У Тамара Андріївни не стало чоловіка. Останнім часом він був дуже слабий. Рідні доньки допомагати їй відмовилися. Тільки їх син, Дмитрик, щовечора приїжджав. А вдень приходила його дружина Олександра, робила процедури і дещо по господарству. – Лесю, дорогенька, облиш, я сама зроблю, – казала Тамара невістці. – Пообідай он, я супчик зварила. – Та мені вже ніколи, – казала Олександра, але сідала і таки їла, щоб не ображати свекруху. Так якось вони і впоралися з усім. А як не стало чоловіка Тамари, то раптом зʼявилися доньки. І вона вже здогадалась чого
Тамара Андріївна поховала чоловіка. Останнім часом він був дуже слабий і потребував догляду.
Доньки допомагати відмовилися, посилаючись на роботу.
Тільки їх син, Дмитрик, щовечора приїжджав. Вдень приходила його дружина Олександра, робила процедури і дещо по господарству.
-Лесю, дорогенька, облиш, я сама зроблю, – казала Тамара невістці. – Пообідай, я суп зварила.
-Та мені вже ніколи, – але Олександра сідала і їла, щоб не ображати свекруху. – Ви самі теж їжте.
Тамара мала трьох дітей. Старша Інна, а потім близнюки Олена і Дмитро. Тамара з чоловіком все життя зберігали секрет народження близнюків.
Чекали одного, а з пологового будинку виписали з двома.
Батьки хотіли сина, а народилася друга дочка. Але породілля, зовсім молода дівчинка, залишила дитину.
Тамара з чоловіком усиновили хлопчика. Так у них з’явилися близнюки Олена й Дмитро. Ніхто, крім них, не знав про це.
Олена й Дмитро приїжджали приблизно разів з два на місяць, дізнатися як батько, як мати справляється з ним.
Привозили трохи продуктів. Вислухають скарги матері на втому та погане самопочуття, подивляться на батька та й поїдуть.
-Ех, дочки, – зітхав завжди батько після їхнього від’їзду. – навіть поговорити не можуть, ніс вернуть. Як не рідні…
Можна подумати, що дочки живуть далеко. Ні, всі в одному селі. Можна й пішки прогулятись. З боку дивишся – все гаразд, діти всі відвідують. Але це тільки збоку, для сторонніх очей…
А останній місяць взагалі довелося Дмитру переїхати до матері. Батькові стало гірше, і залишати матір одну з ним вони не стали. Син навіть відпустку взяв.
Батька поховали…
Олена й Інна стали частіше заглядати до матері. Вони мали свій інтерес. Батько раніше добре заробляв і в нього мала залишитися кругленька сума на рахунку, чи готівкою.
От і вирішили довідатися у матері. Якщо на рахунку, то можна й на спадщину розраховувати. А якщо гроші вдома, то мати має поділитися з ними. Вони навіть домовилися на частину будинку не претендувати лише гроші. Прямо мати не питали, все натяками. Мати все розуміла, але вигляду не подавала.
Минуло півроку, треба ділити спадщину. Дочки не витримали й прямо матері й сказали, настав час йти спадщину батька ділити.
-Який спадок. У нас заповіт давно написано було один на одного, тепер мені все належить.
-Як? А ми? У вас грошей було багато. Може, просто поділимося.
-Гроші на лікування пішли. Ви ж знаєте, що батько слабий був. Якби частіше ходили, то знали б, які це витрати.
-Але ж ви не мільйони витратили.
-А у нас мільйонів і не було. А вам батько гроші давав на машини.
-Так це колись було. Давним давно…
-Не давно, а два роки тому. Та він і не працював останніми роками. Тож за гроші у своїх чоловіків питайте. А я вам допомогти нічим не можу. Брат ваш усюди встигає: працює, нам допомагав. Та й машину, на відміну від вас, сам купив. Кредит величезний взяли – будинок будують.
-Ну, ми в кредиті жити не будемо. Та й будинки у нас все є.
-Діло ваше…
Звісно їхня справа, де жити. А жили Інна й Олена обидві зі свекрами. Може й хотілося їм жити окремо, але все впиралося у гроші. А таких грошей й них не було.
Так і пішли від матері ні з чим. Мати у спадок вступила. Дім тепер повністю їй належить. А ще їй у спадок перейшов рахунок у банку. За домовленістю із покійним чоловіком Тамара Андріївна дала гроші Дмитру на погашення кредиту.
-На згадку про батька. Він дуже просив. Візьми.
-Дякую, мамо, – Дмитро обійняв її. – І від Лесі теж спасибі.
-Вона в тебе хороша, бережи її. А дім Інні та Олені я відпишу. Ти згоден?
-Мамо, ну звичайно згоден. Ви он як нам допомогли. Ми б, звичайно, й самі…
-Ви теж допомогли. Батько тільки вас із Лесею і згадував останніми днями.
-А ти перебирайся до нас, ми скоро закінчимо ремонт. Місця на всіх вистачить.
-Та що ти, я вам заважатиму. Живіть. А я поряд…
-Як ти можеш нам заважати.
-Я подумаю.
-От і добре.
Дмитро з Олександрою не забували відвідувати матір.
Якось прийшла Інна. Вона посварилася зі свекрами і вирішила жити з матір’ю.
-Живи. Хіба мати може відмовити дочці.
Сім’я Інни переїхала. У хаті стало галасливо. Троє дітей.
Олена чомусь вирішила, що вона має право жити з матір’ю. Вона розлучилася з чоловіком. І куди їй іти? До мами. І вона прийшла із двома дітьми.
У хаті стало зовсім тісно.
Дмитро забрав матір до себе.
-Мамо, хай живуть без тебе. У них своє життя. Тобі тиша потрібна, а в них шум і гам. У нас місця у будинку багато. І двір великий. Відпочиватимеш. Діти в нас тихо поводяться.
Тамара Андріївна погодилася.
Тільки ось Інна й Олена залишилися незадоволені. Останнім часом вони звикли, що мати готувала на всіх. Та й купувала продукти на свою пенсію. А тут довелося робити все самим. Та ще й дві родини під одним дахом, хоч і сестри. Почали сваритися і ділити майбутню спадщину.
Мати, щоб якось згладити сварку між сестрами, переписала будинок на них.
-Будинок ваш. Навпіл. Робіть що хочете.
До Олени повернувся чоловік. Теж прийшов жити у цей же будинок.
Сім’ї поділили будинок, зробили окремі входи.
Продавати не стали, просто за такі гроші вже не купиш. Настав мир між ними.
Мати рада, дочки заспокоїлися. А їй добре живеться у сина. Уважний син і дбайлива невістка. Що ще потрібно? Розповісти секрет народження?
Напевно, не треба…