Ліда повернулася додому, сьогодні майстри у її квартирі закінчили ремонт. Жінка прйшлася кімнатами, і залишилася дуже задоволена. – Все так, як я і хотіла, – сказала вона сама до себе. Раптом в двері подзвонили. На порозі стояла подруга Ліди Олена. – Ну що, ти готова? – сказала Олена. – До чого? – здивувалася Ліда. – А це вже, нехай, залишиться сюрпризом, – усміхнулася подруга. – Збирайся. Ліда здивовано дивилася на Олену, нічого не розуміючи
Лідія Петрівна пройшлася кімнатами і залишилася дуже задоволена. Ну, тепер все на місцях, все так, як їй подобається. Доньку вона заміж нещодавно видала. Думала Віра з Андрієм у неї жити будуть, але вони вирішили жити у батьків. У них трьохкімнатна квартира, місця більше. Та й у Андрія автосервіс його у гаражах від будинку недалеко. Клієнтів багато, не хоче Андрій в інший район переїжджати, хоче розширюватися, під мийку ще одне приміщення надумав орендувати.
Одна Лідія Петрівна ніколи не жила. Заміж рано вийшла, чоловік набагато старший. Юну Лідочку її тато, можна сказати, з рук до рук Віктору передав. Віктора давно нема. Віра виросла, і ось вийшла заміж, поїхала, тихо без неї. Лідія Петрівна ремонт косметичний зробила, поновила дещо, подругу в гості покликала, давно хотіли зустрітися. Олена подруга приїхала, озирнулася, облюбувала нове крісло. У новому кріслі їй було дуже зручно, таке м’яке, зручне. Олена у своєму репертуарі – нога на ногу, червоненького по ковточку, горішки, фруктики і розмовляє безупину:
– Ну що, Лідо, давай, розказуй! Слухай, ти навіть не уявляєш, як я тобі заздрю! Та в тебе просто нове життя починається. І квартирка твоя після косметичного та нових меблів заграла! Знаєш, я коли зі своїм розлучилася – така щаслива була. Такий зануда, не мій пасажир. У тебе звичайно інша історія, але тепер Віра від тебе з’їхала і ти одна. Краса!
– Не знаю, Оленко, незвично, нудно якось, краще б Віра з Андрієм у мене жили.
– Облиш це! Поживи собі. От побачиш, народять вони тобі онука і одразу до мами і прийдуть. А ти собі й не жила до ладу, Лідо! Віктор твій непоганою був звичайно людина, але ти вже вибач, старий дуже. Та й ти з ним завжди старша виглядала. Ну не будемо це обговорювати, давай за нас, за молодих та гарних. До речі, ти коли востаннє відпочивати їздила?
– Ми з Віктором багато років тому їздили в Карпати в санаторій. Дуже сподобалось. Ну і з Вірою ми на море щороку їздили.
– З тобою все зрозуміло, подруго. Думаю, нам час активно взятися за твоє особисте життя, якого, як я бачу, у тебе давно вже немає. Я знаю, що ми робитимемо! Ми поїдемо з тобою до одного відомчого санаторію. Я там уже була, і маю чудові враження. Масажик поробимо, різні ванни, вода мінеральна. Та твої тебе просто не впізнають, коли повернешся!
***
Вигляд із вікна їхнього номера був просто шикарний. У корпусі санаторію є басейн, сауна, столи для тенісу. Олена одразу повела Ліду в салон – пофарбувати волосся та зробити нігті. Після фарбування волосся та укладки Ліда довго себе розглядала у дзеркалі. Треба ж вона якось уже налаштувалася на роль бабусі, і все. А виявляється вона ще дуже нічого.
– Так, так, і я про це, – підтакувала Олена, а то бач, крапку зібралася на собі ставити. У толстовці та лосинах парком онука катати ти ще встигнеш. Та котлетки зятю крутити. Знаємо ми це, плавали вже: – Мамо, я побіг, спізнююся! Помий за мною посуд, будь ласка! Мамо, а млинці завтра посмажеш? Мамо те, мамо се, – син мій мене до своїх справ вічно прилаштовує. Ні, ти не думай, я йому і млинці, і пиріжки, і борщ, як годиться. Але про себе не забуваємо. Так, Лідо, у нас сьогодні соляна ванна, потім обід, прогулянка, відпочинок, басейн, вечеря та танці. Так, а ти як думала!
На доріжці басейну Ліда мало не зіткнулася з енергійно пливучим чоловіком у шапочці та окулярах. Він різко взяв убік, а Ліда відчула себе незграбою.
– Я його, ще з минулого разу пам’ятаю, – розповідала Олена їй у душі після басейну, – він плаває, так необережно, так швидко, у тренажерному залі залізо тягає і в теніс грає. На жінок уваги нуль, не наш варіант навіть час не варто витрачати!
– Яке залізо?, – здивувалася Ліда.
– Чоловіки так свої штанги та гантелі називають, ех ти, Лідо, зовсім ти від життя відстала, – Олена висушила феном волосся, – ну що, йдемо на вечерю, потім у нас планується дискотека! Подивимося, які цього разу тут чоловіки відпочивають! За вечерею Олена та Ліда, набрали на свої тарілки лише потроху і сіли за столик біля вікна.
– Дивись, хто до нас йде, це ж той плавець!, – Раптом шепнула подрузі Олена. По залі до них пробирався між столиками чоловік із тацею. І до Ліди звернувся:
– Доброго дня, дозвольте до вас сісти? Навколо все зайнято, та й вибачитися я хотів, бо в басейні вас зачепив, випадково. Так, мене звати Анатолій, а вас?
– Ліда, Олена, – представилися подруги.
– Ліда, а ви тут напевно вперше? Просто в нас негласно прийнято, що пливемо по правій стороні доріжки. І потім, – він трохи зніяковів, – чоловіки зазвичай на одній доріжці, жінки на іншій.
Після вечері Олена причепурилася, зробила укладку і Ліду вмовила. Дискотека, музика весела, подруги танцювали від щирого серця.
– Олено, ну прямо як у молодості! – Ліда л відпочивала після швидкого танцю.
– А ти що весь час озираєшся, га Лідо? Ну, кажи, кого шукаєш, Анатолія чи що? Та облиш! Якщо його, то дарма. Того року він лише у басейн та спортзал ходив. Нудний чоловік, невже він тобі сподобався? Втім, справа твоя, а я йду на білий танець того чоловіка запрошу, схоже він один.
Натанцювалися подруги досхочу, ледь до номера дійшли. Давно Ліда себе такою молодою не почувала.
Наступного дня Ліда йшла з масажу повз спортзал.
– Ліда, добрий день, може в теніс пограємося?, – озирнулася Анатолій.
– Здрастуйте, Анатолію, – Ліда давно, ще студенткою грала. Потім сім’я, чоловік кандидат наук, весь у роботі. Ну і якось… – Ви знаєте, я дуже давно не грала в теніс, розучилася, мабуть, – Ліда посміхнулася.
– Плавати, кататися велосипедом і грати в теніс якщо навчився, то розучитися неможливо, – впевнено сказав Анатолій.
Три тижні у санаторії пролетіли дуже швидко.
– Олено, мені навіть незручно, начебто ми разом приїхали, а в результаті я всі вечори, та й дні іноді, з Анатолієм проводила, – немов повинилася Ліда, складаючи речі.
– Та що ти, я за вас дуже рада. До речі, справді класний чоловік виявився, треба ж, як я помилилася. У тебе що з ним серйозно? А, Лідо? Ну вибач за цікавість.
– Ну не знаю, Оленко, ми з ним зустрітися домовилися.
– Та ти що? А ви з ним чудово дивитесь. Та й інтереси збігаються.
Повернувшись додому, Ліда та Анатолій продовжили зустрічатися. Віра з Андрієм заїжджали, Віра повідомила, що вагітна і через півроку Ліда стане бабусею. Захопилися, що мама так добре виглядає. А потім Віра спитала:
– Мамо, а можна ми в тебе місяць до пологів поживемо, та й коли маленький народиться, може ще трохи. А то свекруха повчатиме.
– Ви що, не ладнаєте?, – засмутилася Ліда. І подумала, що вона зовсім дивною стала, скоро бабусею стане, а в неї кохання в голові. Соромно, про інше треба думати, доньці треба допомогти.
– Та ні, мамо, ми ладнаємо, ну ти ж знаєш, Тетяно Іванівна така правильна. Це треба так, бо ось так. А ти в мене не така, ну можна, мамо?
– Ну, звичайно, Вірочко, я тільки рада буду, – Ліда посміхнулася і погладила дочку по голові. Давно вона була маленька, а скоро сама мамою буде.
***
– І ти що, погодилася?, – обурено вигукувала в трубку Олена, – ти уявляєш, на що твоє життя перетвориться? Ти все на себе візьмеш, я тебе сто років знаю, подруго! Ну ні, я цього не допущу. Тобі Анатолій вже кілька разів робив пропозицію, ти чому йому відмовила?
– Та незручно якось, Олено, що діти подумають?
– Не кажи нісенітниці, діти тільки раді будуть. Чула, що Віра сказала – не потрібні їм повчання. Нехай своєю сім’єю живуть, зрозуміла, подруго?
Анатолій був щасливим. Нарешті Ліда погодилася стати його дружиною та переїхала до нього.
У Віри та Андрія народилася чудова донька Катруся. Вони живуть окремо, Віра повернулася додому. Ліда дозволила їм зробити у квартирі все під себе, як їм хочеться. І Віра тепер із захопленням там господарює. Андрій винайняв в оренду велике приміщення для шиномонтажу в їхньому районі. І його бізнес пішов угору, особливо у сезон. Ліда та Тетяна Іванівна по черзі приїжджають погуляти чи посидіти з онукою. Катя дуже усміхнена і приваблива дівчинка. Але ввечері Ліда повертається до себе додому, де на неї чекає коханий чоловік Анатолій:
– Ну що, бабусю, нагулялася з онукою? У вихідні разом поїдемо, бо вона мене не впізнає, скаже – куди діда поділи?
Виявляється це може статися у будь-якому віці. Коли вже нічого не чекаєш! І кожен вечір відразу стане напрочуд чудовий, і день, і ніч, і все життя.
А Олена як була, так і залишилася найкращою подругою Ліди.