Ольга закривала лечо, коли з роботи повернувся чоловік. – Я вдома, – гукнув Сергій, зайшов на кухню і застиг. – А це що таке? – Як що? Ось лечо, готую. Ти ж сам просив, – усміхнулася Оля. – Я питаю що це? – Сергій обвів рукою кухню. – Ти про що коханий? Можеш пояснити, – здивувалась жінка. – Не прикидайся. Ти все прекрасно зрозуміла, що я маю на увазі, – вже обурено сказав він. Ольга здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи
– Оля, ти повернулася? Я так радий тебе бачити! – з надією в голосі сказав Сергій, коли його співмешканка прийшла додому.
– Ні, я прийшла забрати речі, що залишилися! Я тобі вже сказала, що між нами все скінчено!
– Але як же так? Адже я люблю тебе! Я не хочу розлучатися. Ти мені потрібна. Я так сумував усі ці дні!
За тиждень до цього між ними трапилося те, чого не повинно траплятися між подружжям чи навіть співмешканцями. Вони сильно посварилися і Сергій не втримався.
Сварка почалася з того, що він повернувся додому і виявив у кухні повний бардак, як йому здавалося.
Оля закривала лечо. Всюди були розставлені різні миски, тарілки, банки. На плиті стояла десятилітрова каструля з плямами від неслухняних помідорів, які вискочили назовні. У різних частинах кухні стояли блюдця з часником, перцем та іншими продуктами.
Оля стояла і кришила болгарський перець, наче все нормально.
Вони з’їхалися чотири місяці тому. До цього Сергій довго жив один. Заради неї він погодився залишити свою комфортну самотність і знову спробувати завести сім’ю, тільки не врахував усіх деталей.
Їм обох було за сорок, коли вони познайомились. У Ольги була доросла дочка, яка вже працювала. Сергій має десятирічного сина від першого шлюбу, з яким він майже не бачився, адже його мати жила в іншому місті.
Здавалося, що може бути краще, ніж знайти в цьому світі людину, з якою поряд буде так само затишно, як і самій.
Спочатку Олі здавалося, що Сергій саме той чоловік. Вона відмовилася від своєї орендованої квартири і переїхала до нього, коли він запропонував.
Ольга намагалася бути гарною дружиною. Вона сподівалася, що зустріла чоловіка, з яким зможе бути щасливою, а можливо навіть зустріти разом старість, хоча до цього ще було далеко.
Перші місяці вона літала на крилах щастя. Радувала коханого різними смаколиками, які готувала часом буквально з останніх сил. Навіть сама іноді дивувалася, звідки вона має стільки енергії.
Це точно кохання! Ніяк інакше.
Минуло кілька місяців і Сергій почав змінюватись. Він приходив з роботи злий і дратівливий, часом весь вечір бубонів через якусь нісенітницю. То чашку не одразу помила після чаю. То підлогу не протерла. То ліжко не так заправила.
Здавалося б, яка різниця? Чашка, підлога, ліжко? Хіба це має значення, коли в будинку практично ідеальний порядок, на столі свіжоприготовлена вечеря, а поряд кохана людина?
Ольга й сама працювала. Вона поверталася додому на годину раніше за «чоловіка», але встигала все зробити по дому. І приготувати коханому вечерю.
Спочатку вона не звертала увагу на його регулярне невдоволення, але згодом її стало це дратувати.
Вона мовчала, не говорила про це. Сподівалася, що це тимчасово, що незабаром він заспокоїться, і все знову налагодиться. Чекала та чекала.
Вона і до цього займалася заготовками на зиму, але намагалася встигати, доки Сергія не було вдома. Час від часу він із швагром лагодив машину, тому часом усі вихідні проводив у гостях у сестри.
Того дня він теж збирався туди, але зненацька повернувся. І побачив увесь той бардак, який у майбутньому мав перетворитися на кілька акуратно складених банок з лечо, закутаних ковдрою.
Ольга не розуміла, чому Сергій так обурюється, побачивши бардак. Як можна займатися закрутками в ідеальній чистоті? Ніяк!
– Сергію, я скоро все приберу!
– Ага прибереш! Чи я тебе не знаю! Зараз закінчиш і все так і залишиться! – вигукнув він.
– Ти хоч раз бачив, щоб я бардак залишала по собі, коли готую? Звідки стільки негативу?
– Тому що вдома дуже спекотно, і запах по всій квартирі стоїть!
– Так не заходь. Побудь у кімнаті, подивися телевізор!
– Я хочу їсти! Що там мені є?
– Я тобі зараз підігрію і принесу. Тільки заспокойся! – намагаючись зберегти терпіння, попросила вона.
– Що ти мені підігрієш? Макарони з котлетами, які я вже третій день їм?
– Нічого страшного. Я ж не можу все й одразу встигнути. Лечо теж себе не зробить. Ти ж сам просив, забув? Я так втомилася сьогодні. Довелося двічі до магазину бігати та важкі пакети нести. Мені й самій тут жарко, ще й ти з чіпляєшся ні з того, ні з сього!
– Не сварись на мене! – обурився Сергій.
– Це ти на мене сваришся. Я просто намагаюся заспокоїти тебе! Хватить вже!
– Як мене все це дістало!
Тут вже й Ольга не витримала.
– Що саме тебе дістало? Що ти приходиш додому та їси смачну вечерю? Чи дістало спати в теплому ліжку на свіжо випраній білизні? Дістало, що тебе з усмішкою зустрічають із роботи? Дістало, що слова тобі поганого не говорю, навіть коли ти не правий? Чи може, тебе я сама дістала і моя присутність у твоєму домі? Говори, що саме?
– Так, ти мене дістала! І вечері твої мені не потрібні, і випрана білизна, і це твоє лечо!
– Знаєш що? Ти мене теж дістав! Вічно ходиш і ниєш, що тобі все не подобається. Ти песиміст! Це дуже пригнічує! Ти розкидаєш свої речі, а просиш порядку. Ти не миєш за собою посуд, а на мене сваришся, що я тут все розкидала, хоча я готую. Я попросила тебе звозити мене до овочевої крамниці, але тобі важливіше було Славку допомогти! Це ти мене дістав! – вигукнула вона.
Сергій, мабуть, не дуже любив критику на свою адресу. Або його образив її вираз обличчя, коли вона все це говорила на підвищених тонах, але він не втримався і… Оля на це не чекала.
Спочатку вона хотіла дати відповідь, але потім зрозуміла, що не справиться. Вирішила не ризикувати.
– Між нами все скінчено! – сказала вона і вийшла з кухні.
Оля почала складати свої речі тремтячими від образи руками. Що встигла, зібрала у дві валізи, швидко натягла джинси і вийшла з квартири.
Сергій бачив усе це, але навіть не спробував вибачитися, чи зупинити її.
Тієї ночі Оля переночувала у своєї подруги, а наступного дня винайняла собі квартиру і переїхала туди.
Довелося витратити купу грошей – на оренду та на оплату послуг рієлтора, плюс купити різні речі, яких бракувало у новому будинку.
У неї й гадки не виникало, щоб повернутися до Сергія. Принаймні у перші три дні. Потім на душі стало сумно. Вона згадувала їхню сварку, всі сказані слова. Вони обидва були гарні.
Ні, вона розуміла, що таке прощати не можна, але на душі все одно було важко.
Сергій не дзвонив і не шукав її. Лише того вечора, коли вона пішла, відправив повідомлення:
– І що мені робити з лечо?
– З лечо можеш робити все, що захочеш. Мені начхати! – У серцях відповіла вона.
Звичайно, їй було шкода своє лечо. Вона витратила на нього гроші. Ще півгодини чи хвилин сорок і все було б готове. Так все погано вийшло.
Оля намагалася навіть собі не зізнаватись, що сподівалася і чекала, що Сергій усе усвідомить і прийде до неї, вибачиться, хоча б подзвонить, але нічого цього не сталося.
Пройшов тиждень. Вона трохи звикла до думки, що знову одна. Вирішила, що настав час забрати речі, що залишилися, з квартири Сергія і повернути йому ключі.
Звичайно, вона могла зробити це, коли він був на роботі, але вона прийшла коли Сергій був вдома.
За півгодини до свого візиту вона надіслала Сергію повідомлення, що незабаром приїде. Він зустрів її на порозі. Виглядав таким винним і засмученим, але її це чомусь не пом’якшило, хоча десь глибоко всередині, немов у самій душі, стало важко.
Він казав, що любить, що не хоче розлучатись, але справи не в’язалися зі словами.
Якби це було правдою, чи став би він грати в мовчанку цілий тиждень? Невже йому не вистачило б сміливості її розшукати і поговорити.
Ні, Ольга дивилася на нього і намагалася вгамувати важкість у душі. Не можна йому вірити. Зробив це раз, зробить і вдруге.
– Сергію, хватить обманювати себе і мені заразом! Якби ти мене дійсно любив, то зробив би трохи більше, ніж нічого!
– Вибач, будь ласка! Я не знаю, що на мене найшло того дня! Я так винен!
– От і живи з цим! Я за речами!
Ольга пройшла повз нього, дістала з сумки підготовлені пакети і почала збирати те, що не встигла забрати минулого разу.
Це були різні дрібниці, на кшталт шампунів і бальзамів у ванній, її улюблений чай, який Сергій все одно не пив, її рожева чашка, яку подарувала донька два роки тому, в’язаний плед, який їй купила сестра на день народження.
Ольга складала свої речі до пакетів і виносила їх у коридор, щоб потім відвезти до свого нового будинку.
Сергій не міг мовчки за цим спостерігати, він бігав за нею, і намагався вибачатися, але їй уже це було не потрібно.
Тиждень, цілий тиждень мовчання – цього вистачило, щоби все зрозуміти. Якби він любив, як каже зараз, то не мовчав би.
Коли всі речі були акуратно покладені у пакети, Ольга викликала таксі. Сергій перегородив їй двері і сказав:
– Прошу, не йди, я без тебе пропаду!
– А я з тобою пропаду! – Упевнено сказала вона і акуратно посунула його, щоб відімкнути двері.
Оля пішла, а він так і стояв, намагаючись зрозуміти, що він зробив не так. Мабуть, так і не зрозумів, адже більше вони ніколи не зустрічалися, хоч раніше говорили один одному ніжні слова про кохання.
Ольга їхала у таксі та дивилася у вікно. Надворі була осінь, та й на душі теж. І раптом вона згадала, що осінь – це її улюблена пора року, що через два тижні у неї день народження.
– Все буде добре! – Пошепки сказала вона самій собі і посміхнулася. – Все буде добре!