Тетяна діставала з багажника важкі пакети з продуктами. Раптом вона помітила свого знайомого Дмитра. Хлопець підбіг до неї і запропонував допомогти. – Ну допоможи, – погодилася Тетяна. Вона посміхнулася, а він підхопив одразу дві важкі сумки. Їй залишив легкі пакети. Вони піднялися на восьмий поверх, і він ніяково зупинився біля порога. Тетяна відчинила двері і запросила його зайти. Дмитро зайшов у квартиру і пройшов з пакетами прямо на кухню. Тетяна за ним. – Привіт! Та ти не сама?! – раптом почувся чийсь голос. Дмитро озирнувся і так і застиг з пакетами в руках

Чомусь Дмитру не щастило в житті. Начебто б і хлопець симпатичний, і розумник, і спортсмен, а з дівчатами одні проблеми – примхливі, несерйозні, одні нічні клуби на думці.

Дмитро змінював їх часто. Ну а що мало в інституті красунь, чи що? Але серйозно по-справжньому так жодна його й не «зачепила».

Але цього разу він влип він добряче. Закохався у прекрасну незнайомку просто на вулиці і прямо втратив спокій! Ось така жінка йому й потрібна була: дуже гарна, серйозна на вигляд, доглянута від кінчиків волосся до витончених ніжок.

Але старше Дмитра років на десять…

Ну це він так прикинув, що їй не менше тридцяти, хоч насправді може й більше. Доглянуті жінки завжди молодше по віку виглядають.

Але для нього це не мало жодного значення. Таку дивовижну жінку не можна не полюбити, і не важливо скільки їй років.

Отже, Дмитро закохався. Але шансів познайомитися із красунею практично не мав.

Не підходити залицятися ж на вулиці. Та й зустрічав він її рідко, зате коли бачив, то аж застигав, а потім довго думав про те, як він був би щасливий поряд з нею.

Усі інститутські подружки відійшли на другий план. Зате з другом Романом він поділився своїми переживаннями.

-Як побачу її, то ніби застигаю на місці. І познайомитись не знаю як…

Роман здивовано підняв брови:

-Ти не знаєш? Не сміши мене. Ти тільки глянеш на дівчину, вона твоя. Це нам, сірим та убогим, таке щастя не світить, старатися треба! А тобі, тільки пальцем помани.

-Та ні, ти не зрозумів проблему. Це не дівчина-однолітка, розумієш. Жінка! Років тридцяти, обручки на пальці немає. Пару разів бачив її в машині за кермом, але переважно зустрічаю на вулиці. Десь недалеко живе, але додому потай не проводжав, не хочу, щоб помітила.

-Ну і правильно. Помітить, тоді все, рахуй, пропало. А чого така старша? Тридцять… Молодих мало?

-Романе, ти бачив би її! Богиня! Навіщо мені молоденькі зі своїми закидонами, ситий я по горло. А це жінка, розумієш? Справжня!

На цьому розмова закінчилася. Роман знизав плечима і побажав другові удачі.

-Познайом потім зі своєю «богинею». Може, у неї подружка є.

Друзі розлучилися. І кілька наступних днів Дмитру не щастило. Предмет свого обожнювання він не зустрічав і пошкодував, що не знає, де саме вона живе. Ні, йому треба познайомитися якось дуже делікатно, так, щоб одразу привернути її до себе.

Нарешті випадок трапився. Пізно ввечері, повертаючись з дискотеки і провівши одну з подружок додому, він крокував вулицею у напрямку дому і побачив її.

Вона квапливо йшла попереду і ненароком зашпорталася. Дмитро встиг підхопити її під лікоть.

Жінка подивилася на нього і подякувала з усмішкою:

-Дякую, юначе. Добре, що каблук не зламала.

Він усміхнувся у відповідь і відразу запропонував провести додому. Витончена хода, стукіт каблучків і запах такий чарівний, що Дмитро аж зітхнув від задоволення. Дорогою вони розмовляли, звичайно ж, познайомилися.

Красуню звали Тетяна і йшла вона з кіно.

-Вирішила пройтися, – сказала вона.

Вони підійшли до будинку, Тетяна подякувала йому і поспішила піти.

-Може, номер телефону залишите? – несміливо спитав він.

-Навіщо? На побачення хочете запросити? Вибачте, але це зайве, – відповіла вона, знову чарівно посміхнувшись.

-Звичайно, це ви мене вибачте, – відповів Дмитро ніяково і провів її поглядом, сповненим туги та смутку.

До якого під’їзду вона увійшла, він не побачив. Але все ж підбадьорився. Тепер він знає, де вона живе, хоча б приблизно.

І наступна зустріч буде вже багатообіцяючою, у цьому він не сумнівався. Тільки слово «юнак» йому не сподобалось. Вона зрозуміла, що він надто молодий для неї. Але це його не зупинило.

Кілька наступних днів він тинявся в районі того будинку в надії зустріти Тетяну ніби ненароком і знову розговоритися, раптом наступного разу вона буде поблажливішою.

Але йому не щастило. Жінка не траплялася йому на очі ні вранці перед заняттями, ні вечорами.

А потім розпочалася сесія. Часу не залишалося на прогулянки, і пристрасті по незнайомці почали вщухати. Дмитро поринув у навчання з головою, але іноді ловив себе на думці, що сумує за тим часом, коли він був зачарований жінкою своєї мрії, був безтурботно закоханий і мріяв про кохання.

В інституті була запарка, навіть на спілкування із друзями часу не вистачало. Але одного разу після занять Роман запропонував йому ввечері зустрітися у кафе.

-Знаєш, все так набридлр, – скаржився він. – Вдома до мене нікому нема діла. Батько з мачухою тільки собою зайняті, любов у них. А я вічно під ногами плентаюся. Так іноді хочеться кудись поїхати. У нас недалеко нове кафе відкрили, ходімо посидимо?

-Добре, – відповів Дмитро, який теж втомився від навчання так, що ладен був втекти куди завгодно, аби не сидіти весь вечір за комп’ютером.

-Побачимося тоді біля входу. Подзвони, коли прийдеш, мені там п’ять хвилин ходьби.

Роман пояснив де саме кафе знаходиться. Дмитро здивувався. Це якраз недалеко від того самого будинку.

Він одягнувся гарно і весь такий екстравагантний і супермодний поспішив на зустріч, а підсвідомо думав:

-Раптом зустріну Тетяну?

Передчуття не обманули його. Він побачив її у дворі будинку, коли вона виходила зі своєї червоної машини. Дмитро швидко перебіг дорогу і попрямував до своєї знайомої, навіть не знаючи, що їй говоритиме.

Тетяна діставала з багажника важкі пакети з продуктами. На ній були білі джинси та легка блузка. Дмитра вона помітила здалеку й посміхнулася. Він підбіг й одразу запропонував свою допомогу.

Але тут у нього задзвонив телефон, то був Роман. Дмитро швидко відповів приятелю:

-Слухай, Романе, я затримаюсь трохи. Передзвоню, добре?

-Ви кудись поспішаєте? – запитала Тетяна.

-Та ні, просто з приятелем домовилися зустрітися, але він зачекає.

-Роман? Це ваш друг?

-Так, Роман. Дозвольте я вам допоможу, він зачекає, дійсно.

-Ну що ж, допоможіть, – знову усміхнувшись, погодилася Тетяна, і він підхопив одразу дві сумки, залишивши їй тільки легкі пакети.

-Невже удача мені посміхнулася? – думав він, стоячи в ліфті в передчутті приємного вечора і продовження знайомства.

Вони піднялися на восьмий поверх, і він збентежено зупинився біля порога. Тетяна відчинила двері і жестом запросила його увійти. Дмитро зайшов, не чекаючи такої гостинності, і пройшов із пакетами прямо на кухню. Тетяна за ним.

-Привіт! Та ти не сама?! Мамо? – раптом почувся чийсь голос.

Дмитро озирнувся і так і застиг з пакетами в руках.

У дверях кухні стояв Роман і дивився на них з подивом.

-Привіт, синку. Та Дмитро якраз до тебе йшов, от і допоміг мені з покупками.

Цілий вечір вони реготали в кафе над усім цим.

Виявилося, що батько Романа нещодавно одружився з жінкою на дванадцять років молодшою, і вони переїхали в цей будинок. А «мама» та «син» – це вони так жартують один над одним.

-Гарна вона, Тетяна. Батько її на руках носить. І мені як подружка. А ти закохався, недолугий, – жартував з нього Роман.

-Вже ні. Все як рукою зняло. Але тепер я точно знаю, яку жінку шукаю, – відповів збентежений Дмитро.

Він зрозумів, що так – його закоханість пройшла.

А ось відчуття, ніжні й приємні – залишилися…