Галя пересаджувала квіти, у нові горщики, які вчора купила. Раптом у двері наполеглево подзвонили. Жінка кинула справи і пішла відкривати. – Інна? – здивувалася Галя, побачивши на порозі сестру чоловіка. – Що, домоглася свого?! – несподівано вигукнула Інна. – Чого домоглася? – не зрозуміла Галя. – Не прикидайся, що не зрозуміла! Все ти зрозуміла! – сказала Інна. – Інно, я справді не розумію, про що ти! – розвела руками Галина. – Я все знаю! Це ти Юрка підмовила! – вигукнула Інна. Галя здивовано дивилася на зовицю, нічого не розуміючи

Галя швидко натискала на кнопки калькулятора, підраховуючи витрати на місяць. У грудні вони завжди мають багато витрат. День народження свекрухи, техогляд автомобіля, страховка одна, страховка друга. І ще подарунки, багато подарунків для родичів та друзів. Галя бачила, що сума виходить великою, і розуміла, що їм її не подужати.

Раніше все це не складало труднощів – її чоловік Юра добре заробляв. Але цього року йому скоротили зарплатню, скасували премії. Добре, хоч не звільнили. Тож Галя вже готувалася, що місяць буде складним. А її зарплата ніколи особливо не впливала на сімейний бюджет.

Юрко зайшов до кімнати, тримаючи в руці телефон.

– Мені зателефонувала Інна, каже, в Миколи зламався ноутбук, а він потрібен йому для навчання. Вона скинула мені марку та модель, просить такий у подарунок на Новий рік.

Інна – молодша сестра Юри, а Микола – її син. І при згадці про неї Галя починала дратуватися. Все життя Інна намагається не працювати, живе на подачки від родичів та допомоги. В Миколи не було батька, вважалося, що він покинув Інну до народження сина. Але ніхто цього чоловіка ніколи не бачив. Галя була впевнена, що Інна навіть не знає, хто є батьком дитини. Вдача щодо чоловіків у неї завжди була легкою.

І добре б тільки це. Але в Інни стало звичкою перед Новим роком дзвонити, і, під приводом необхідності для Миколки, випрошувати у Юри дорогі подарунки. Смартфони, планшет, комп’ютер – вже були подаровані у попередні роки. Ось тепер черга за ноутбуком.

Юрко чиркнув на папері кілька рядків.

– Галю, подивися, скільки коштує така модель.

Галя навіть дивитися не стала – і так зрозуміло, що Інна обрала найновішу та найдорожчу модель. Історія повторювалася вже не вперше. І найцікавіше, що такою необхідною для навчання Миколки технікою потім користувалася його мати. Але, здавалося, окрім Галі ніхто цього не помічав.

– Синові ти теж обіцяв подарувати ноутбук, – нагадала Галя. – Сергійко став набагато краще вчитися, тож треба його заохотити.

– Знаю. Але може краще купити ноутбук для племінника? У нього немає батька, мій обов’язок піклуватися про нього.

Галя відчула, як усередині піднімається хвиля обурення. Як спритно Інна користувалася тим, що Юра людина добра і любить племінника. Але як можна обділяти рідну дитину на догоду сестрі? Юрко і так робить для неї більше, ніж має. Та він взагалі їй нічого не винен, чесно кажучи.

– Думаю, так робити не варто, – дуже спокійно сказала вона, хоч їй хотілося сваритися. – Провини Сергія в тому, що у Миколи немає батька, немає. Тож нехай наш син отримає свій подарунок.

– Але що ж тоді робити? Два ноутбуки мені не потягнути плюс ще інші витрати. А позичати на подарунки я не стану.

Галя це знала. Юра був категорично проти позичати гроші. Пояснювати, що зараз всі живуть у борг або на виплат, було марно.

Юрко несподівано вигукнув.

– Знаєш, я поговорю з Віктором, може ми з ним скинемося на подарунок для Миколки? – Юрко підбадьорився від цієї думки. – Він же теж його племінник. І заробляє він зараз нормально. Галю, це дуже хороша ідея, – Юра глянув на годинник, – зараз і піду, в цей час він вдома.

Галя дивилася, як Юра спішно одягається, думаючи, що нічого хорошого в цій ідеї немає. Віктор був наймолодшим у сім’ї і звик, що всі дбають про нього. Сам він про інших не думав взагалі, а племінникам дарував на Новий рік брелки для ключів. Але може цього разу щось зміниться? Галя зітхнула і повернулася до своїх підрахунків.

***

Юра повернувся після опівночі, скуйовджений і ображений.

– Якийсь ти скуйовджений, – наливаючи йому чай, помітила Галя. – Вітя готовий скинутися на подарунок?

Юрко роздратовано змахнув рукою, чай розлився, а чашка впала на підлогу.

– Ей, ти чого? Я це прибирати не буду.

– Вибач, – Юра підняв чашку. – Ми посварилися з Віктором. Егоїст він! Чоловікові майже сорок років, а він веде себе як дитина! Йому шкода грошей, має свої потреби. Каже, я старший, і це моя відповідальність. А сам ні дружини, ні дітей. Які потреби? На рідного племінника грошей пошкодував.

– Але ж це правда. Роками ти за всіх платиш, про всіх дбаєш. Усі до цього звикли.

– Ну, у мене ж можуть змінитись обставини, зменшитися дохід.

– Може. Тільки твоєму братові, та й сестрі теж, немає до цього діла, – якомога м’якше сказала Галя.

– Тим більше, якщо я завжди дбав про них, невже вони не можуть зрозуміти моє становище цього року? – Юра запитав, здавалося, не чекаючи відповіді.

Він був відвертим із братом, сказав йому про свою ситуацію з грошима. А той лише посміявся. Сказав, що Інна обійдеться без нового ноутбука. Юрко сказав, що це для племінника. А Віктор знову засміявся. Що він сказав смішного, Юрко так і не зрозумів.

***

– Що дивишся? — цмокнувши дружину в щоку, спитав Юрко.

– Та ось дивлюся, як можна заощадити на новорічному столі, – Галя показала на екран планшета. – Люди примудряються приготувати 17 страв за 1000 гривень. Ось подивись. Звичайно, в основному це картопля та морква, але виглядає симпатично. Або ось: розділяєш варене яйце, кладеш на шматочок житнього хліба, малюєш кетчупом очі…

– Галю, ти смієшся з мене? – не витримав Юра. – Яка морквина? До нас прийде Петро Миколайович з сім’єю Новий рік відзначати, а ми їх вареними яйцями пригощатимемо? Галю, від нього залежить моє підвищення наступного року, ми маємо влаштувати свято на рівні.

– Ні, Юрко, я не сміюсь, – Галя відклала планшет і потяглася. – Я думаю, як нам викрутитись. Мені мама дзвонила, у них пральна машинка зламалася. Її вже не полагодити, тато викликав майстра. Так що ми повинні купити їм нову, і якнайшвидше.

– А до січня почекати не можна? – Юра стурбовано зсунув брови. – Нехай трохи почекають, а за місяць купимо їм нову машинку.

– Який місяць? Мама літня людина, вона що, у тазику білизну прати буде? Ні, Юрочко, треба купити пральну машинку моїм батькам насамперед. Хоча якщо ти проти…

Юрко втомлено опустився у крісло. Він справді втомився. Гроші, гроші… Коли їх вистачає – жодних проблем. З усіма добрі стосунки, всі тебе люблять. Він уже звик так жити. А тут сварка з братом, немає грошей на бажаний подарунок племіннику, сина теж не можна обділяти, матері на день народження він обіцяв пальто, Галі надивився браслет. Ще на продукти та напої для свята скільки грошей треба… Ні, він зовсім не звик так жити.

– Звичайно, ми купимо твоїм батькам пральну машину, – втомлено зітхнув Юрко. – Тільки мені треба поговорити з Інною.

***

Побачивши Інну на порозі, Галя не здивувалася. Інна завжди вважала, що Галя заважає Юркові витрачати більше грошей на племінника. Юра вже поїхав на роботу, а в неї в четвер був вільний ранок, заняття в секції починалися після двох.

– Що, домоглася свого? – вигукнула Інна. – Влізла, куди не просили. Вмовила Юру обділити мого синочка? Все собі тягнеш, а в самої грошей подіти нікуди!

– Ти що таке говориш, – похитала головою Галя. – Тобі від Юри тільки гроші потрібні.

– У нього все добре! Всім би так жити! Що, в тебе зміниться, якщо він племіннику допоможе?

– Племіннику? – Галя погладила її за рукав дорогого пальта. – А це на чиї гроші куплено? А чоботи, в яких ти мій килим топчеш? А сумка? Все куплено за гроші Юри. У тебе все життя за рахунок брата!

– І що? Він і так має грошей багато.

– Багато? – Галя ображено подивилася на Інну. – А ти знаєш, що Юра нездужає? Що йому виписали купу пігулок? Що йому хвилюватися не можна, а цей рік для нього суцільне переживання? Він же переживає, що чергове пальто матері не подарує, що сестрі зменшити подарунки доведеться. А ти ще просиш подарунки дорогі, на його почуттях до племінника граєш.

– Юрко нічого мені не казав.

– А він і не скаже! – сплеснула руками Галя. – Він турбувати вас своїми проблемами не хоче! Вважає, що має всім допомагати. А у вас совісті немає!

Галя помітила, що Інна трохи засмутилася. Може, до неї дійде?

– Все одно, я вважаю, що ноутбук для Миколки він купити повинен, – трохи подумавши, сказала Інна. – Так було б правильно.

– Йди звідси! – вигукнула на неї Галя. – Забирайся геть!

Інна поспішно пішла.

***

– Я сказав Інні, що цього року не зможу подарувати Миколі ноутбук, який вона обрала, – Юрко, дивлячись у дзеркало, поправляв краватку. – Вона влаштувала сварку, казала, що я не люблю племінника. Мене це дуже образило. Я завжди ставився до Миколи як до сина, допомагав грошима. Ми з тобою навіть сварилися через це. Ти вважала, що я надто багато для них роблю. А Інна таку сварку мені влаштувала, прямо при батьках. Гаразд я, але батька з матір’ю поважати треба.

– Я вже в курсі, – сухо зауважила Галя. – Інна і до мене приходила, також сварилася. Казала, що я вплинула на тебе.

Юрко різко повернувся.

– Ось негідниця, – розчаровано похитав він головою. – Ні, Галю, я це припиню. Більше Інна від мене нічого не отримає. Нехай шукає роботу. Я вже не можу її утримувати.

– Давно пора. А що з Миколкою? – Запитала Галя.

– Він вже дорослий, якщо йому щось потрібне, може сказати сам. І то, я перевірю, чи має до цього відношення Інна.

– Дуже розумно, – схвалила Галя.

Юра був дуже постійним у своїх рішеннях. Вона була впевнена, якщо він вирішив перестати давати гроші сестрі – так і буде.

– Мало не забув, – згадав Юра. – Я ж зателефонував Миколі, запитати, що йому подарувати дешевше. Не можу я залишити його зовсім без подарунка. Так от він сказав, що його ноутбук чудово працює, і навіть не зрозумів, коли я почав говорити про поломку.

– А ти думав, ноутбук справді зламався? – Галя співчутливо подивилася на нього. – Це хитрощі твоєї сестри.

– Так, зрозумів я вже, зрозумів. Пізніше за всіх, але зрозумів.

– І що Микола попросив? – Галі було цікаво, чого хлопчик хоче насправді.

– Ігрові навушники. Зараз у молоді треба питати, чого вони хочуть. Сам би я до такого не додумався ніколи, – Юра показав на невелику коробку з червоним бантом, яка вже зайняла своє місце під ялинкою.

– А Миколка буде задоволений.

– Усі отримають цього року скромні подарунки, – Галя оглянула гору невеликих згортків. – Раніше все, звісно, було інакше. Але я впевнена, це не привід сумувати.

– Не всі, – хитро посміхнувся Юрко. – Сергійко отримає ноутбук, як ми йому обіцяли. А тобі я купив те, що хотів, – він дістав із внутрішньої кишені піджака оксамитову коробочку. Усередині лежав витончений золотий браслет.

– Юрко, яка краса, – усміхнулася Галя. – Але, може, не треба було витрачатися?

– Треба. За цей рік я багато чого зрозумів. Ти і Сергій – ось для кого я маю старатися. А брат, сестра… Вони дали мені зрозуміти, що ви єдині, кому я потрібний, коли у мене немає грошей.

– Твоя правда, – сказала Галя, віддано дивлячись йому в очі. – Ти нам потрібний.