Сергій приїхав до матері в гості. – А де твій Василь? Хочу з ним познайомитись, – запитав він з порога. Інна здивувалася, звідки син про її Василя чув, але промовчала. – Познайомишся. Встигнеш… – сказала вона. – Та мені й ніколи, – продовжив Сергій. – Я ж у справі приїхав… Ти живеш сама. А нині є багато пройдисвітів. Давай квартиру твою на мене переоформимо. – Чого це? – здивувалась Інна. – Після того, як батька не стало і року не пройшло, а ти вже мужика завела! Василя цього. Не соромно?! – Про що ти?! – Інна не розуміла, що відбувається

Не стало Миколи – голови великого сімейства. Дітей у них із дружиною Інною було аж шість. Не стало його раптово, ніхто й не чекав.

Слаба часто була Інна, а не стало Миколи. Ще й на пенсію вийти не встиг. Та й заповіт не залишив…

Жили вони у квартирі Миколи. Вона до нього перейшла від батьків, як старшому із синів.

У його дружини Інни теж була квартира і теж батьківська, майже поруч. Її вони здавали в оренду. Так і жили.

Микола працював, а Інна, хоч вже й на пенсії перший рік, але також ще працювала.

Про квартири усі діти знали. Одна батькова, друга материна.

Після того, як батька не стало, вирішили діти з матір’ю поговорити – про спадок питання вирішити.

Квартира батькові дісталася у спадок. Значить мати половину від неї не отримає.

А на всіх ділити, то багато часток виділяти. Квартира в центрі, ціна хороша.

Старший син Сергій вирішив, що все йому має належати.

Він старший. Завжди так було! Батько теж отримав квартиру, як старший син.

Але з ним ніхто не погодився…

Матір вони взагалі вмовили відмовитися від своєї частки. У неї є квартира. Навіщо їй ще та частка? А їм усім дуже гроші потрібні!

Інна подумала, подумала і таки погодилася. У неї є заощадження. Не в банку, а вдома в скриньці.

Завжди з Миколою вони відкладали, дітей онуків на свята подарунками балували та й так для себе, щоб було…

Назбиралося там досить багато, та й пенсія є, і з роботи ще не женуть.

Вирішила Інна, що їй вистачить. Та й у квартирі чоловіка почувалася вона чужою.

Микола міняти обстановку не хотів. Як усе лишилося від його батьків, так і було. А їй давно хотілося нові меблі і все інше…

Відмовилася вона від частки і одразу вирішила переїхати у свою квартиру. Сповістила орендарів.

Інна зібрала речі, посуд, побутову техніку, що купували разом із Миколою. Дрібниці різні, що дорогі були їй, на згадку про чоловіка.

Дітей навіть просити не стала допомогти. Усі працюють же ж. Інна викликала машину з вантажниками. Переїхала з квартири чоловіка і прописку змінила…

Дітям сказала:

– Вважайте, що відмова від частки, це мої вам подарунки на дні народження та свята цього року. Я робитиму ремонт. До того ж, дорогих подарунків тепер не зможу дарувати.

Усі погодилися й зраділи, хоч і не багато, але грошей більше кожен отримає.

Вступили у спадок усі шестеро. Квартиру вирішили одразу продати.

Але вона не продавалася…

Хоч і центр престижно, зручно, але дорого. Знімати теж ніхто не хотів. Меблі старі, ремонту практично ніякого, а вкладати гроші ніхто не захотів.

А тут ще випливли борги по комуналці. Батьки поки жили – платили. А діти у спадок вступили і якось про це не подумали.

Думали мати за все заплатить. Та й квитанції чомусь приходили на ім’я покійного батька та матері. Ну буває так…

Діти кинулись до матері. Інна розібралася, але сказала борги дітям платити. Їхня ж тепер квартира!

Діти незадоволені залишилися. Сказали, що мати, відмовившись від своєї частки, підсунула їм кота в мішку!

А потім знайшли нарешті покупця на квартиру. А меблі старі вивозити треба ж, щоб квартиру звільнити. Знову кинулись вони до матері.

– Ви з батьком жили – тобі і квартиру звільняти! – кажуть.

– Я вам свою частку віддала, робіть що хочете! – відповіла Інна. – Ви всі у цій квартирі виросли. А тепер вона ваша. Вирішуйте самі.

– Ти всі проблеми на нас звалила! – обурювався Сергій.

Своїми претензіями діти матір дуже засмутили. Та й самі образилися. Дзвонити стали рідко, приїжджати ще рідше…

– Всі мене покинули… – говорила Тамара до кота Василя, якого вона завела, коли переїхала до своєї квартири.

Про це вона дітям не казала.

Одного разу зателефонувала її дочка Марина і попросила Інну приїхати. Внучка Інни пішла у перший клас, треба її комусь до школи відводити та забирати. Та ще може й на гуртки водити.

– Ти вже вибач, але я ще працюю, – сказала Інна. – Пенсії мені не вистачає. А головне Василя не можу одного залишити.

– Якого Василя? – обурилася Марина. – Мамо, у тебе внучка в школу пішла, а ти Василя собі завела! Ти що?!

– Так старшенька твоя може Катю до школи водити. А я надовго із дому не можу виїхати.

– Мамо, ти тільки про себе думаєш! У тебе онуки, а ти…

Дочка кинула слухавку, а сама братів і сестер сповістила:

– Мама мужика завела, треба квартиру рятувати, а то її обмануть!

Діти почали діяти. Вирішили, що старший з них поїде – Сергій.

– А де твій Василь? Хочу з ним познайомитись, – запитав син з порога.

А Василь чужих боявся, заліз у кут під ліжко і не виходив. Мати здивувалася, звідки син про кота чув, навіть кличку його знає, але промовчала.

– Познайомишся. Встигнеш ще…

– Та мені особливо і ніколи його чекати. Адже я у справі приїхав. Ти сама живеш. А нині пройдисвітів багато є. Давай квартиру твою на мене переоформимо. Бо залишиш нас без спадщини.

– Та я не збираюся ще в засвіти йти. І квартиру ні на кого із вас не перепишу! Моя це квартира! Чого ти так злякався? Не стане мене, тоді й діліть!

– Та ми так вирішили… Усі твої діти.

– З чого це?

– З того! Після того як батька не стало рік не пройшов, а ти чоловіка вже завела. Не соромно?

– Про що ти? – мати подивилася на сина з подивом.

– Мамо, годі прикидатися. Обмане він тебе. Залишишся ні з чим.

– Хто?

– Так Василь твій!

І тут Інна все зрозуміла. Син і решта дітей подумали, що Василь це чоловік. Василь її обмане і залишить дітей без спадщини.

– Мамо, чого ти мовчиш? Потрібно вирішувати все швидше.

– Ти тільки за цим і приїхав? А я думала про мене згадав. Провідати матір приїхав. А ти… А ось візьму і Василеві все залишу, – сумно сказала мати.

В цей час вийшов і сам Василь. Захотів їсти. Тихенько до миски підійшов. Син Інни тільки тоді і помітив, що на кухні миска котяча стоїть.

– У тебе кіт?! – здивувався він.

– Знайомся, це мій Василь, – урочисто сказала Інна.

Син більше не знав, що сказати матері. Та й що тут скажеш? Натомість мати сказала.

– Про спадщину, заповіт та інше більше чути нічого не хочу. Захочу – ніхто з вас нічого не отримає. Віддам все на благодійність!

– Вибач, мамо… Твоє право. Вибач, – сказав Сергій і поїхав.

З того часу діти про спадщину не згадували взагалі, навіть у розмовах між собою.

Та й до матері стали краще ставитись.