Павло безцільно їздив по місту своєю машиною. Настрою не було зовсім. Додому йти не хотілося. Почався дощ. Павло вирішив зайти в кафе. Поставивши машину на стоянку, він попрямував до входу. Раптом він помітив у гущавині дерев поряд з кафе якусь дівчину. Вона з кимось розмовляла, і, як здалося Павлові, плакала. Він підійшов ближче, й почув дивну розмову: – Ну давай, моя люба, тримайся, я тобі допоможу. Павло підійшов ближче й ахнув

Павло безцільно їздив по місту своєю машиною. Настрою не було зовсім. Додому йти не хотілося.

Почався дощ. Павло вирішив зайти в кафе. Поставивши машину на стоянку, він попрямував до входу. Раптом він помітив у гущавині дерев поряд з кафе якусь дівчину.

Вона з кимось розмовляла, і, як здалося Павлові, плакала. Він підійшов ближче, й почув дивну розмову:

-Ну давай, моя люба, тримайся, я тобі допоможу.

Павло підійшов ближче і ахнув. Дівчина сиділа над якоюсь ямою, а там була собачка…

-Вибачте, я можу допомогти? – запитав він.

-Та ось, почула, собачку, підійшла, а тут он воно що… Не може вилізти… Через дощ там слизько, не можу її дістати.

-Давайте допоможу. Зараз ми її витягнемо!

Через 10 хвилин собачку було витягнуто. Павло був весь у багнюці, але його це не бентежило. Собачка радісно махала хвостиком.

-Ой, ви весь у бруді. Дякую за допомогу! Так шкода собачку, я одна не впоралася б.

-Та це нічого, що брудний, зате дівчинку цю вухату врятували! Дивіться, вона й не думає йти, доведеться її забирати. Мене Павло звуть, а вас як?

-А мене Аліна. Дуже приємно познайомитись!

-Аліна, давайте я вас довезу до дому. Де ви живете?

-Недалеко звідси. Ой, незручно якось, я вся в бруді, та й собачку доведеться забрати, шкода, бідолаху… Їсти хоче напевно… Бабуся зараз сваритися почне, що я її привела.

-А знаєте що, давайте я її заберу. А ви завжди можете приходити її провідати, або вивести на прогулянку. Я тут поряд живу, ходімо, почистите свій одяг, щоб бабусю не бентежити. А потім я вас завезу.

Аліна відмовилася, але Павло був наполегливим.

-Та ви мене не бійтеся. У нас спільний вихованець. А це майже як спільна дитина. Ми несемо відповідальність за неї.

-Ну, гаразд, Павло. Як назвемо нашу дитину, пропонуйте?

-Ну, може, Знайда? Перше, що спало мені на думку.

-Добре, я згодна!

Павло відкрив квартиру і запросив Аліну. Знайда радісно забігла сама.

-Ви тут сам живете? Таке відчуття, що квартира трохи занедбана, пил скрізь.

-Та я з бабусею жив, її не стало пів року тому. А я поганий господар, рідко прибираю.

Почистивши одяг, вони нагодували собачку тим, що було в холодильнику, і сіли пити чай. З Аліною Павлу було легко та просто. Цілий вечір вони мило балакали, сміялися. Про поганий настрій було забуто.

Павло дізнався, що Аліна живе з бабусею. Батька вона не пам’ятала, а мами не стало ще молодою. Працює вона вчителькою початкових класів. Незаміжня. Чомусь Павлові було радісно це дізнатися.

-Павло, дозвольте мені в подяку за порятунок Знайди, навести тут порядок. Прямо завтра. Думаю, ваша бабуся не схвалила б такий безлад.

-А я й не проти! Давайте завтра ввечері тут зустрінемось, я піцу замовлю. А ще, пропоную разом з’їздити до ветеринара, хай Знайду оглянуть.

Аліна погодилася. Наступного дня вона навела порядок у квартирі, Павло їй допомагав. Звозили Знайду до лікаря, де їм повідомили, що вона вагітна.

-Ну от, Аліно, ми станемо бабусею з дідусем, уявляєш?

Із цього дня вони почали зустрічатися. Павлові подобалася ця дівчина. Красива, розумна, добра, безкорислива. Йому такі світлі та добрі душі ще не зустрічалися.

Аліна познайомила його зі своєю бабусею. Вони одразу порозумілися. Бабусі Павло сподобався.

-Внучко, хороший хлопець такий. Культурний, чемний, і видно, що любить тебе. Думаю, скоро ти підеш від мене. Та й пора вже, в дівках засиділася.

-І я його люблю, бабусю… Він такий… Такий гарний!

-Онучко, а ким він працює, хто його батьки?

-Він працює інженером на будівництві. Батьків не знаю, ще не знайомилися.

-Хоч би хороші виявилися, а то всяке буває. Добре, що квартира окрема у нього, з батьками жити не доведеться.

Якось Павло довіз Аліну на роботу. У вікно це побачила її коліжанка Світлана.

-Ого, який у тебе наречений, крутий. Це ж він директор великої будівельної компанії?

-Ні, ти що, Павлик звичайний інженер.

-Дивно, я по телевізору його начебто бачила.

-Та ну, Павлик і в телевізорі! Ти помилилася. Він простий хлопець, живе у бабусиній квартирі, явно не директор.

-Схожий дуже, значить…

І ось Павло вирішив зробити пропозицію Аліні. А чого тягнути. Він запросив її в ресторан.

-А що святкувати будемо, якщо не секрет?

-Дізнаєшся, сюрприз.

У Аліни стрепенулося серце від цих слів. Вона здогадалася, що швидше за все він зробить їй пропозицію. На душі було тепло й радісно.

Але, на її подив, пропозиції не було. Аліна намагалася не показувати, що трохи засмучена. Повечерявши, вони вийшли з ресторану. Павло дістав якусь повʼязку.

-Так, Аліно, починається найцікавіше. Я закрию тобі очі, а ти не підглядай, гаразд? Трохи проїхати нам треба.

Аліна посміхнулася. Ну ось і сюрприз, а вона переживала. Цікаво, що ж він вигадав?

Павло закрив їй очі, і вони поїхали. Настрій був чудовий.

-Так, давай руку, виходь. Ходімо, ходімо. Все, знімай пов’язку.

Аліна зняла пов’язку й озирнулася навкруги. Вони знаходилися у великій гарній кімнаті з високою стелею. Інтер’єр був виконаний у сучасному стилі, таке вона бачила тільки в кіно і журналах, дуже стильно та красиво.

-Павлику. Де це ми? Яка краса…

-Люба, ми вдома. Пропоную розділити зі мною радості та прикрощі, виходь за мене заміж. Я тебе дуже люблю!

Аліна з подивом подивилася на нього.

-Ти купив цей будинок? Але як? Він же ж коштує нечуваних грошей.

-Розумієш, я приховував від тебе дещо… Батько передав мені велику фірму, я власник. І цей будинок мій.

-А як же ж бабуся, ти ж із нею жив у тій квартирі?

-Та не жив я там, так іноді залишався ночувати. Батько з мамою зараз за кордоном лікується. Я не хотів тобі говорити, хто я, хотів перевірити, чи полюбиш ти мене без грошей. У мене вже був сумний досвід.

Поки зустрічався з тобою, жив у квартирі бабусі, щоб напевне переконатися, що ти не заради грошей…

Але ж це не має значення, правда? Нам добре вдвох і це головне. Ну що ти скажеш на мою пропозицію?

-Скажу – ні! Якщо ти почав наші стосунки з брехні, то не знаю чого й чекати далі. Та як ти міг подумати, що я могла б через гроші тебе покохати? Ти підкорив мене своєю добротою, чуйністю, ну і красивий ти, звичайно.

Брехня! Не хочу тебе знати більше! Іди перевіряй інших дівчат! Краще б ти був простим інженером!

Аліна вибігла з дому, Павло за нею. Вона зупинила таксі, яке проїжджало повз, сіла й поїхала. Павло розгублено дивився їй услід. Ось і зробив сюрприз…

Будь-яка інша дівчина стрибала б від радості. Хлопець виявився багатим. А тут ні, ще й образилася. У цьому вся Аліна.

Щодня Павло писав, чи дзвонив їй, але Аліна не відповідала. І тоді він вирішив діяти інакше.

Аліна вела урок, учні старанно виводили літери у зошитах. Пролунав дзвінок. Аліна вийшла в коридор і оторопіла. Там стояв Павло із величезним букетом ромашок, її улюблених квітів.

-Пробач мені, кохана. Я був не правий, що обманював… Обіцяю, що ніколи більше не обману тебе! І ще… Знайда народила сина і доньку… Як назвемо?

-Привіт. Якщо у тебе є гроші, обіцяй, що ми створимо притулок для тваринок…

…Осіннім парком йшла пара, ведучи на повідочку собачку. Вони посміхалися один одному і були щасливі.

-А пам’ятаєш, як ми познайомились? Дякувати Знайді. Якби не вона.

-Мамо, тату, дивіться який гарний листочок я знайшла! У гербарій додам…

Дівчинка підбігла до батьків, і, взявши їх за руку, пішла з ними далі…