещасних, Господи!  – розсміялася співрозмовниця. – Мій Сергій у тебе? – Сергій? Який Сергій? – перепитала Марина, але краще б вона цього не запитувала

– Хлопці, вибачте, я – зараз…, – Сергій вибіг з дому, голосно закривши двері. Збіг сходами вниз і вийшов із під’їзду. Йому не вистачало повітря. На душі було хвилююче.

Господи, що з ним? Адже він здоровий чоловік! Завжди був. І ніколи через жінок так сильно не переживав. Легко розлучився, легко знову одружився. Легко заводив собі подружок на стороні. Так що сталося?

До Сергія прийшли майстри з ремонту ванної кімнати. Потрібно було обговорити колір, розмір та форму всього цього. Але він не міг думати взагалі ні про що, крім Марини.

Він узяв телефон та набрав Марину. Номер одразу скинувся. Так, ясна річ, заблокувала.

Чоловік повернувся додому. Там із майстрами ремонтниками розмовляла дружина.

– Сергію, ну ти чого? Люди чекають! Давай вже все обговоримо, – з хвилюванням сказала жінка.

– Обговорюй.

– Як це – обговорюй? А ти? Адже я нічого в цьому не розумію!

– Що ти не розумієш?! Що тут розуміти! – не витримав Сергій.

– Ти чого сваришся? Тихо! Чужі люди у домі!

– Це твої люди! Ти запросила їх! Ось і спілкуйся з ними сама! Я пас.

Сергій взяв куртку та вийшов із квартири. Він сів у машину та поїхав куди очі дивляться. Думки плуталися. Ні, так не можна, подумав він, треба десь зупинитися. Заїхавши на стоянку біля набережної, Сергій вийшов із машини.

Був кінець березня, але тепло не поспішало приходити цього року. Дув холодний вітер. Сергій повільно йшов уздовж набережної та згадував.

З Мариною він познайомився дуже банально за нинішніх часів – у соцмережах. Його друг поставив лайк до її фотографії, так він і побачив Марину вперше.

Не красуня, звичайна. Жінка стояла на засніженій вулиці якогось незнайомого міста. Увечері було вже темно. Але йшов сніг, і великі сніжинки висіли в повітрі навколо неї в моменті кадру, що зупинився.

На ній були біла пухнаста в’язана шапочка і такі ж рукавиці. Вона посміхалася і дивилася на об’єктив. Очі сяяли радістю.

А нічого так, симпатична. Хто така, зацікавився він. Наша місцева чи ні? Сергій зайшов у її профіль, уважно подивився. Місцева. Схоже, незаміжня. Можна розглянути як варіант. Сергій написав повідомлення Марині. І та відповіла. Так вони почали спілкуватись.

Потім зідзвонилися, зустрілися. Зазвичай Сергій не приховував від жінок, що одружений. Міг обманювати про розлучення, яке не за горами. Але цього разу чомусь не сказав правди. Він розлучений. Давно? Ні, лише рік тому. Марина засміялася, який збіг! Вона теж рік тому розлучилася. Діти дорослі, живе одна.

Він також живе один. Син дорослий, навчається в іншому місті. Як багато у них спільного! Почали зустрічатись. Ходили до кіно, до театру. Проводили довгі зимові вечори у Марини вдома. Іноді Сергій залишався у неї на ніч. І все було гаразд. Навіть дуже. Сергій намагався не думати про те, що колись вона захоче подивитися, як він живе, і напроситься до нього у гості.

Минув місяць, і одного разу, коли Сергій був у ванній кімнаті, Марина знайшла у нього в речах його паспорт і перевірила наявність горезвісного штампу.

Далі все трапилося дуже швидко, Сергій схаменутися не встиг, як опинився на сходовому майданчику. Відносини закінчилися миттєво.

– Вона порушила мої межі! Обдивилася мої кишені! – скаржився Сергій своєму близькому другові, який був у курсі всіх його пригод «ліворуч».

– Ну, різні жінки бувають…

– Та моя дружина нізащо до мене в кишені не полізе! І телефон перевіряти не буде! І стежити за мною не стане у соцмережах! У неї там навіть облікового запису немає! А ця що собі дозволяє?! Жвава якась дамочка!

– Що потім було?

– Та нічого!

– Як – зовсім?

– Зовсім. Просто віддала паспорт і мовчки виставила мене з помешкання.

– Ось дає! Ну, а ти? Дзвонив їй потім?

– Спробував, то вона мене відправила подалі, не підбираючи слів і заблокувала!

– Та гаразд! – друг з великими труднощами стримувався, щоб не розсміятися.

– Ні, ти тільки уяви! Зі мною так вчинити! Та мене ще жодного разу в житті ніхто так не ображав!

– Ну, все колись трапляється вперше, Сергію, – посміхнувся друг. – Буде тобі як досвід.

– Що тут смішного? – образився Сергій.

– Мені смішно, що ти так реагуєш. Та мене моя по 100 разів на день посилає! І нічого.

– Це – тебе. А мене не можна.

– Ти особливий у нас, чи що?

– Так.

***

Минув рік.

Марина вже заспокоїлася. Час допомагає. Але спочатку їй було дуже погано. Вона йому повірила! Закохалася, як дівчисько! У свої 47. Ось не розумна! У неї зовсім не було досвіду спілкування із чоловіками. Заміж вийшла рано, 26 років прожила у шлюбі. Ніколи не була щасливою. Її чоловік був із тих людей, хто не вміє любити, і живе все життя лише для себе. Втомилася, вирішила розлучитися. І не пошкодувала. Зітхнула з величезним полегшенням. Буквально захотілося жити.

Потім зустріла Сергія. Познайомились в інтернеті. І було між ними щось таке, незрозуміле. Вони начебто 100 років один одного знали вже. Їм було дуже добре разом.

Тому потім так важко було розлучитися. Але Марина не бачила іншого шляху. Він обманув її! Цілий місяць обманював, дивлячись просто в очі. Він не любить її, просто використав. Та нехай йде він… Марина сама не розуміла, що з нею коїться. Та вона ще жодного разу в житті нікого не посилала ось так … Але все колись трапляється вперше, правильно кажуть.

Усього якийсь місяць стосунків, і рік розлуки вже. Але не виходив Сергій із її голови, і із душі. Снився часто.

Цілий рік майже був скрізь у неї заблокований. І в соцмережах, і у телефоні. Скільки можна вже, якось подумала Марина. І вирішила розблокувати чоловіка. Зрештою, дорослі люди. Незручно якось їй стало тримати людину в чорному списку. Не полізе він до неї, забув уже її напевно.

Але Марина не вгадала. Не забув. Дня не минало, щоб Сергій не заглянув до неї на сторінку, щоразу втикаючись носом у «зачинені для нього двері». Просив друга подивитися з його телефону фотографії Марини.

Той тільки головою хитав. Жаль Сергія. І дякувати Богові, що з ним самим такого не станеться від слова ніколи. Бо він любить свою дружину і вірним їй завжди був. Так думав друг Сергія.

А сам Сергій… досі сподівався. На диво. Раптом сама зателефонує? Або розблокує його у соцмережі. Якщо так станеться, значить, вибачила. І тоді він точно розлучиться.

– Ти нормальний? Навіщо розлучатися? – дивувався друг.

– Набридло все, – відповів Сергій.

– Що тобі набридло? Це другий шлюб у тебе. Дружина красуня, молодша на 10 років. А Марина ровесниця тобі, здається?

– На рік старша за мене.

– Ось бачиш! Навіщо тобі старенька?

Сергій мовчав.

– Гаразд, син від першого шлюбу вже дорослий. Але дочка маленька ще зовсім у тебе, школярка. Їй батько потрібний! Забув? Розлучиться він, розумник…

***

Марина була дуже здивована тим, що Сергій досі на щось сподівався. Цілий рік минув! І взагалі, розблокувати та пробачити – це ж зовсім різні речі!

Сергій відразу почав писати їй повідомлення і дзвонити. На що він сподівається? Що вона почне знову зустрічатися із одруженим чоловіком? Що робити? Знову відправити подалі?

Але Марина не стала цього робити. Вони почали спілкуватись. Зустрічі відновилися. Сергій наобіцяв жінці гори всього – вічного та прекрасного кохання, свого розлучення, обручок та довгого спільного життя до глибокої старості. І Марина знову повірила.

Пройшов місяць.

Сергій тягнув із заявою на розлучення. Марина вже почала шкодувати, що погодилася поновити стосунки. Одного разу, він був у неї того вечора, Сергій пішов у душ. І задзвонив її телефон. Незнайомий номер. Марина відповіла:

– Алло, – сказала вона.

– Марино? – запитав жіночий голос.

– Так. А ви хто?

– Я? Я дружина. А ти хто? Моєму Сергію хто? – вигукнула незнайомка.

Марина одразу зрозуміла, хто їй подзвонив. Треба було одразу ж кинути слухавку, але вона чомусь зволікала.

– Мій у тебе? – спокійно спитав голос.

– Так.

– Зрозуміло. Сказав, що підмінити друга треба на чергуванні.

– Що вам потрібно?

– Та нічого. На добраніч хотіла вам побажати… А до речі, мій де? Поруч? Привіт йому передай.

– Він у душі.

– В душі? Так? – розсміялася дружина. – Нещасна ти жінка, Марино. І скільки вас, таких нещасних, Господи!

– А може, це ти нещасна? Чоловік – хіба щастя для жінки?

Сергій вийшов із ванної:

– З ким розмовляєш? – Він підійшов до Марини, обійняв її і поцілував у щічку.

Марина скинула дзвінок.

– Твоя дружина дзвонила.

– Що за нісенітниця?

– Я серйозно.

– Ти сама їй зателефонувала! Навіщо?

– Я не дзвонила, у мене навіть номери її немає! Не сварись на мене!

– У неї теж немає твого номера!

– Ой, проблема мені! Взяла та подивилася у твоєму телефоні!

– Не порівнюй мою дружину з собою! Це твоє улюблене заняття у чужих речах копатися.

– Ну, знаєш, це вже занадто! Ти в моєму домі, сваришся на мене, за свою хитру дружину заступаєшся! Я тобі зараз доведу, що я маю рацію… Дивись – вхідний виклик! – Марина підсунула Сергію свій телефон під ніс.

Але той навіть не глянув. Він одягнувся і пішов. Назавжди. Одного разу він зрозумів, що розлюбив цю жінку. А може, взагалі ніколи не любив.

Марина, втім, теж не переживала. І добре, що він не розлучився. І добре, що не зійшлися. Навіщо їй цей чоловік? Взагалі дивно, що вони комусь ще потрібні – гулящі чоловіки.