Тамара вийшла з пологового будинку, із згортком на руках. Жінка оглянулася на всі боки, Віктора ніде не було. Раптом з автомобіля, припаркованого біля входу, вийшла свекруха Маргарита Іванівна. – А де Віктор? – усміхнулася невістка. Маргарита Іванівна підійшла ближче, і глянула на внука. – Ой, який хороший, – сказала свекруха. – А де Віктор? – ще раз перепитала Тамара. Маргарита Іванівна з жалем глянула на Тамару, нахилилася до неї, і щось шепнула на вухо. – Ви що, жартуєте?! – тільки й вигукнула Тамара
Маргарита Іванівна з докором подивилася на сина, але нічого не сказала.
– Мамо, це Ірина. Якщо ти не проти, ми поки що поживемо в моїй кімнаті. Не хвилюйся, ми скоро одружимося.
– А як же Тамара? – Маргарита Іванівна не могла більше мовчати.
– З нею ми оформимо розлучення, я вже вирішив. І, будь ласка, не треба лізти в моє життя, – змінився Віктор. – Ірино, йдемо.
Такого Маргарита Іванівна не чекала. Щойно молодь вийшла з кухні, жінка важко опустилася на стілець. Вона, звичайно, недолюблювала невістку, але такої витівки від сина не чекала.
***
А Тамара була зовсім не в курсі зради. Вся справа в тому, що вона перебувала у пологовому будинку. Сюди її помістили на збереження, адже вагітність була непростою. Тамара і уявити не могла, що поки її немає, Віктор розгорне повномасштабні зміни в особистому житті, але сталося саме так. Спочатку він привів додому, в орендовану квартиру, Ірину — колишню колегу із сусіднього відділу. Коханка виявилася норовливою і відразу зажадала відвезти з квартири всі речі Тамари. Добре, що в неї було не дуже багато речей, все увійшло до кількох сумок — їх Віктор поки що склав у багажник машини.
Через два тижні оренда квартири закінчилася і замість того, щоб її сплатити, Віктор не знайшов кращого виходу, ніж привести нову пасію додому до матері.
— Мамо, ти розумієш, зазвичай Тамара за квартиру платила. У мене зараз немає грошей, життя таке дороге… — просив Віктор, Маргариту Іванівну дозволити пожити в неї.
— А ти в неї не питав, де вона брала гроші? – напрочуд різко відповіла мати.
– Працювала. А тепер я один повинен працювати. Ще й її годувати з дитиною, — зітхнувши закотив очі Віктор.
Маргарита Іванівна застигла, почувши таке. Невже це вона виховала такого безвідповідального сина, якому власний комфорт важливіший за сім’ю і майбутню дитину.
— Ну, поживи поки що. Тільки все одно житло шукати доведеться. Мені буде важко, якщо в мене вдома цілодобово плакатиме дитина.
— Не хвилюйся, не буде, — запевнив її Віктор, вже заздалегідь знаючи, що він з Тамарою не житиме разом.
І ось тепер, коли він привів додому Ірину, Маргарита Іванівна зрозуміла – справа ще серйозніша, ніж вона могла припустити. Свого часу вона сама залишилася одна з дитиною на руках, але в неї бодай були батьки, які могли допомогти. А у Тамари що? Дівча з дитбудинку, зовсім молоденька. Коли Віктор привів її додому знайомитись з мамою, Маргарита Іванівна ледь втрималася від того, щоб висловитись. Добре, що педагогічна освіта та величезний стаж роботи не дозволили їй нав’язувати свою думку синові.
— Живіть, як хочете, тільки не тут. Ви дорослі люди, тому вільні робити все, що завгодно, — процідила тоді Маргарита Іванівна, даючи явно зрозуміти, що розмова закінчена.
Тамара ж виявилася, дуже ласкавою і відхідливою. А ще – господарською. Кілька разів на тиждень приїжджала до свекрухи з гостинцями – то пирогів напече, то варення наварит. І коли тільки-но встигла навчитися готувати? Маргарина Іванівна гостинці приймала, але тільки-но Тамара виходила за двері, тут же без жалю викидала їх у відро для сміття. Бракувало ще їжу від цієї приймати! Вже потім вона, подивившись на себе збоку, зрозуміла – вона точнісінько копіювала поведінку своєї колишньої свекрухи, з якою вона так і не змогла порозумітися.
Зараз ситуація була негарною, з якого боку не подивися. Навіть якщо не брати до уваги, що Тамара на збереженні і з пологового будинку їй нема куди піти. Маргарита Іванівна чудово розуміла, що її син вчинив, як останній негідник, але те, що в неї вдома оселилася нова пасія Віктора – це зовсім похитнуло жінку з колії. Ірина була зарозуміла, абсолютно не господарська, спала до обіду, а потім слухала на всю гучність музику. Якби Маргариту Іванівну запитали прямо зараз, вона з двох невісток вибрала однозначно Тамару. Хоча б тому, що вона жила окремо.
Син же розмовляти про ситуацію, що склалася, категорично не хотів. Він фактично уникав Маргариту Іванівну, ідучи рано-вранці і повертаючись з роботи пізно ввечері, знаючи, що вона вмовлятиме його зберегти сім’ю. Жінці нічого не залишалося, як цілими днями ділити квадратні метри з Іриною.
— Маргарита Іванівно, добрий день, — щебетала на тому кінці трубки Тамара. — Щось Віктор трубку не бере, у вас там все гаразд?
– Нормально, – видихнула жінка. І тут же додала перше, що спало на думку. — У нього ніби з телефоном щось. Ти як?
— Та так собі, процедури щодня. За мене не хвилюйтеся, зі мною все добре.
«Добре, куди там», — подумала Маргарита Іванівна. Вона вирішила брати ініціативу до своїх рук і насамперед вирушила до знайомої бабусі, яка допомагала людям. Маргарита Іванівна була певна – Віктора просто приворожили.
— Ну не бачу, щоб приворожили, — розвела руками бабуся. – Роби, що хочеш, але не бачу.
Маргарита Іванівна засмутилася. Вона розраховувала одного дня відновити сім’ю сина.
Ще одним хорошим, як вважала Маргарита Іванівна, варіантом для того, щоб відвадити Ірину від Віктора, було розповісти правду про голубків на роботі. Точної адреси, де працює син, вона не знала. Натомість у неї було записано телефон бухгалтерії Віктора – одного разу він дзвонив їй на мобільний із цього номера. Щойно на тому кінці дроту взяли трубку, Маргарита Іванівна відразу виклала всю правду-матку.
— Ви їм там їм зауваження хоч, зробіть, — пояснювала Маргарита Іванівна. — Сім’я на очах розвалюється, а там дитина ось-ось народиться.
Цього ж вечора Віктор влаштував матері сварку. Мабуть, до нього швидко дійшли чутки про дзвінок Маргарити Іванівни на роботу.
— Я тебе просив не лізти в моє особисте життя? — вигукував син. – Ось тобі воно потрібне зі своїми порадами? Якщо тобі Тамара ближче за рідного сина, то й живи з нею. А про дитину ще невідомо, може вона нагуляла її.
Мати не втрималася, і тільки тоді Віктор замовчав.
— Пішов геть, — сказала Маргарита Іванівна. — І цю свою забери. Ніколи не думала, що в мене син такий негідник. А Тамару я не залишу, будь впевнений.
***
На виписці з пологового Тамару зустрічала лише Маргарита Іванівна. Спочатку Тамара ніяк не могла зрозуміти, де Віктор і чому він не прийшов забирати її з дитиною. І навіть коли Маргарита Іванівна розповіла їй у чому справа, дівчина ніяк не могла повірити своїм власним вухам.
– Як пішов до коханки? У нас же все добре було… — плескала Тамара очима, сидячи на лавці. – Ви жартуєте, може?
— Які тут жарти… — знизала плечима новоспечена бабуся, не зводячи очей з маленького онука. Маля було копією Віктора, це було зрозуміло з першого погляду. – Чого сидиш, викликай таксі.
— Куди викликати? – підняла заплакані очі невістка.
— Ясна річ куди, до мене. Поживете поки що, там подивимося. Може, Віктор з’явиться.
***
Але Віктор не з’явився. Ані через тиждень, ані через місяць. Від родичів Маргарита Іванівна чула, що з новою пасією син не залишився, але повертатися до законної дружини він не поспішав.
— Маргарита Іванівна, ви не будете проти, якщо я на аліменти подам? – несміливо запитала Тамара одного разу за сніданком.
– Ні звичайно. Жодного разу не прийшов, синові копійки не подав. І невже я проти буду, — сплеснула руками та. – І на розлучення подай теж!
Маргаріта Іванівна не розповіла Тамарі, але кілька днів тому вона зателефонувала до сина, переступивши через свою гордість. Але нічого нового не почула. Віктор так само стверджував, що син не від нього, а ще був дуже ображений на матір, що вона пустила до себе жити невістку з онуком.
— Ви не хвилюйтесь, мені як гроші приходитимуть, я кімнату зніму і ми з Андрійком переїдемо. Я знаю, у вас нездужаєте, а тут малюк ночами плаче, спати не дає, — винувато виправдовувалася Тамара. Їй було незручно обмежцвати Маргариту Іванівну своєю присутністю.
— Ти що таке кажеш! – Маргарита Іванівна навіть вигукнула. – Не здумай навіть нікуди переїжджати. Ти мені як рідна дочка, а Андрійко такий маленький… Як ти сама будеш? Не пущу.
Тамарі й самій не хотілося нікуди їхати, адже свекруха допомагала їй доглядати за сином.
***
Через три роки Тамара вийшла на роботу, а Маргарита Іванівна залишилася доглядати Андрійка. І її педагогічні навички стали в нагоді якнайкраще — вже через пару місяців кмітливий хлопчик вивчив усі літери. У бабусі не було жодних сумнівів, що це її рідний онук, і вона зважилася написати на нього заповіт.
— От не стане мене, хоч Андрійко із квартиркою буде. Скаже – від бабусі дісталася, – задоволено розпливалася в усмішці Маргарита Іванівна, розповідаючи своїм знайомим про своє рішення.
А Віктор, дізнавшись про таке рішення матері, взагалі припинив із нею все спілкування. За ці кілька років він вже тричі намагався створити нову родину, але щоразу безуспішно. У результаті останні пару місяців хлопець жив з жінкою помітно старшою за нього… Але Маргарита Іванівна намагалася не дуже переживати з цього приводу, адже тепер у неї була нова сім’я, що складається з невістки та онука. А в нове особисте життя Віктора вона влазити не збиралася, як він цього і хотів.