– А пам’ятаєш, як раніше бутерброди зі шпротами робили на свята? – сказав Ігор дружині і відсунув від себе тарілку. – Тобі б все по ресторанах бігати, а я звичайної їжі хочу! – Скажи просто, що грошей шкода? – єхидно сказала дружина. – Невже не можна прислухатися до чоловіка і приготувати те, що він хоче? – Ігор підвівся і вийшов на вулицю. Чоловік повернувся за десять хвилин, забрав телефон і ключі від машини. – Здається, я знайшов ту, що робитиме бутерброди, – сказав він, і кудусь пішов. Марія здивовано дивилася вслід чоловіку, нічого не розуміючи

– А ти пам’ятаєш, що раніше бутерброди зі шпротами робили на свята? Мама хліба підсмажить на запашистому маслі, натере його часничком, потім яйце накрише, і на хліб, та шпроти зверху. Це було щось! Я досі можу заплющити очі і уявити цей смак і картопельку… відварену.

Ігор відсунув від себе тарілку з пастою Карбонара і відвернувся, вдаючись до спогадів. Ресторанна їжа сьогодні не давала відчуття радості.

– Тобі б все по ресторанах бігати, а я звичайної їжі хочу! Втомився від цих омарів та креветок. Домашня їжа корисніша і смачніша.

– Ну, щодо кориснішого, я б посперечалася. Особливо цей твій бутерброд із шпротами на підсмаженій олії. Так і скажи, що шкодуєш грошей, – продовжуючи дивитись у свою тарілку, сказала дружина.

– Пф-ф-ф, – сказав Ігор. – За мамині бутерброди і п’ять тисяч не шкода, а це…

– Це, між іншим, ресторан із відмінним рейтингом, подивися, немає вільного місця.

Ігор підвівся і кинув серветку на стіл.

– Ти куди? Ще десерт, – здивувалася дружина.

– Чекай на свій десерт, я подихати вийду.

Ігор розгнівався.

Щось відштовхуюче було в цих ресторанах та закладах найвищої кухні. Щось глянциве на вигляд і погане на смак. Ігор видихнув. Ходив, аби догодити дружині.

Ігор вийшов на вулицю. Дві жінки, одного з Ігорем віку, приблизно п’ятдесят, також вийшли на літній майданчику.

Жінки стояли неподалік Ігоря. І чоловік прислухався до їхньої розмови.

– Зовсім не смачно. Вибач, Олено, але це їсти неможливо. Підемо до мене, я бутербродів з чорним хлібом і яйцем зроблю, ще зелена цибулька, дрібненько так…

– Тетяно, припини, ти чудово знаєш, навіщо ми прийшли до цього ресторану.

Ігор обернувся і глянув на Тетяну. “Нічого така”.

– Ех, плакали мої бутерброди.

– Вибачте, що втручаюся… Як вас звати? – раптом втрутився у розмову Ігор.

– Мене? – здивувалася Тетяна.

– Так, вас.

– Таня.

– Тетяно, я б зараз із задоволенням з’їв бутерброд із чорного хліба з яйцем. Або зі шпротами, так моя мама готувала. Ось чесно. Я те, що там готують, – і Ігор показав у зал ресторану, – їсти не можу, не йде.

– У мене тільки чорний хліб та яйце з цибулею.

– Це теж цілком влаштує, пригостите?

Таня знизала плечима.

– Виходьте на парковку, вас чекатиму, 505 номер.

Ігор повернувся до дружини і, забравши телефон та ключі від машини, сказав:

– Здається, я знайшов ту, що робитиме бутерброди. Візьми таксі, ось гроші, заплати, і Ігор поклав купюри на середину столу.

Дружина нічого не сказала. Хотіла, але не стала.

Розлучення назрівало. Це було просто питанням часу. Їхні стосунки давно вже дали не просто тріщину, а розділили чоловіка та дружину на багатокілометрову відстань.

– Через якісь бутерброди, – посміхнулася дружина. – Запитають через що. А я така. Бутерброди розвели…

Ігор сидів у машині і думав.

– Бутерброди! Бутер-броди. Невже не можна прислухатися до чоловіка і зробити те, що хоче. Лише трохи… Втім, бутерброди були останньою краплею.

Тетяна жила далеко від центру. У простій двокімнатній панельці на третьому поверсі. У квартирі було бідненько, але чисто.

– Проходьте, я не чекала на гостей. Я зараз.

За маленьким кухонним столом було комфортно. Ігор одразу згадав своє дитинство і такий самий стіл. У зелену цятку, як кухонний гарнітур, фіранки в квіточку. Згадав їжу, що готувала мама. Просту, смачну.

– От і бутерброди, – Тетяна поставила на стіл тарілку. – А може, борщ?

– У вас і борщ є?

– Звісно.

– Борщ теж буду, – Ігор навіть очі прикрив від насолоди.

Так мало, виявляється, треба, щоб зробити чоловіка щасливим!

***

Через два роки Ігор зробив Тетяні пропозицію, але вона лише посміхнулася

– Навіщо мені це треба, а тобі? Все ж таи добре, давай не будемо все псувати.

– Дивись сама, я вдруге пропонувати не буду.

– А бутерброди зі шпротами будеш?

– Буду!

– От і добре!